Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта
- Ти так здивована... Не чекала мого дзвінка? А я ось тільки про тебе й думаю.
Господи, та він ще й не зовсім тверезий!
- Послухай, Максиме, я в іншій країні, давай якось потім...
- Ти не хочеш зі мною розмовляти? Настя, я досі люблю тільки тебе... - сплутаною мовою відповів колишній.
- Максику, ну куди ж ти зник? - Почула я із "заднього плану". - Я вже зачекалася...
Кхм, знайомий голос. Та це ж Емма, з книжкового.
Потім почувся стук дверей. Мабуть, Максим сховався десь у туалеті чи кухні. І він явно не підозрював, що я все чула.
- Котику, чому ти мовчиш? Я так скучив.
Прокляття, я як уявила, чим він там з Еммою займався... А потім на п'яну голову вирішив зателефонувати мені, в коханні освідчуватися... В перерві між актами... В антракті, матір твою ж. Гидко. Я аж скипіла.
- Максиме, між нами все скінчено, - я хоч злилася, але постаралася відповісти максимально холодно та відчужено.
– Як? – Голос чоловіка пролунав скривджено.
- Отак, у нас більше не буде жодних стосунків.
- Стривай, хіба той... як його там... не розповів тобі, що я невинен? От, гад, а обіцяв... Настя, я не винний і ми можемо все почати...
- Максимочка! - Знову на задньому плані.
- Та постривай, я зайнятий! - зірвався Макс, а потім тільки зрозумів, що спалився. - Ой, Насте, це я не тобі.
- Я знаю все знаю. Але між нами все закінчено у будь-якому разі. Еммі привіт.
- Не кидай слухавку! - взмолився колишній, і я, прикусивши губу, все ж таки прибрала палець з червоної кнопки. - З Еммою все випадково. Послухай, це не серйозно, так просто інтрижка.
- Це ти послухай, - видихнула втомлено. - Емма тут ні до чого. Точніше до чого: це вона намагалася мене в психлікарню засадити...
- В сенсі? Та що ти таке кажеш!?
- Не перебивай мене, будь ласка. Йдеться зараз не про це. Із цим нехай слідчий розбирається. Я говорю про нас. Я тебе більше не люблю, - сказати це вийшло легко, бо я не сумнівалася. Виявилося, якщо менше копатися в собі, надумувати, вирощувати і шукати те, що вже минуло, то зрозуміти свої справжні почуття не так вже й складно. - Я не відчуваю ревнощів через ваш зв'язок з Еммою. Зовсім нічого. Мені все одно. Між нами все давно скінчено, Максе. І було все скінчено ще задовго до розлучення, хіба ти не відчував цього?
- Стривай, Насте. Давай я зараз приїду! Ти де!?
- В Катмандє, - не втрималася я і кинула слухавку.
Ще хвилин п'ять постояла, кусаючи губу та вдивляючись у вогні нічного міста. Дослухалася до себе: мені було добре, легко. Потай я боялася цієї розмови і це обтяжувало мене. Але зараз я відчувала, що все сказала правильно, хоча, звичайно, краще б це говорити в очі при особистій зустрічі, але Макс сам напросився.
Мої почуття, як і наш шлюб, померли ще до розлучення, до початку моїх проблем. Чи любила я чоловіка? Так, колись. Точніше, я так тоді думала. Насправді ж я сама створила і ідеалізувала його образ, сама в цей образ закохалася, сама ж потім і розчарувалася, коли реальність стерла мої фантазії. Ніяких почуттів тепер уже немає. І я зовсім не зобов'язана намагатися реанімувати шлюб після повернення. "Навіть якщо з Глібом на той момент наші фіктивні заручини будуть також розірвані" - підсумувала я.
А ось від останньої думки було дійсно гірко.
З Глібом все закінчиться так скоро... Навіть і не розпочавшись. Трясця, адже я тільки-но зізналася собі, що справді закохуюся в нього. Вже закохалася. То, може, краще не гаяти часу? Адже боляче буде у будь-якому разі.
Я повернулася обличчям у кімнату і завмерла, натрапивши на уважний погляд чоловіка. Гліб сидів на своєму ліжку оголений до пояса, упершись ліктями в коліна. Задумливий, похмуро красивий, шалено сексуальний.
Я навіть не помітила, коли він вийшов із душу. Скільки почув? Хоча, напевно, так навіть краще...
І я, дивлячись перевертню прямо в очі, почала повільно розв'язувати вузол на своєму рушнику.
- Якщо попросиш вийти чи відвернутися - я не послухаюсь, - тихо сказав Гліб, підводячись мені назустріч.
Він наближався до мене тихою ходою тигра – неквапливо, невідворотно.
- Не попрошу, - так само тихо відповіла я, дивлячись на чоловіка, як загіпнозована жертва на удава.
Гліб видав рик і вп'явся в мої губи пристрасним, нестримним поцілунком. Я ж запустила пальці у його вологе волосся, притягуючи до себе.
Рушник полетів на підлогу. За ним слідом штани. А потім і ми разом із Глібом упали на ліжко.
Жодних прелюдій. Тільки не зараз. Я вже була готова і кожна секунда зволікання відгукувалася солодким болючим болем внизу живота. Я готова була просити...
І Гліб почув.
Різко, сильно... І, о Боже, як же солодко!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно