Наша дахозносна весна - Анна Харламова
Лейла.
З Каліфорнії додому.
ВІДЧУВАЮЧИ легкий доторк до своєї щоки, я помаленьку розплющила очі. На мене дивився Лука і погладжував мою щічку кісточками пальців.
— Привіт, Бджілочко. — Усміхаючись мені, привітався Лука.
— Привіт, красунчику. — Сонно відповіла я. — Я задрімала?
— Так. — Його пальці продовжують пестити мене і я усміхаюсь йому навзаєм.
— Ми приїхали?
— Ага.
— Давно?
— Я вже встиг нас поселити до мотелю. — Повідомивши це, Лука додав. — Хочеш прийняти душ?
Я хитаю головою і позіхаю. Лука дивиться на мене, не відриваючи своїх зелених очей. Іноді його погляд прям кричить до мене - “Ти прекрасна Лейло!”. І от навіть зараз, коли я сонна, розтріпана та втомлена, я все одно бачу цей погляд. Погляд чоловіка, який кохає мене так само, як я кохаю його. В моїй душі лоскочуть метелики і я ще ширше усміхаюсь.
— Хочу в душ, а потім… поїсти.
— Тоді, пішли до номеру. Приймеш душ, а я щось піду купити нам поїсти.
— Ні! — Заверещала я. — Мені вже вистачило того разу, як ти пішов до маркету.
— Лейло, на дворі навіть не сутінки, місто гуде - бо неподалік атракціон…
Я не дала йому договорити.
— Мені байдуже. Ми поїмо на атракціонах. Купимо собі велетенський хот-дог, пепсі та поїмо прямо там. А ще солодку вату. — Додала я скоромовкою.
Лука дивиться на мене з піднятими бровами і подивом в очах, який вже за мить змінюється. Тепер в його очах якесь запитання і от він його озвучує.
— Що тебе лякає?
Я ковтаю, бо відчуваю присмак гіркоти. Паніка захоплює мене, як і спогади про далеке минуле. Вдихаю і видихаю.
— Колись мій тато пішов до магазину пізно вночі. Ми тоді з батьками, Лією, та Ілаєм відпочивали неподалік Мену. Так от… — Я знову ковтнула і продовжила. — Ми чекали близько двох годин на нього. Нічого не було зрозуміло де він, і що?! Ми чекали. Минуло три години. Мама хвилювалась, але намагалась заспокоїти нас. А потім… прийшов до дверей поліцейський і повідомив, що батька побила якась банда і забрала гаманець, годинник, та ключі від автівки. — Лука узяв мої руки в свої і поцілував кожен пальчик. Він знову дивився в мої очі і я продовжила. — Тато лікувався місяць після цього. Мама здобула через це панічну атаку. А я… видно теж. Але не знала про це, допоки…
— Я не пішов до маркету. — Закінчив він за мене.
— Так. — Я хитнула головою.
— Їх знайшли?
— Так. Через крадену машину.
— Я радий це чути.
— І я була рада, коли нам це повідомили.
Лука нахилився і поцілував мої губи дуже легко та ніжно. Я тільки зараз зрозуміла, як сильно тремчу і що я плачу. Лука витер мої щічки долонями, і притуливши мене до себе, глибоко вдихнув і гучно видихнув.
Ми сиділи так кілька хвилин. В тиші. Він погладжував мою спину, а я здобувала спокій. Це просто в його обіймах.
— Тоді… душ, а потім до атракціону купувати хот-доги! — Мовив він і я хитнула головою у знак згоди.
Ми вийшли з авто, почимчикували до мотелю і я одразу пішла у душ. Мені кортіло освіжитися, вмити обличчя і трохи прийти до тями після сну в машині. Мені це вдалось. Через десять хвилин я була свіжою, бадьорою і готовою підкорювати атракціон. Ну… хіба що якусь конячку на каруселі.
Я одягнула джинси, білу футболку, зробила хвостик, трохи підфарбувалась і взула білі кеди.
— Я готова! Пішли?
Лука дивиться на мене і каже.
— А може, ну його той атракціон?! Влаштуємо тут собі “американські гірки”?! — Лука облизує губи і підіймає брову.
— Я неодмінно покатаюсь на твоїх “американських гірках”, але після того, як ти нагодуєш мене хот-догом.
Лука лукаво усміхається, і я розумію двозначність власних слів. Ми розсміялись.
— Ооо, моя кохана Бджілочко, я залюбки тебе нагодую.
Я сміюсь і кажу.
— В цьому я не сумніваюсь. — Мій сміх лунає кімнатою і стає ще голоснішим, коли Лука підходить до мене, обіймає і цілує в шию. Мені лоскотно.
— Хочу тебе.
— І я тебе.
Він дивиться на мене, і сміючись, говорить.
— Але спершу - треба тобі купити хот-дог, бо як ти покатаєшся на “американських гірках”, якщо будеш без сил?!
— Мій коханий чоловік дуже розумний і вміє думати наперед… Вміє вести переговори і досягати свого. А я… залюбки сьогодні вночі покатаюсь кілька разів на “американських гірках”.
— Я це запам'ятав.
Сміючись, ми зіштовхнулися губами, і поцілувавши швидко одне одного, поспішили вийти з номеру.
Ми йшли невеличким сквером, який вів нас до цілі призначення. Оазис спокою в серці містечка. Гілки дерев тихо колихаються на вітрі, пташки щебечуть в гілках, перестрибуючи з місця на місце. Багато лавок, де можна посидіти та насолодитись природою. Хтось сидить на лавках і їсть морозиво, хтось цілується… Сім'ї направляються до атракціонів, щоб насолодитися веселощами і розвагами. От і ми - йдемо щоб пізнати, що таке шалені емоції від атракціонів.
Дійшовши до парку розваг, мене заклинило. Такі страшні атракціони, що мене паралізувало. Я стою, як вкопана і лише тихо кажу.
— Я передумала. Це ж якийсь жах. Це все суцільна кімната страху. Пішли звідси. — З мене вистрілюють слова і я цокаю зубами, дивлячись на те, як якась гойдалка підіймає людей високо-високо, а потім мчить їх до низу і зависає лише від кількох метрів від землі. Мене вже нудить.
Лука дивиться на мене і усміхається. Робить він це не довго, бо я його б'ю по плечі.
— Вибач, вибач кохана… просто… — Він знову сміється. Знову отримує жартівливого ляпаса по плечі.
— Лука… я пішла на конячку… он туди… — Я вказую на карусель, де катаються діти не старші за сім років.
Лука знову регоче, але обіймаючи мене, каже.