Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Ну, деталей я не знаю. Але декілька років тому, ми з ними дійшли згоди і мали укласти контракт. Але перед тим, мої батьки мали повечеряти у дорогому ресторані із головою правління та його дружиною. І ось якось раптово, та пані, навіть не познайомившись з моїми батьками, наказала угоду не укладати. Ніхто не знає, що її вкусило.

   - Може, - припустила Андромеда, - та пані побачила, яка гарна твоя мама та приревнувала. Бо її чоловік міг почати упадати за пані Грозою. – Ра Он смикнулася.

   - Навряд вона така ревнива. Зрештою, якщо вона змогла одружити на собі мішок з грошима, - Ра Он знову смикнулася і не побачила, як Андромеда підступно посміхнулася, - то вона повинна знати, і як його втримати біля себе.

   - Добре, нам з Амі вже час збиратися, - піднялася панна Кан. – Куди ділася, - запитала вона, коли опинилася з подругою у їхній спільній кімнаті, - чесна Амі?

   - Ти про що? – Невинними очима подивилася на неї Андромеда.

   - Ти збрехала про мою квартиру! І Веста, яка ніби бачить тебе наскрізь, цього не помітила!

    - Ну, я ж для тебе старалася. Візьмеш кредит у Радомира, до речі, дурна назва для банку! А тоді житимеш окремо. І може тоді, ти переправлятимеш дурненьких наївних дівчат до свого ліжка, а не до ліжка твого огидного брата!

   - То, - підсумувала Ра Он, - тебе все ще не попустило.

   - О, мене ще довго не попустить, - заявила подруга.

   У вестибюлі вони (Амі та Ра Он) ледь не налетіли на двох дівчат.

  - О, це ж - заучка, у якої тато викопує мерців! – Повідомила одна дівчина іншій.

  - Мабуть, - заявила друга, оглянувши дешевий одяг Ра Он, - не змогла потрапити до університету і тепер влаштувалася лише покоївкою. Намагається, - вона розреготалася, - ніби героїня мелодрами, захомутати багатія.

  - Що кажуть ці дівчата? – Запитала Ра Он у Андромеди англійською. Їх співрозмовниці здивовано витріщилися. Амі зітхнула та переклала.

   - О, ні. – Все ще англійською заперечила панна Кан. – Панна Любомирченко взялася на літо бути перекладачем в амбасаді Кореї. То, тут вона зі мною,- Амі зітхнула. Ра Он сердито подивилася на подругу. Андромеда переклала.

   - Мабуть, ви вдвох – брешете, - сказала одна з дівчат.

   - Вибачте, - втрутилася Веста, яка проходила повз. - Тут щось відбувається?

   Ра Он пояснила їй англійською. Панна Гроза підняла брови, а тоді в азійському стилі вклонилася напів азійській подрузі.

   - Бачите, дівчата, - сказала вона двом переполоханим нахабам, - ми дуже цінуємо всіх наших гостей, але іноземних більше, бо вони скоріше зупиняться в українському готелі, ніж українці. Тож, я, або змушена вислати вас геть за образу працівниці амбасади, або ви вибачитеся.

    Дівчата обрали останнє та, швидше за падіння акцій мильної бульбашки, зникли.

  - Вам двом не обов’язково було це робити, - розгубилася Андромеда.

  - Вони завжди нахабніють, коли ввічливі люди не дають їм відсіч, - сказала Веста. - І, мабуть, мої однокласниці теж когось ображали, але я цього не помічала. І мені тепер соромно.

   - Не переймайся, це – їхня провина, - пояснила Ра Он. А донька професора історії подумала, що ці двоє мають більше спільного, ніж вона з кожною з цих двох.

   Коли вони вийшли на вулицю, Андромеда, взяла здивовану Ра Он за руку.

    - Вибач, але у мене приступ паніки, - пояснила перелякана донька професора історії. – У мене часом буває.

   - Хто були ті дівчата? – Не випускаючи руку подруги запитала панна Кан.

   - Мої однокласниці. Тобто, вже колишні. Я весь час стояла під стінкою, щоб нікого з хлопців не зачепити. І, - вона сумно посміхнулася, - до мене зверталися лише тоді, коли треба було списати. Тому, коли хтось каже мене комплімент, я завжди думаю, що хтось від мене щось хоче.

   - А чому твої батьки тобі не допомогли? – Дещо розлючено запитала Ра Он. – Мене теж цькували у школі за мою зовнішність, тож мама забрала мене і сама вчила.

  - Я батькам нічого не казала, - зітхнула Амі. – Хотіла б сказати, що не хотіла їх турбувати. Але, маю визнати, що боялася, що вони у мені розчаруються. Бачиш, Руслан завжди був загальним улюбленцем, а мене завжди ігнорували, якщо не втікали від мене.

   - Ну, думаю, тобі потрібно було сказати твоїм батькам. Навіщо було так страждати? І мене непокоїть, що ти була у бульбашці. Людині потрібно обмінюватися інформацією.

   - О, це у мене було. Батьки та Руслан казали, що  у мене рідка хвороба. Вони навіть написали про неї у Вікіпедії. Тож, мене ніхто не торкався, і я добре розважалася з помічниками батька під час розкопок. Але це все одно не те, що бути самою собою. О, Бабуся! Це ж вона? – Переполохано запитала дівчина.

   - Ну, це пані, яка була на фото, що ти мені дала. І я не бачу «подвійного дна».

   - Бабусю! – Андромеда радісно обійняла дещо здивовану пані Грушу. – Дяякую, що примчала до мене!

   - Чи могла я вчинити інакше? – Сказала Бабуся та здивовано поглянула на зніяковілу Ра Он.