Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

    Ладислав Кан вийшов з душу, у своїй зручній квартирі-студії. Він все не міг вирішити, чи варто влазити у цю справу, чи ні. На столі, перед умовною кухнею, стояла склянка, куди він налив воду, бо сьогодні знову була страшна спека. Розмірковуючи над своїми справами, він повернувся до Моря, бо воно його заспокоювало.

    На його застеленому ліжку, сиділа гарна юна дівчина і витріщалася на нього так, ніби він був чудовиськом з озера Лох-Несс,  чи хоча б Медузою Горгона. Від несподіванки, Ладислав викашляв, чи вибризнув воду, яку не встиг ковтнути. Дівчина почала ковтати повітря так, ніби вона була водолазом на глибині тридцять метрів, а маніяк, який не любив водолазів, перекрив їй кисень.

  Здивований господар, під переляканим поглядом юної гості, підійшов до холодильника, дістав пів літрову пляшку мінеральної води, підійшов, до, ще більш переляканої, незваної гості та вручив їй пластикову пляшку.  

   - Ось. Не знаю, хто ти і куди збиралася потрапити, але схоже, що тобі треба випити. Але, оскільки я не певний, чи ти досягла віку, коли можна споживати алкоголь, то випий води. – Дівчина на нього витріщалася. – Вона повністю запечатана, тож я не міг туди нічого підсипати, щоб приспати, чи отруїти тебе. Це, я кажу на той випадок, якщо ти думаєш, що я – якійсь маніяк.

  - Т-йа-ку-йу, - пробелькотіла дівчина.

  Побачивши обличчя хлопця (він явно був десь її віку, і не схожий на чоловіка віку тата Ра Он), Андромеда трохи заспокоїлася, особливо після того, як він дав їй пляшку з водою (на нервах вона завжди хотіла пити. І їй дуже пощастило, що він її випадково не торкнувся!). 

   Донька професора зрозуміла, що перед нею – старший брат її найкращої подруги: вони були дуже схожі. Щоправда, Ладислав був без того дурнуватого мейкапу Ра Он, мав більш чоловічі риси обличчя, ніж ніжна жіночна Ра Он, а ще у нього було темне, не фарбоване, волосся та темні, а не сірі очі. На перший погляд, він нагадував якусь поп-, рок-, чи кіно- зірку, чи успішного спортсмена, а не злодія.

    Очевидно, чорні археологи не використовували сучасну техніку, тож мали слідкувати за собою, щоб перебувати у гарній фізичній формі. І Ладиславу це -  цілком вдалося. Принаймні, на недосвідчений погляд Андромеди. Боже, про що вона зараз думає?!

   Але дещо непокоїло панну Любомирченко. Ра Он казала, що вони - бідні, а ця квартира не скидалася на квартиру бідної родини. Хоча, якщо вони вчотирьох тут жили всі разом, то можливо це і була економія.

    Якщо він справді має відношення до кримінального світу, то у нього мають бути татуювання. Тож, донька професора історії оглянула хлопця з голови до ніг. Виключно з метою встановлення наявності татуювань, без жодних інших думок, можливо.

     Ладислав кліпнув, поки вона його допитливо оглядала. Андромеда зітхнула: у брата Ра Он було дуже дивне татуювання у вигляді двох сердець, які частково насувалися одне на одне, приблизно там, де у людей було їхнє рідне серце.

   - Що означає це татуювання? – Запитала допитлива донька професора. Хлопець здивовано поглянув туди, куди вказував її вказівний палець.

   - Це – не татуювання, а родима пляма. А хто - ти, якщо ми вже дісталися до доволі інтимних тем?

   Андромеда одразу прийшла до тями. Вона настільки звикла до своєї подруги Ра Он, що геть забула, що родичі панни Кан не є її, Амі, друзями. Вона знову зарилася у свою мушлю і спромоглася лише відповісти старшому братові своєї найкращої подруги:

   - Ра Он.

   - Ра Он? – Здивувався Ладислав.

   - Кан Ра Он, - пояснила Андромеда.

   - То якого біса, - він приблизив своє гарне обличчя до червоного обличчя Андромеди саме так, як робила його сестра, а  дівчина відчула від нього запах морського бризу, - ти перетворилася на гарну дівчину європейської зовнішності та ввалилася сюди без попередження?! А якби у мене були гості?!

    - Я, - зніяковіла донька професора історії, - не Ра Он. Я її подруга. – Ладислав вирячився, а Андромеда згадала про лист. – Ось. Щоправда, це для вашої мами, але я - не самозванка.

   Схоже, Ладислав Кан не належав до тих сильних мужніх мовчазних чоловіків, з обличчя яких неможливо зрозуміти, про що вони думають. Принаймні, поки він читав лист від Ра Он, Андромеда була впевнена, що знає, про що він думає. Ось він читає про те, як його сестра телепортувала Амі до Одеси. Ось, від здивований тим, що його сестра та її подруга хочуть втягнути його матусю до кримінальної справи.

    - Ви вдвох хочете, - не повірив своїм очам чорний археолог, - втягнути мою матусю до пограбування музею?!

   - Не пограбування, - спробувала виправдатися Андромеда. – Там же написано. Ми позичимо ту пектораль всього на добу. І те, заради спасіння людства.

     Схоже, цей хлопець не був надто розумним та не мав аналітичних здібностей. Мабуть, саме через це він і ступив на стежку криміналу. Все ж таки дивно, вони такі схожі з Ра Он зовнішньо, і такі різні в інтелектуальному плані.

   - То, коли повернеться ваша мама?

   - Куди повернеться? – Уточнив Ладислав.

   - Додому, - пояснила Андромеда.

   - Й гадки не маю. Я навіть не знаю, чи вона зараз дома, чи деінде.