Платформа - Мішель Уельбек
As Western women, — додав він не без нахабства на закінчення, — do not appreciate men, as they do not value traditional family life, marriage is not the right thing for them to do. I'm helping modem Western women to avoid what they despise».[42]
«Він має рацію, — сумно зауважила Валері. — Є попит — є пропозиція». Вона відклала журнал і замислилась. У цю хвилину перед нами пройшов Робер. Заклавши руки за спину, він з похмурим виглядом ішов уздовж пляжу. Валері різко обернулася, щоб подивитись на нього з іншого боку.
— Не подобається він мені… — роздратовано прошепотіла вона.
— Він не дурний… — байдуже сказав я.
— Не дурний, але мені не подобається. Він із шкури геть лізе, аби шокувати людей і здаватись огидним; мені таке не до вподоби. Ви принаймні намагаєтесь пристосуватись до колективу.
— Невже? — здивовано подивився я на неї.
— Так. Звичайно, відчувається, що вам це зробити досить важко, такі подорожі не для вас, але ж ви хоча б якихось зусиль докладаєте. Мені здається, що ви, напевне, гарна людина.
Саме зараз я міг, мусив обійняти її, милувати теплі груди, врешті-решт поцілувати її; натомість я ж тупо стояв і нічого не робив. Сонце продовжувало свій вічний рух над пальмами; ми ще трохи поговорили про те, про се.
На новорічну вечерю Валері наділа довгу зелену невагому й ледь прозору сукню з глибоким вирізом, який мальовничо підкреслював її груди. Після десерту на терасі заграв живий оркестр із дивним немолодим уже співаком, який гундосив варіації на теми хітів Боба Ділана. Бабетта і Лея, судячи з усього, остаточно влились у німецьку групу; з того боку долинали палкі вигуки. Жозетта з Рене, ніжно обнявшись, танцювали удвох, немов миле подружжя Бідошон. Ніч була задушливою і п’янкою; п’ядаки налипали на різнокольорові лампочки, якими була прикрашена балюстрада. Я відчував себе пригніченим і пив віскі, чарку за чаркою.
— Щодо того газетного інтерв’ю…
— Так… — Валері підняла на мене очі; ми сиділи поруч на плетеному диванчику. Груди у неї красиво випирали під сукнею. Вона нафарбувалась; її довге волосся спадало на плечі.
— Гадаю, це особливо стосується американок. Для європейок то вже не так характерно.
Схоже, вона в цьому не була переконана. Варто було б краще запросити її танцювати. Я ще випив віскі, відкинувся на спинку плетеного диванчика і глибоко замислився.
А коли отямився, зал був уже майже спорожнілим. Під барабанний супровід співак продовжував наспівувати тайські мелодії; ніхто його не слухав. Німці вже зникли, але Бабетта і Лея жваво розмовляли з двома італійцями, які невідомо звідкіля з’явились тут. Валері теж пішла. Була третя година ночі за місцевим часом; щойно почався 2001 рік. У Парижі офіційно його зустрінуть лише за три години; в Тегерані була саме північ і п’ята ранку в Токіо. Людство у всьому своєму розмаїтті вступало у третє тисячоліття; я ж свою зустріч із ним, можна сказати, проґавив.
12
Червоний від сорому, я попрямував до свого бунгало; з саду доносився веселий сміх. Посеред піщаної алеї я натрапив на маленьку сіру нерухому жабу. Вона не тікала, проявляючи інстинкт самозахисту. Рано чи пізно хтось, не помітивши, розчавить її; хребет розтрощиться, а сплюндровані рештки плоті перемішаються з піском. Людина відчує щось вологе та слизьке під ногами, коротко вилається і витре підошви об траву. Я підштовхнув жабу ногою: не поспішаючи, вона перемістилася обіч дороги. Я штовхнув її ще раз: вона переповзла у відносну тінь галявини; схоже, я подовжив її життя на кілька годин. Я відчував себе ненабагато вищим і досконалішим за неї: я не виріс у сімейному колі, нікому було непокоїтись про мою подальшу долю, підтримувати у разі депресії й захоплюватись моїми пригодами та успіхами. І сам я не створив нічого подібного: я був неодружений, у мене немає дітей; нікому не спаде на думку прийти до мене за допомогою та підтримкою. Як тварина, я прожив своє життя сам… Одинаком і помру Я замислився на кілька хвилин, відчуваючи до себе неймовірний жаль.
З іншого боку, я — міцний моноліт, дещо вищий за середній зріст представник тваринного світу; тривалість мого життя можна порівняти з тривалістю життя слона чи ворона; мене значно складніше знищити, ніж якесь земноводне.
Два наступних дні я не виходив зі свого бунгало. Скрадучись, виходив тільки у мінімаркет купити фісташки та пляшку «Меконгу». Я не міг знову спокійно зустрічатись з Валері у буфеті, за обідом чи на пляжі. Є речі, які можна реалізувати, інші ж здаються занадто складними; у цьому і полягає сенс життя.
Другого січня під дверима я знайшов анкету «Нувель Фронтьєр» стосовно моїх вражень від поїздки. Я ретельно заповнив її, підкреслюючи здебільшого відповіді «Добре». Так, усе було добре. Моя відпустка пройшла нормально. Тур був «класним» з присмаком пригод; повністю справдилося запропоноване. До графи «Особисті зауваження» я вписав такий катрен:
Ледь прокинувшись, себе я відчуваю
В світі іншому, а де — я точно знаю;
Я ціню життя і всі його умови —
Це як в анкеті, де підкреслить треба слово.
Наступного ранку я пакував валізу. Побачивши мене в човні, Валері стримала радісний вигук; я відвернувся. У аеропорті в Пхукет Сон побажала нам щасливої дороги; ми приїхали трохи раніше, наш рейс об’являть десь години за три. Після реєстраційних формальностей я почав тинятись по комерційному центру. І хоча хол аеропорта був повністю закритий, численні бутіки мали форму куренів зі стовпами з тикового дерева та дахом із пальмових гілок. Асортимент товарів включав всесвітньо відомі марки (хустки «Гермес», парфуми «Ів Сен Лоран», сумки «Вуїттон») та місцеву продукцію (черепашки, брязкальця, краватки з тайського шовку); на усіх товарах був проставлений штрих-код. Взагалі бутіки в аеропорту носили риси національного життя та колориту, але не дуже яскраво вираженого та підігнаного під міжнародні стандарти. Для мандрівника, у якого закінчується тур, цей хол — лише проміжний пункт, не такий привабливий та цікавий, як решта країни. У мене склалося враження, що людство потроху стає схожим
