Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - А вбивства?

   - Слухай, а хто ти, взагалі, така? Звідки я знаю, що ти – не агентка Інтерполу? Я не можу казати тобі такі речі. То, який потяг ти обираєш? - І тут в Андромеди забурчало у шлунку. – Зрозуміло. Ти ще не обідала. Давай, я тебе спочатку нагодую, бо Ра Он заб’є мене, якщо я не нагодую її подругу. А може, лише перетворить у рапана, чи креветку. Обіцяю, - він поклав правицю до свого серця, бачачи переляканий погляд дівчини, - що доставлю тебе живою та здоровою, якщо, звісно ти вже не є хворою, до потягу на Київ. Тож, одягай шолом та тримайся за мене.

    Вони опинилися у, як на думку Андромеди, дуже дорогому ресторані на березі Моря. Їм дали меню, і дівчина витріщилася:

   - Для мене, як для студентки, все це – дуже дорого.

   - Не хвилюйся, оплачую - я. І ти ж не думаєш, що син боса гілки мафії поведе подругу своєї сестри у неналежний ресторан? Як то кажуть – все найкраще для друзів наших сестер. У тебе є сестри?

   - Лише старший брат, - повідомила донька професора. Вона зробила замовлення, сподіваючись, що колись потім віддасть гроші через Ра Он. – Можна, я піду до Моря?

   - Ну, поки нам не принесуть салат, то йди, - зітхнув син боса гілки мафії.

   Андромеда, як завжди робила, коли була поруч із Морем, розповіла йому про своє життя. Схоже, Море їй співчувало, бо легесенько торкалося її голих ніг, ніби підбадьорюючи.

   - Якщо хочеш, - запропонував Ладислав, - скупатися та поплавати, я куплю тобі купальник. Звичайно, гроші забиратиму не з тебе, а з Ра Он. Думаю, десять відсотків в день є прийнятними.

   - Ти хочеш, - вирячилася Амі, - брати зі своєї сестри відсотки?

   - Бізнес є бізнес, - знизав плечима хлопець. – І не жалій Ра Он, можливо вона захоче все це стягнути з тебе із відсотками за користування коштів у розмірі - двадцять.

   - Дякую, не треба, - здригнулася донька професора. – Мені було достатньо просто підійти до Моря.

    І саме в цю мить, якійсь нетверезий відпочивальник налетів на неї, а тоді з виразом надзвичайного переляку кинувся геть.

   - Що це було? – Витріщився Ладислав.

   - Зі мною таке іноді буває. Не звертай уваги. Ра Он взагалі вирішила, що я – русалка та обілляла мене водою, - вона здригнулася.

  - Ну, ми з Ра Он не віримо словам і перевіряємо факти. Але я бачу, що, хоча ти залізла у Море, хвоста русалки у тебе немає. Давай, підемо до нашого столику, бо, не дай Боже! офіціантка подумає, що ми – шахраї.

   Поки вони смакували шурпою, пловом з бараниною та грецьким салатом, Ладислав запитував у Андромеди, як вона подружилася з його молодшою сестрою.  Дівчина розповіла про те, що їх поселили в одній кімнаті, що їх майже викрали інші дівчата і про те, як вони здавали іспити. В той же час, донька професора намагалася не розпатякати того, про що б Ра Он сама б не хотіла розповісти.

   - Але, - сказав хлопець, відставляючи порожню тарілку, на якій ще чотири хвилини тому лежав смачнючий плов, - у всій цій твоїй історії про пектораль в музеї немає ладу. – Амі витріщилася. – Подумай сама, якщо Ра Он телепортувала тебе сюди, вона теж могла сама сюди телепортуватися і не потрібно смикати матусю.

   - Але ж вона не могла залишити готель сучасних амазонок через зустріч із Магічним Інтерполом.

   - Це – все відмовки! Навіть з мамою ви б телепортувалися до музею вночі. Тож, навряд МІ заважав Ра Он. А може, - додав він, - вона вирішила нас з тобою звести?

  - Невже ти думаєш, що всі дівчата та жінки впадатимуть за тобою, щойно тебе побачать? Вибач, не хочу тебе засмучувати, але ти - не аж такий чарівний! І Ра Он завжди все прораховує наперед. Вона не могла навмисно відправити мене до тебе, не знаючи де ти, щоб я застрягла у твоїй порожній квартирі на місяць. – Хіба що, промайнуло у її голові, ви вдвох були у змові. Але ця думка була занадто фантастична, тож Амі додала, - і могло статися так, що ти привів би до себе дівчину, а я б впала прямо на вас у ліжку, - вона здригнулася. Одна справа впасти у застелене ліжко незнайомого хлопця і геть інша – у ліжко хлопця, якій у своєму ліжку займається дорослими справами з іншою дівчиною.

   - То ось, - Ладислав поклав своє підборіддя на дві свої долоні, поки його лікті стояли на столі, - які у тебе приховані фантазії?

   - Це не фантазії, - відгризнулася Андромеда, - а нічні жахіття.

   - А які у тебе ще жахіття? – Підбадьорив хлопець доньку професора до відкровень.

   - Ти вже вибач, але я не розмовлятиму на такі теми з майже незнайомим хлопцем, якого я бачу в перший та останній раз.

   - Точно не в останній. Бо, оскільки ти подруга моєї сестри ми ще перетинатимемося.

   - А оце вже – навряд. Я з західно-північної частини країни. І навчатимуся у Києві. Тож, Ра Он телепортуватиметься до мене. А оренда житла в Одесі, в туристичний сезон, є занадто високою для мене.

   - Бачиш, який я альтруїст? – Запитав Ладислав, запиваючи усю ту жирну баранину гарячим зеленим чаєм. – Я, тижні на два, готовий пожити в будинку моїх батьків, щоб ти, як найкраща подруга моєї сестри,  відпочила в моїй квартирі. Море там – поруч, і поруч центр. Оплату я візьму лише за комунальні послуги за той період. Але, я сподіваюся, що ти з твоїм хлопцем не влаштуєте сцени з серіалів і не переб’єте весь мій посуд під час сварки. А потім, під час примирення, не розвалите моє ліжко.