Платформа - Мішель Уельбек

робота йому набридає або дратує, проте він робить вигляд, що дуже зацікавлений у ній. Десь у п’ятдесят років, втомившись від освіти, математиків та взагалі від усього, я вирішив відкрити для себе світ. Я тільки-но розлучився утретє. З точки зору сексу я нічого особливого не очікував. Моя перша подорож була в Таїланд; відразу після цього я поїхав до Мадагаскару. З тих пір я ще жодного разу не спав з білою жінкою, навіть бажання такого в мене не виникало. Повірте, — додав він, поклавши руку на плече Ліонеля, — ніколи в житті ви не знайдете у білої жінки такої теплої, тендітної, гнучкої та сильної піхви; все інше для вас повністю й остаточно зникне». Дівчина під номером 47, помітивши, що я невідступно дивлюся на неї, усміхнулась мені і повільно та неквапливо заклала ногу на ногу, оголюючи яскраво-червоні підв’язки. Робер продовжував викладати свої погляди на життя. «У той час, коли білі вважали себе вищими за темношкірих, — мовив він, — расизм ще не був таким небезпечним. Для колоністів, місіонерів, світських закладів дев’ятнадцятого століття «негритос» був лише великою незлобивою твариною із кумедними звичками та традиціями, щось на кшталт розвиненої мавпи. У гіршому разі до нього ставилися як до тварини, яка може приносити користь і виконувати складну фізичну роботу; у кращому — як до створіння з необтесаною та грубою душею, але здатною через серйозне навчання дещо наблизитись до рівня богів або хоча б до рівня західної цивілізації. Як би там не було, у цій істоті всі бачили лише «молодшого брата», а до менших та нижчих за себе людина не знає ненависті, максимум, що вона відчуває, — це простодушне презирство. Такий доброзичливий, майже гуманний расизм повністю зник. Тільки-но білі почали вважати чорношкірих рівними собі, як відразу стало зрозуміло, що рано чи пізно доведеться визнавати їх вищими за себе. Людина категорично не визнає поняття рівноправності, — продовжував він, розмахуючи вказівним пальцем. Якоїсь миті мені здалося, що він почне цитувати свої джерела, Ларошфуко чи не знаю, кого там ще, але ні, цього не трапилося. Ліонель наморщив лоба. Білі, які самі себе вважають нижчими за чорношкірих, — вів далі Робер, боячись, що його не зрозуміють, — створюють таким чином підґрунтя для появи расизму нового типу, заснованого на мазохізмі: з точки зору історії, саме за таких умов починається жорстокість, міжрасові війни та різня. Наприклад, всі антисеміти одностайно визнають євреїв дещо вищими за себе: якщо ви почитаєте антисемітські тексти будь-якого періоду розвитку людства, то будете просто вражені, наскільки єврея вважають більш розумним, більш хитрим… Його наділяють особливими якостями у веденні справ у сфері фінансів та відчуттям спільної солідарності. І як результат — шість мільйонів загиблих».

Я знову глянув на 47-й номер: як би хотілось продовжити цей стан збудження, момент очікування; але завжди існує ризик, що дівчина може піти з іншим клієнтом. Я знаком підізвав офіціанта. «Я не єврей! — вигукнув раптом Робер, вирішивши, що я хочу йому заперечити. Я дійсно міг би багато з чим погодитись і посперечатись: врешті-решт, ми були у Таїланді, а білі ніколи не ставилися до людей жовтої раси, як до «менших братів», навпаки, їх вважають досить розвиненими, членами іншої, більш складної і, мабуть, небезпечної цивілізації; я також міг би додати, що ми прийшли сюди заради добрячого сексу, а через оцю балаканину ми тільки час гаємо; таким би було моє головне заперечення. Офіціант наблизився до нашого столика; стрімким жестом Робер попросив його ще раз повторити замовлення. «І need a girl, — промовив я хрипким голосом, — the girl four seven»[30]. Він напружено й запитально подивився на мене; за сусідній столик усілася група китайців, які неймовірно шуміли. «The girl number four seven», — прокричав я, чітко вимовляючи кожен склад. Цього разу він зрозумів, широко посміхнувся і пішов до мікрофону, встановленого перед склом, і щось промовив у нього. Дівчина встала, спустилася сходами і, поправляючи волосся, попрямувала до бокового виходу. «Расизм, — не вгамовувався Робер, кидаючи на мене косий погляд, — передусім характеризується зростанням антипатії, відчуттям боротьби між самцями різних рас; але, як наслідок, зростає сексуальний потяг до самок протилежної раси. Справжній приз у цьому расовому змаганні, — чітко проголосив він, — не економічний або культурний, а біологічний, брутальний: це змагання за володіння молодими жіночими піхвами». Я відчував, що він зараз близький до спростовування теорії Дарвіна; у цей момент офіціант повернувся в супроводі замовленої дівчини. Робер підняв на неї очі і довго дивився. «Отже, ви собі вже вибрали, — похмуро проголосив він, — у неї вигляд справжньої шльондри». Дівчина боязко посміхнулася. Я засунув руку їй під спідницю і провів по сідницях, немов захищаючи її; вона ж притулилася до мене.

«Дійсно, в моєму кварталі білі верховодять…» — без видимої причини втрутився Ліонель.

«Саме так! — підтвердив Робер. — Ви боїтесь і правильно робите. Я передрікаю в наступні роки сплеск насилля в Європі, пов’язаний із расовою теорією, який завершиться громадянською війною, — піною на губах говорив він. — Проблеми вирішуватимуться за допомогою автомата Калашникова. — Він одним духом допив свій коктейль; Ліонель поглядав на нього з деяким побоюванням. — І мені вже плювати на все це! — додав він, з силою ставлячи на стіл порожню склянку. — Я народився на Заході, але я можу жити там, де захочу. І поки що грошва саме в мене. Я був у Сенегалі, Кенії, Танзанії, Кот-д’Івуарі… Так, дівки там не такі досвідчені, як таїтянки і менш лагідні, але вони напрочуд гнучкі і мають неймовірно чудові кіски». Схоже, у цей момент якісь спогади промайнули у нього в голові, бо він враз замовк. «What is your name?» — скористався я нагодою, щоб поговорити з дівчиною. «І am Sin», — відповіла вона. Китайці за сусіднім столиком теж зробили свій вибір і попрямували до номерів з веселим галасом та реготом; знову запанувала відносна тиша. «Маленькі негритоски стають раком і демонструють свою піхву та сідниці у всій красі — задумливо муркотів Робер. — А всередині їхні піхви такі рожевенькі…» — мрійливо додав він. Я підвівся. Ліонель кинув на мене вдячний погляд; він явно був радий, що я першим іду з дівчиною, йому тоді буде не так соромно.

Прощаючись, я кивнув головою в бік Робера. Той зі своїм різким обличчям, перекошеним гіркою гримасою, роздивлявся довкола. Принаймні він дістав нагоду виговоритись; я сподівався, що дуже швидко забуду цю розмову. Робер відразу ж видався мені побитою життям, пропащою людиною; мені навіть здалося, що йому вже й не хочеться