Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Дайте мені котлету, а краще біфштекс, чи ростбіф, і я вам все розповім.

   - Студенти, - зітхнула Ра Он, - геть не мають грошей. – А тоді простягнула Радомиру запечений кусень телятини, картоплю фрі та грецький салат. Радомир накинувся на все це, ніби не їв добу. Власне, так майже і було. – Весто, впиши це в свій рахунок, бо ти – багата спадкоємиця, а я – лише дівчина з бідної родини. А мені   ще треба назбирати гроші на квиток на літак до США і це лише тоді, коли вони заберуть мене на операцію! Я можу викликати чаклунку Ія та попросити її про гроші?! – Уточнила вона.

   - Щось мені здається, - відповів з набитим ротом, смакуючи свої страви, Радомир, - що саме ця чаклунка по іншим справам.

   - То що тобі показав меч? – Уточнила Веста. – Не думаю, що це якось пов’язано із відьмою Ія.

   - Не повіриш, але пов’язано, - похрумкав картоплею фрі Радомир.  

   Виявилося, що, щойно меч торкнувся ясновидця Радомира, тому явилося ніби відео з фільму. Там, чаклунка Ія сиділа на висушеній траві, тримаючи чиюсь голову (очевидна ця людина ще була жива та мала й решту тіла) у себе на колінах. Поруч було ще два тіла, які ледве дихали.

   Чаклунка витягла руки угору, тримаючи щось, схоже на прозоре, але сяюче золотим світлом, намисто, чи пектораль. А тоді зловісно сказала комусь, кого меч, а отже і Радомир, не бачили: «За те, що ти вбила людей, яких я люблю, на вимогу тих дуреп, я позбавляю їх моєї могутньої магії! Моя магія нікому не підкорятиметься окрім мене!». Вона підкинула те золотаве намисто вгору…

   - І я не знаю, - сумно додав Радомир, - чи вона його десь магією закопала у ґрунт, чи відправила у майбутнє. Може, щоб самій переродитися та забрати ту магію. Але схоже, якщо знайдемо те намисто, чи пектораль, зможемо викликати дух чаклунки Ія.

  - Ти його упізнаєш? – Запитала Андромеда.

  - Воно було схоже на скіфську пектораль з кургану Товста Могила. Але останніми десятиліттями їх таких викопали декілька. Маю передивитися всі, і тоді скажу точніше. Але це – ще не кінець, - він здригнувся. – Вона вихопила меч, схоже той самий меч короля, та перерізала собі горлянку.

   Три дівчини смикнулися.

   - Тоді, - заявила холоднокровна Ра Он, - зрозуміло, чому меч став магічним предметом. Все ж таки кров видатної чарівниці.

   - А ти не могла б, - попросила Андромеда, ледь приховуючи нудоту, - не уточнювати такі речі?

   - Вибач. Я думала, що, як шанувальниця дорам, ти звикла до тон, чи навіть тисячі тон крови.

   - Я дивлюся милі, радше романтичні, - здригнулася донька професора історії.

   - А ці люди біля неї? Вони були напів мертві? – Здригнулася Веста. – Хто вони?

   - Й гадки не маю, - відповів Радомир. – Можливо її охоронці.

   - Мабуть, - припустила романтична Андромеда, - це був принц та його охоронці.

   - Принц? – Уточнила Веста.

   - Скіфський. З яким та чаклунка втекла, бо їй не дозволяли одружитися із ним щоб не зник її дар, - донька професора почервоніла. – Навряд король би втікав, - додала вона.

  - Не кажи дурниць, - втрутилася Ра Он. – Якби чаклунки втрачали свій дар лише через втрату… одруження, то не було б потомственних відьом. Але, можливо ти права, і це - справді міг бути якійсь принц, і саме його мечем вона себе вбила.

   - Вона була гарна? – Запитала у Радомира допитлива донька професора.

   - Це має значення? – Підняла брови Ра Он.

   - Якщо вона полонила принца, то думаю, що - має. Якщо вона, його, звісно не причарувала.

   - Не мій тип, - задумливо відповів хлопець та почесав своє підборіддя, що було вкрите темною одноденною щетиною, яка його, на думку Андромеди, не прикрашала, хоча він все ще був дуже гарний. Втім, кожна дівчина має власні особливі смаки та уподобання. – Хоча, думаю, особливо для свого часу, вона була - гарною. Шкода, що я не вмію малювати так, як ти.  

   - Але якщо вона така потужна чаклунка, - не розуміла Андромеда, - то чому вона себе вбила і не відчула наближення небезпеки?

   - Можливо, - спохмурніла панна Кан, - вона була вагітна.

   - Вона була вагітна?! – Зойкнула Амі.

   - Звідки я знаю! – Обурилася Ра Он. – Мене там не було! Але це могла бути причина, чому вона не відчула небезпеку.

   - Або у неї були ті, дні, - почервоніла Веста. – Моя Зіна під час них не могла чаклувати. Тільки я не розумію, якщо ті люди з нею були ще живі, але не могли захистити її. І вона сказала, що їх вбили… як таке може бути?

   - Десь я бачив, здається у книзі де було про «Подарунок Женцю», - сказав Радомир,  - що є таке давнє закляття. Якщо його накласти, то люди скоро помруть, але певний час стають нерухомими, хоча все бачать та чують.

   - Мабуть, - повільно сказала Ра Он, - та особа, з якою розмовляла Ія, використовувала чорну магію.

   - То ми тепер вважаємо, що відьма Ія - біла та пухнаста         ? – Уточнила здивована Веста.

    - Я не знаю, - хитнула головою панна Кан. – Може, вона після того випадку стала злим духом, якого слід боятися. А може, амазонки приписали їй те, на що страждали самі. Ми з Амі підемо до бібліотеки перекладати. А ти приєднуйся до нас, коли твоєму пацієнтові стане краще.