Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова

- О-о! Знайоме сердечко! - Лєра жодних подробиць не пропустить, не очі - рентген. 

      Що вже приховувати, коли спалили! Повільно прибираю руку, не наважуючись поглянути Богдану в очі.

- Піду вдягну щось! 

     Хапаю брудного светра й на декілька хвилин зникаю з кімнати.

- Спроба номер два! - Юліан простягає мені келих з новою порцією, але вже дуже обережно. - Пробач за зіпсовану річ. 

- Дякую! І не переймайся, думаю з нею все буде добре. - Відпиваю червоний наче кров благородний напій, відчуваючи, як кінцівки поступово починають розслаблятися. 

- Пропоную пограти в пляшечку! - Юліан що в ударі сьогодні? Нагадайте придушити його вночі!

- Я за! - Заплескала в долоні Ліля. Ще б вона була проти!

     В мить на підлозі з'явилася порожня пляшка. Юліан розкрутив і кінчик пляшки попав на Лєру, яка цього разу теж вмостилася поряд з Богданом. По його ліву руку - Лілія, яка не зводила очей з пляшки. Ще один оберт і пляшка вказала на Марію. Дівчата встали і розцілували одна-одну у щічки. Наступні спроби і цьомками обмінялися Ліля і знову Валерія. Потім Юліан легко, майже невагомо поцілував Марію. 

     Ось пляшка знову в руках у Юліана, останній оберт і шийка плящини зупинилася на Богданові. Його вилиці одразу напружуються. А моє серце починає пропускати удари і не дарма… Останній оберт і я та кого буде цілувати Бодя. 

    Слухняно піднімається, простягаючи мені свою теплу долоню. Стаю навшпиньки, затамувавши подих. І… О, Боже! Все точнісінько так, як я запам’ятала! Ні! Це в сотні разів краще! Вмить мозок вимикається від його плавних, ніжних, трепетних рухів. Відповіла одразу, відчуваючи, як його язик проникає вглиб. Як відверто! І пристрастно водночас! До мурах по тілу. Метелики одразу ожили й запурхали всередині. Тягуче почуття суцільної насолоди, обволікло…

- Упс! - Гучно вигукує Валерія. 

      Після цих слів Бодька наче “тверезіє”, бо майже одразу відпускай мене, мов обпечений.

     Тим часом Ліля зривається з місця, вигукуючи: “Тепер все ясно”. Мчить геть з кімнати у напрямку виходу. Швидко хапаючи свою куртку. Богдан йде за нею слідом. Настає суцільна тиша…