Платформа - Мішель Уельбек
Я ж не дуже волів вступати в довгі розмови з дівчиною в барі, надто зациклившись на природі та вартості майбутніх сексуальних послуг. Такі розмови часто-густо розчаровують. Я віддаю перевагу масажним салонам, де все починається з сексу, а вже потім як буде: або ця близькість розвивається, або ні. Іноді знайомство продовжується в готелі і саме там помічаєш, що дівчина вже не схильна підтримувати стосунки: буває, що вона розлучена, має дітей, за якими треба доглядати; це сумно, але це добре. Покінчивши зі своїм рисом, я оглянувся довкола — вже початкові кадри порнографічного пригодницького фільму під назвою «Масажний салон». Юна таїтянка Сір’єн без пам’яті закохується в американського студента Боба, який разом з друзями випадково заблукав туди після гучної п’яної гулянки. Боб її не чіпав, просто дивився в її гарні блакитні очі і розповідав про свою країну Північну Кароліну чи десь там поблизу. Після цього він частенько зустрічав Сір’єн після роботи. Але, на жаль, Боб мав повертатися, щоб закінчити навчання на останньому курсі Йельського університету. Облом. Сір’єн з надією чекала на Боба, задовольняючи вимоги численних клієнтів. Будучи чистою в душі, вона палко віддавалася та відсмоктувала товстим та вусатим французам (роль другого плану Жерара Жуно), пітним та лисим німцям (другорядна роль якогось німецького актора). Нарешті, Боб повертається й намагається вирвати дівчину з цього пекла; але азіатська мафія проти такого перебігу подій. Боб підключає посла Сполучених Штатів та голову гуманітарної асоціації, яка бореться з насильством стосовно жінок (роль другого плану Джейн Фонди). Начитавшись про китайську мафію (в голову відразу лізуть думки про Тріад) та про участь у цьому бізнесі тайських генералів (політичне підґрунтя, заклик до збереження демократичних цінностей), можна було чекати на численні бійки та переслідування у Бангкоку. Попри все, Боб забирає Сір’єн. У майже фінальній сцені Сір’єн показує всі премудрощі сексуальної науки, вперше вона робить це щиро. Всі ті члени, які вона смоктала як смиренна трудівниця масажного салону, вона пестила, сподіваючись на зустріч із членом Боба. Останній діалог. Дві річки крупним планом (Чао Пхрайа[28], Делавар). Фінальні титри. Для прокату по країнах Європи я вже передбачав особливу рекламну кампанію типу: «Вам сподобався «Музичний салон», тоді сподобається і «Масажний салон». Щоправда, все це було ще досить невизначено, а безпосередньо зараз мені бракувало партнерки. Я заплатив, підвівся, пройшов десь метрів сто п’ятдесят, відкинувши декілька пропозицій, доки опинився перед «Pussy Paradise». Я штовхнув двері й увійшов. За три метри від себе я помітив Робера та Ліонеля, які сиділи за столиком і пили «Ірландську каву». У глибині, відділені склом, сиділо близько п’ятдесяти дівчат з номерками на руках. До мене швидко підскочив офіціант Повернувши голову, Ліонель помітив мене, тінь сорому промайнула на його обличчі. Робер обернувся у свою чергу і повільно жестом запросив мене приєднатися до них. Ліонель кусав губи, не знаючи, куди подітися. Офіціант прийняв моє замовлення. «Я дотримуюсь правих поглядів, — сказав він без видимої на те причини. — Але обережно…» Він підняв вказівний палець, немов хотів застерегти мене від чогось. Ще з початку нашої подорожі я помітив, що Робер вважає мене лівим і очікує на зручну нагоду поговорити зі мною. У мене не було ніякого бажання включатися в цю гру. Я запалив. Він зміряв мене суворим поглядом. «Щастя — річ делікатна та тендітна, — повчально промовив він. — Його важко знайти всередині себе і майже неможливо — ззовні». За кілька секунд він вагомо додав: «Шамфор»[29]. Ліонель зачаровано дивився на Робера. Він був повністю під владою його шарму. Це твердження здалося мені досить спірним: помінявши місцями «важко» та «неможливо», ми, певно, наблизилися до реальності. Але мені не хотілося продовжувати цю розмову — найбільше я прагнув повернутися до стану звичайного туриста і починав схилятися до думки скористатися послугами номера 47, худенької, трохи сухорлявої, але з пухкими губками та приємним обличчям таїтянки. На ній була червона міні-сукня та чорні панчохи. Помітивши, що я його не слухаю, Робер повернувся до Ліонеля. «Я вірю в торжество істини, — тихо промовив він. — Саме істини та доказу». Неуважно слухаючи його, я з подивом дізнався, що він мав ступінь з математики, а в молодості написав навіть кілька багатообіцяючих творів стосовно груп Лі. Я жваво відреагував на цю інформацію: отже, існували галузі людських знань, де він першим виявив упевненість у деяких положеннях, зміг їх довести, перевівши в розряд абсолютної істини. «Так, — сумно, майже з жалем, підтвердив він. — Звичайно, все це було спростовано з більш загальних позицій». Потім він багато викладав, зокрема на підготовчих курсах. Без особливого задоволення він присвятив кілька років напучуванню молодих недоумків, єдиною метою яких було потрапити до Політехнічного чи Центрального інституту, але серед них траплялись і дуже кмітливі. «У будь-якому разі, я не являв собою якогось там значущого вченого-математика. Це було не для мене». Наприкінці 70-х він входив до складу урядової комісії з питань реформи системи підготовки математиків — неймовірна маячня, за його визнанням. Зараз йому п’ятдесят три. Вийшовши три роки тому на пенсію, він поринув у сексуальний туризм. Був одружений тричі. «Я — расист, — весело зізнався він. — Я став расистом… Один із перших наслідків таких поїздок — значне посилення расистських настроїв. Взагалі, як ми уявляємо собі інших людей перед тим, як особисто з ними познайомимося? Певна річ, як собі подібних, і тільки згодом ми розуміємо, що реальність, як правило, дещо відрізняється від наших уявлень. Житель Заходу, коли має змогу, працює. Часто-густо
