Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Як? – Вирячилася дівчина. – Її ж тут немає! – Верескнула вона.

   - А чому вона має бути тут? – Здивувався хлопець. – Я вже декілька років, як купив цю квартиру та живу окремо від батьків. Вони, звичайно ночують у мене, за потреби, але вони розумні і намагаються мені не заважати.

   - Тобто, - верескнула Андромеда та дуже швидко (вона не знала, що здатна на таке!)  спиною уперед відповзла ліжком до стіни, - я знаходжуся сам на сам у квартирі незнайомого чоловіка, який окрім того, що має незрозуміле кримінальне минуле, ще й майже не одягнутий?!

   - Ну, тут вина радше Ра Он. Звідки я мав знати, що вона зненацька закидає мене своїми майже неповнолітніми подругами? Якби знав, то вдягнув би смокінг. Мабуть, - зітхнув він, - доведеться тепер цілодобово вдягати пристойний одяг, щоб не лякати юних дівчат, яких моя прибацана сестра поставлятиме в мою квартиру, щоб вони разом з матусею пограбували музей, банк, чи оперу. І все – заради людства. І я не знаю, що ти там собі надумала, але я мав справу лише з майновими злочинами, а не статевими.

   - Вибачте, але я зараз не дуже добре метикую. Не могли б Ви мене просто телепортувати до квартири Ваших батьків, і ми вдвох забудемо один про одного, як про нічне жахіття, назавжди?

    - А ти не могла б звертатися до мене на «ти»? Бо коли ти кажеш «ви» мені весь час здається, що за моєю спиною стоїть безголовий привид. І ти вже вибач, це Ра Он у нас в родині чаклунка. А я - простий хлоп, що береться за будь-яку справу, аби заробити собі на життя.

   - Але ж я! – Верескнула Андромеда, - не знаю де живе ваша… з Ра Он, - додала вона, - мама!

   - Тоді йди до ванної, - зітхнув хлопець.

   - Що?! – Перелякалася Амі.

   - Мені треба перевдягнутися. Ти ж не думаєш, що я пересуватимуся Одесою в самому лише рушнику? Погода, звичайно до цього підштовхує, але я все ж таки не шотландець. Мені треба одягнутися. Але, як бачиш, у мене тут один єдиний простір. Окрім ванної кімнати. А в шафу я тебе не ховатиму, бо ти підглядатимеш за мною.

   Андромеда густо почервоніла, а тоді сповзла з ліжка та попрямувала до дверей, що виявилися дверима до ванної кімнати.

   - І, можеш, - навздогін крикнув дивний господар квартири-студії, - умитися з дороги. Там є паперові рушники. Але в жодному разі не бери рушники з тканини, бо вони всі - лише для мене!

   Як Ра Он могла так з нею вчинити?! Чи це – не Ра Он, а її власні невезіння? Якщо подумати, то їй було цікаво подивитися на брата найкращої подруги. І він дійсно був дуже гарним, але схоже, не надто розумним. Донька професора зрозуміла, що якщо обирати між гарним та тупеньким, або між непоказним та розумним, особисто вона б обрала другого: непоказного та розумного.

   Вона збризнула своє обличчя крижаною водою. Схоже, у цього Ладислава була гарна прибиральниця, бо ванна кімната сяяла чистотою. Дівчина вже збиралася подивитися на крем для гоління, коли господар квартири постукав у двері та повідомив, що вже перевдягнувся.

   Він був вдягнутий у кросівки, світлі блакитні джинси та майку з рукавом до ліктя з натуральної тканини, у біло-темно-синю смужку. Мабуть, Ра Он не сподобалася майка Андромеди, бо такі полюбляв її божевільний братик. В руках, хлопець тримав дві темні шкіряні куртки. Одну з них, меншу, він простягнув Андромеді.

   - Візьми, вона тобі буде потрібна.

   - В таку спеку? – Засумнівалася дівчина. – А твоя дівчина не буде проти?

   - Моя дівчина? – Перепитав Ладислав, а тоді розреготався. – Якщо тебе цікавить, чи в мене зараз є дівчина, то наразі я – вільний. І не хвилюйся, це - куртка Ра Он, вона її якось у мене забула. Ти ж знаєш, - додав він, - що всі колишні завжди забирають з собою не лише свої речі, але й чужі.

    Здивована Андромеда обережно забрала у власника квартири куртку, намагаючись не торкнутися його. Ще не вистачало, щоб він торкнувся її та втік, а тоді вона згниє заживо у його шикарній квартирі!

   - Мене звати Ладислав Кан, - простягнув руку брат Ра Он.

   - Андромеда, - зойкнула дівчина та заховала свої руки разом із курткою за спину.

  - А далі? – Уточнив хлопець, який дещо збентежено прибрав свою протягнуту руку.

   - Без далі, - констатувала незвана гостя.

   - Добре, Андромедо Бездалі, - сказав тупенький хлопець. – Скажи, як мені тебе витягнути з моєї квартири до гаражів, щоб тебе ніхто не помітив? Бо тут скрізь - камери спостереження. А я не хочу, щоб нас із тобою бачили разом, щоб у тебе у майбутньому не було неприємностей. Бо, щойно прокурор побачить нас на відео разом, одразу вирішить, що ти - мій постачальник, або дилер.

   - Ти торгуєш наркотиками?! – Верескнула дівчина.

   - Чим менше знаєш, тим довше проживеш, - він знову, як його молодша сестра, майже впритул наблизив своє обличчя до Амі. – То, як мені тебе вивести звідси?

    - О, пане Кан! – Звернувся здивований охоронець підземного гаража до мешканця квартири на тринадцятому поверсі, який ніс щось схоже на важкий килим на своєму правому плечі. Взагалі-то вони вдвох добре ладнали, і часом грали у шахи, але останнім часом, в обох було мало часу для спілкування. – Допомогти віднести килим?