Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Ви ж приймаєте готівку? – Уточнив Ладислав. Продавець радісно та жадібно кивнув.

   - Звідки у тебе стільки готівки? – Запитала донька професора, коли вони здійснили угоду купівлі-продажу вживаних планшетів та підійшли до мотоциклу.

   - Ось, - син боса гілки мафії відкрив щось, схоже на багажник мотоцикла.

   - Ти не боїшся, - уточнила шокована Андромеда, - тягати із собою стільки готівки?

  - Ти не береш до уваги, - сухо відповів Ладислав, зачинив «багажник» та простягнув співучасниці майбутнього злочину шолом, - що у цьому місті той, хто мене зачепить, у кращому випадку не дорахується десятка зубів. Це лише, якщо образа буде манюня. В іншому випадку, - він здригнувся. – Якщо ти знаєш, про практики, що застосовував король Влад Дракула, то я промовчу. Якщо не знаєш, то краще такій дитині, - Амі обурилася, - як ти про них не знати. І, якщо коротко: мене не пограбують.

   - А як я знаю, - верескнула донька професора, - що ти не використаєш мене у пограбуванні музею, а тоді не згодуєш на корм акулам?!

   - Не кажи дурниць, - відповів хлопець, - у Чорному Морі акул-людожерів немає. А тягти твій протухлий труп до Флориди, чи Австралії занадто ризиковано. Хоча, може ти мене вважаєш божевільним, але я ще не геть здурів. І знаю, що Ра Он за тебе помститься. Я, звичайно, міг би подолати її у бойових мистецтвах, чи просто застрелити, але матуся засмутиться. І, вона настільки могутня чаклунка, що я б краще наступив на лапу розлюченій королівській кобрі, ніж перебіг дорогу моїй любій сестричці.

   - У змій лап немає, - повідомила Андромеда, надягаючи захисний шолом.

   - Вибач, я погано вчився у школі, - заявив Ладислав, - хоча, якщо казати правду, то я і у школі не навчався, - і Амі зрозуміла, що він знову сміється з неї.

  - А чому ти сказав, що ти – Гіпопотам? Це твоє друге ім’я?

  - Це - моє псевдо у певних кримінальних колах. Бо немає страшнішого звіра в Африці, ніж розлючений Гіпопотам. І якщо хтось погрожує людям, яких я люблю, я стаю саме таким. А ще, я багато їм, але, як бачиш, не гладшаю, і все тому, що витрачаю більше енергії, ніж потрапляє до мене з їжею.

   - Припускаю, запитувати яким способом ти витрачаєш стільки енергії не варто, якщо я хочу залишитися живою? – З сарказмом запитала Андромеда. Хлопець лише знизав плечима.

    Ладислав залишив свій мотоцикл на парковці біля Оперного театру. Коли охоронець, який брав плату за паркову, уточнив, скільки годин транспортний засіб тут стоятиме, брат Ра Он нахабно схопив здивовану Андромеду за руку та повідомив:

   - Ми з моєю дівчиною хочемо піти в нічний клуб на березі Моря. Тож, можливо до третьої, чи п’ятої години ранку.

   - А хіба не краще залишити мотоцикл там? – Здивувався паркувальник.

   - Ми ще хочемо пройтися нічним історичним центром міста, - зітхнув «закоханий».

   - Ну, мені головне, щоб ви все оплатили, - заявив охоронець, провів платіж через термінал та видав чек. – Якщо вчасно не повернетеся, то мій напарник викличе евакуатор.

    - Тобі обов’язково, - вирвала свою руку Андромеда, коли вони заховалися за будівлею від не пильного ока паркувальника, - було казати ту нісенітницю?!

   - Вибач, наступного разу скажу правду, що ми збираємося пограбувати історичний музей. І ось тобі лайфхак. Ніколи не став свій транспорт для втечі, біля місця пограбування. До речі, якщо все пройде вдало, не хочеш сходити зі мною у нічний клуб? Обіцяю, я поведу тебе туди, де не вживають наркотики.

   - Ти вже вибач, але ти справді вирішив мене «клеїти»?

   - Я би це назвав трохи в інший спосіб, - сухо відповів Ладислав. – Але мені цікаво, чому інші дівчата, щойно почують, що я належу до мафіозі, починають кидатися мені на шию, а ти мене, схоже, ненавидиш?

   - Ну, мабуть, бо вони - дурненькі і вважають, такий твій соціальний статус романтичним. А мені важко уявити людину, яка вдень вибиває іншим мізки, а ввечері спокійно їсть пересолений дружиною суп, не намагаючись вибити мізки і їй.

   - О, - зрадів хлопець, - то ти вже розглядаєш мене в матримоніальних цілях?

   - Це я сказала лише, як приклад, - якимось дивом дівчині вдалося не почервоніти. – І, ти вже вибач, але я думаю, що ті дівчата ганяються за твоїми грошима. А для мене гроші не є аж такими важливими. Тобто, - додала вона, - гроші, звичайно важливі, але вони не є першими в моєму списку потреб.

   - А що є першим у твоєму списку?

   - Ти вже вибач, - дещо манірно відповіла донька професора історії, - але це – занадто приватна інформація. Куди ми йдемо? Музей же ніби в тій стороні?

   - Ми йдемо на Дерибасівську. Бо я дізнався, що в музеї камери спостереження за тією ж програмою, що у крамницях торгівельної марки «ПіКаНтНі». Тож, перед пограбуванням музею тобі слід потренуватися у хакерстві, якщо ти лише щойно пішла цією кримінальною стежкою.

   - Я не буду вдиратися до відео системи цього аграрного гіганта! Вони ж живцем мене з’їдять і навіть не подавляться! Якщо дізнаються, що я лазила їхньою системою, то відправлять мене до Антарктиди! І  я не певна, чи мені краще, щоб я на той момент була ще жива, чи – мертва!