Платформа - Мішель Уельбек
Жан-Луї Барма «Про що мріють підприємства»
Жан-Ів прокинувся о п’ятій ранку, кинув погляд на дружину, яка ще спала. Вони провели гидкий уїк-енд у його батьків — дружина ненавиділа село. Ніколя, його десятирічний син, також ненавидів Ле Луаре, куди він не міг взяти свій комп’ютер. Бабусю з дідусем він теж не любив, бо вважав, що вони погано пахнуть. Так, старий дійсно сильно здав, йому щодалі більше було байдуже до себе. Зараз його цікавили лише кролики. Єдиною світлою плямою протягом цих вихідних була його донька Анжеліка: у свої три роки вона ще могла щиро захоплюватись коровами та курками; але вона хворіла і протягом більшості ночей плакала та стогнала. Після повернення, провівши більше трьох годин у пробках, Одрі вирішила зустрітись з подругами. Він розігрів для себе заморожені продукти, дивлячись водночас посередній американський фільм про серійного вбивцю, котрий страждав на аутизм. Здається, сценарій базувався на реальних подіях, зображених у кримінальній хроніці — це був перший психічно хворий, страчений у штаті Небраска за останні шістдесят років. Його син не захотів вечеряти, він відразу прилип до своєї улюбленої гри «Total Annihilation», а може, «Mortal Kombat II» — він постійно їх плутає. Час від часу він заходив до кімнати дочки, намагаючись утихомирити її крики. Вона заснула близько першої, а Одрі ще не повернулась.
«Нарешті повернулась, принаймні цього разу, — подумав він, включаючи кавоварку еспрессо. Серед клієнтів адвокатської контори, в якій вона працювала, були газети «Ліберасьон» та «Монд». Часто-густо вона стала бувати в середовищі журналістів, телевізійних ведучих, політичних діячів. Вони часто виходили у світ, іноді у досить дивні місця. Одного разу, перегортаючи якусь її книжку, він натрапив на візитну картку бару фетишистів. Жан-Ів підозрював, що вона час від часу спала з якимось чоловіком. Вони разом уже не спали. Цікаво, що в нього жодних такого типу любовних пригод не було, хоча він знав про свою вроду (він був блондином з блакитними очима, що частіше трапляється в американців). У нього навіть не виникало бажання скористатися нагодами, які йому випадали. Щоправда, таке бувало досить рідко. Він працював по дванадцять-чотирнадцять годин на добу; крім того, на його рівні вже не так і часто зустрічаються жінки. Звичайно, була Валері, але він ніколи не думав про неї інакше, як про колегу. Досить дивно раптом побачити речі під новим кутом зору; але він знав, що ці мрії не матимуть продовження: вже протягом п’яти років він працював з Валері, а такі речі трапляються відразу або не трапляються зовсім. Він глибоко поважав Валері, її неймовірні організаційні здібності, бездоганну пам’ять; він знав, що без неї не досяг би такого рівня, а якби й зумів досягти, то не так швидко. А сьогодні, схоже, він відчував себе в рішучому настрої. Жан-Ів почистив зуби, ретельно поголився та обрав строгий костюм. Потім штовхнув двері до кімнати доньки: мала спала, така ж білява, як і він. На ній була піжама з курчатами.
Він дійшов пішки до Гімназії-Клубу «Репюблік», яка відчинялась о сьомій. Вони жили на вулиці Фобур-дю-Тампль у новомодному кварталі, який він ненавидів. Зустріч з керівництвом групи «Орор» була призначена на десяту. Бодай би один раз Одрі приділила увагу дітям вранці. Він знав, що, повернувшись увечері додому, він півгодини слухатиме її докори. Прямуючи мокрою бруківкою тротуару серед порожніх картонних коробок та шкоринок, він раптом усвідомив, що йому все байдуже. Вперше в житті він також усвідомив, що його одруження — велика помилка. Таке прозріння, він це передчував, трапляється за два-три роки до розлучення. І не так уже й легко прийти до такого рішення.
Високий негр у холі не дуже переконливо спитав: «Принести форму, шеф?» Жан-Ів показав тому картку члена клубу і, погоджуючись, узяв рушник. Коли він зустрів Одрі, йому було лише двадцять три. За два роки вони одружились, бо вона була вагітна. Одрі була вродлива й елегантна, добре і зі смаком одягалась та вміла у слушну мить бути сексуальною. Крім того, у неї було безліч ідей. Розвиток юридичної системи у Франції на зразок американської не здавався кроком назад, ба, навіть навпаки — рухом уперед на шляху захисту прав населення і особистих свобод. Вона могла досить довго наводити аргументи на підтримку таких нововведень (стажувалася вона в Америці). Коротко кажучи, вона його вразила. «Дивно, — подумав він, — я завжди відчував потребу захоплюватись інтелектуальною силою жінки».
Спочатку він півгодини попрацював на різних рівнях складності на степлері, потім проплив двадцять доріжок у басейні. В сауні, порожній у цей час, він почав розслаблятися. Скориставшись цим, ще раз пригадав, що знав про групу «Орор». Компанія «Новотель» була заснована Жераром Пелісоном — випускником Вищої школи мистецтв та ремесел і Полем Дюбрулем — талановитим самоучкою в 1966 році виключно завдяки капіталу, позиченому в сімї та у друзів. У серпні 1967 року перший готель «Новотель» відкрився у Ліллі. Він уже набув характерних рис, які мали скувати всю мережу: стандартні номери, розміщення на околицях міст, точніше, поряд з автомагістралями, біля останнього з’їзду перед містом, високий для того часу рівень комфорту — «Новотель» був одним з нечисленних готелів, де пропонувалась ванна кімната в номері. Успіх не забарився: у 1972 році мережа налічувала вже тридцять п’ять готелів. Після цього були відкриті готелі «Ібіс» у 1973 році, «Меркюр» у 1975 та «Софітель» у 1981. Тим часом група потроху, дуже обачливо розвивалася і в напрямку ресторанного бізнесу — була придбана мережа «Куртпай» та група «Жак Борель Інтернасьональ», які добре зарекомендували себе у сфері публічних ресторанів та ресторанів за квитками. У 1983 році група змінила назву на «Орор». Потім у 1985 відкрились готелі «Формули 1» — перші готелі без персоналу, один з найвидатніших успіхів у готельному бізнесі за всю його історію. Добре почуваючись у Африці та на Близькому Сході, компанія почала завойовувати Азію і відкрила свій власний центр підготовки — Академію «Орор». У 1990 році придбання мережі готелів «Мотель 6» (всього шістсот п’ятдесят готелів по всій території Америки) вивело групу на перше місце у світі; у 1991 році була завершена успішна купівля акцій групи «Вагон Лі». Ці придбання дорого коштували, і, як наслідок, у 1993 році група «Орор» зазнала серйозної кризи: акціонери вирішили, що борги компанії надто
