Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Десять відсотків проти дев’яносто, чи може менше, - незадоволено крякнула Ра Он. – Втім, я чула, що в інших Всесвітах один відсоток наживається на інших дев’яносто дев’яти. Але я все ж за те, щоб керували ті, хто прагне до процвітання всіх рас та верств населення та знають, як це зробити. Бо, розбіжності між нами завжди використовують політики. І, не всі користувачі магії використовують її за призначенням. Так само, як і якщо дати владу тим, хто позбавлений магії може статися біда.

   - Ти вже вибач, але ти вирішила проголосити передвиборчу лекцію? – Запитала здивована Веста.

   - Звичайно, що ні. Просто розмірковую. Таким багатійкам, як ти, не зрозуміти таких простих та бідних дівчат, як я.

    - Хочеш, щоб я розридалася? – Уточнила панна Гроза. – Ви тут з Андромедою щось наплутали. І я, мабуть, також. Ці візерунки на мечі того скіфського короля дуже важко віднести до конкретної букви алфавіту, але я перевірила, що знайшли ви, і що я сама.

   - Я там тебе трохи виправила, - заявила безсердечна напів кореянка.

   - Так, - почервоніла Веста, - дякую. Я це - врахувала. Але все одно виходить якась абракадабра.

    - Бачиш, Амі, - звернулася Ра Он до своєї найкращої подруги, - як деякі занадто самовпевнені дівчата доволі передбачувано сідають у калюжу. Ти, - звернулася вона до Вести, - мабуть весь цей час думала, що моя найкраща подруга – повна дурепа. Але вона в деяких випадках значно розумніша за тебе. Амі одразу зрозуміла, що виходить якась дурня і припустила, що то – тритисячолітня мова. Тож, ми вдвох знайшли перекладача.

   - Перекладача? - Наче навчений папуга, перепитала Веста.

   - Так, - кивнула спадкоємця Азії та Європи. – Така книга, що розтлумачує написи давньою амазонською, чи радше скіфською, на сучасну українську. Ось вона. Щоправда, щоб витягти її з бібліотеки мені довелося трохи попотіти. Бачиш, цю книгу Євдокія Груша настільки надійно запечатала, що її могла остаточно звільнити лише її рідна кров. Тож, мені довелося залучити бідолашну Амі до цього заклинання.

   - Навіщо вона запечатала цю книгу?! – Вирячилася Веста.

   - Це – лише мої припущення, - сказала панна Кан, - але думаю, вона боялася, що розуміння давньої мови може допомогти дівчатам доторкнутися давніх знань, які ніхто з сучасників не розуміє. Бо кожна магія має своє місце та час. А не розуміючи, що людина робить, навіть думаючи що чинить, як на краще, можна завдати непоправимої шкоди.

   - А може, - напів сонно пробурмотів Радомир, - вона боялася, що дівчата почнуть спілкуватися зі злими духами минулого.

   - Ти прокинувся! – Радісно кинулися до хлопця Андромеда та Веста. Ра Он подумала: «І це вони ще мають нахабство заперечувати, що закохані у цього агента під прикриттям!». Втім, спадкоємиця корейської та української культури відчула себе так, ніби про неї всі забули.

  - Весто, - сказала набурмосена Ра Он, а Андромеда поглянула на найкращу подругу зі здивуванням, - дай цьому нещасному архітектору  міцного бульйону з кінзою та синім базиліком, як прописує та книга.

   - Він – майбутній археолог, - виправила Амі та сіла поруч із подругою, беручи Ра Он за руку. – Важке чергування з Вестою біля хворого?

   - Просто забагато кави, - збрехала панна Кан. Якщо у ній і прокинулися дружні ревнощі, то вони зникли, щойно подруга взяла її за руку. – Що ти там казав про злих духів? – Запитала Ра Он, допоки медсестра Веста годувала хворого міцним бульйоном з кінзою та синім базиліком, а ще – шматочками домашньої курки.

   - Ну, у першу ніч у цьому готелі мені наснилося, як хтось у невідомій і незнайомій мені печері, спілкується із магічним символом на стіні печери. Їхню мову я не знаю, але уві сні чомусь розумів зміст, хоча не окремі слова. Знаєте, як це буває?

   - Так, - кивнула Андромеда. – Це так, як не прислухаєшся до окремих слів англійською, але розумієш загальний зміст. То що тобі наснилося?

  - Я думаю, що то - жінка, хоча це міг бути і чоловік у довгому вбранні на кшталт священиків. У цієї особи був перстень з візерунком Змієногої богині. А ще вона спілкувалася із істотою, що знаходилася у магічному символі на стіні скелі. Уві сні мені здалося, що це – якійсь злий дух з Потойбіччя, який знає відповіді на багато запитань, але сам не може потрапити у цей матеріальний світ. Ця жінка, з перснем, хотіла, щоб здійснилося її найпотаємніше, найважливіше бажання. Але вона не сказала – яке. Натомість, той злий дух сказав, що треба відшукати найкращу, і це - буде вона.

   - Хто вона? – Запитали три дівчини.

   - Й гадки не маю, - стомлено зітхнув Радомир. – Можливо, та, хто зможе викликати відьму Ію. Або навпаки зачинити її злий дух у Потойбіччі.

    - А чому, - обурилася Веста, - ти не розповів про цей свій сон раніше?

   - Тому що, - втомлено відповів майбутній археолог, - я тоді думав, що то - лише сон. Але зараз, після дотику магічного меча, я подумав, що може то – реальність. Розумієте, дівчата, я не лише доторкаючись до людей чую їхні скарги. Але я ще вловлюю атмосферу у приміщенні. Саме тому я не дуже люблю спати без світла, бо до мене сунуться всілякі примари зі своїми проблемами.

   - Що тобі розповів королівський меч? – Запитала допитлива Ра Он. Радомир втомлено зітхнув. – Весто дай йому ще трохи бульйону.