Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

- Чому ж? Я перевіряв його. Славний малий із винятковим послужним списком. Він дав мені клятву, а я не звик розкидатися перспективними кадрами. Тож не бачу проблеми. Нехай мої командири не розслабляються.

Гліб узяв мене за руку і ми попрямували до зони посадки. Раптом він зупинився і повернувся до мене обличчям.

- Спасибі тобі.

- За що? - не зрозуміла я.

– За Білого.

- З чого ти взяв, що це моїх рук діло? - учора я не розповіла про звільнення звіра, плануючи поговорити про це з перевертнем наодинці. Адже це занадто особиста справа.

- Я просто знаю, - чоловік міцно стис мої руки і підступив впритул до мене. - Ти не уявляєш, що його повернення для мене означає.

– Саме тому ти вирішив мені допомогти з пошуком мого звіра? Це ніби твоя плата? – спохмурніла я. Не знаю, з чого раптом я сама додала негативу, адже нічого такого не відчувала: і вдячність вовка мені була приємна, і те, що він летить зі мною. - Послуга за послугу?

– Ні. Я допоміг би тобі в будь-якому випадку, - нахмурився Гліб.

- Скажи, а ти не думав... Не розглядав можливість, що я можу залишитися без другої іпостасі,  людиною?

- Що за маячня? Ні, звичайно. Якщо ти перевертень - у тебе має бути звір.

І чоловік попрямував далі, розсікаючи натовп, як криголам крижини.

У літаку Гліб сидів попереду, я бачила лише його потилицю та частину профілю. Чоловік відразу заснув, а я поринула в думки, перетравлюючи події останніх днів. Мій настрій різко погіршився без видимої причини. Ну, глобальних причин, звичайно, було безліч: пошук батька і звіра, можлива війна і розставання з Глібом, але до них я звикла і їхня гострота притупилась; і якщо вчора ввечері я була дуже натхненна майбутньою подорожжю, то зараз просто хотілося завивати від туги і безнадії.

І перебуваючи в такому "нельотному" настрої, я раптом задумалася, а чи реально мені потрібна звіряча іпостась? І якби мені дали вибір: Гліб чи кішка – що б я обрала? Цілком можливо, що саме чоловіка та майбутнє з ним у ролі людини. Ось тільки такого вибору мені не надали. Гліб і справді так цінує мою цілісність чи просто не розглядає майбутнє зі мною взагалі?

Від таких міркувань горло стисло спазмом, а до очей підступили сльози. Я швиденько просунулася в прохід і зникла за дверима вбиральні.

"Боже, я ж хотіла порвати з чоловіками, то коли ж допустила виникнення почуттів до Гліба? І як я тепер переживу розставання з ним", - завила я, присівши на кришку унітаза.

У цей момент мій живіт скрутило вузлом від раптового  нападу болю. Я прискорено задихала, згадуючи всі можливі дихальні практики, і охопила коліна руками. Але біль ставав дедалі сильнішим. Перед очима вже затанцювали мошки і я насилу дісталася до клямки на дверях, щоб відчинити двері - раптом втрачу свідомість, так хоч доберуться до мене швидше. Потім настала темрява.

Як довго я пробула непритомною було неясно. Прийшовши до тями, я швиденько вмилася і покинула вбиральню. Біля дверей стояла лише одна жінка і вона не виявляла ні хвилювання, ні невдоволення, ні здивування – отже, я відключилася ненадовго.

Кволо переставляючи ватні ноги, я ледве добралася до свого місця. Тіло охопила настільки сильна слабкість, що я навіть не могла змусити себе донести склянку води до рота і зробити ковток. Просто відкинулася на спинку сидіння та заплющила очі. Якого біса зараз було?

Пояснення напрошувалося одне – це такі ж напади болю, які були й у Андрія. Значить, мені потрібно залишити безглузді фантазії про майбутнє з Глібом у ролі людини і якнайшвидше знайти другу іпостась, або ж мені кінець.

Як не дивно, цей невтішний висновок мене зовсім не злякав. І, як не парадоксально, але настрій навіть піднявся, точніше – повернувся до норми. Немов напад болю припинив нагнітання депресивного стану. То може різке погіршення настрою і роздратованість були зовсім  не випадковим, а це і є "аура", тобто провісник, як у випадку з епілептичними нападами? Що ж, значить, наступного разу варто бути напоготові.

Непомітно для себе я заснула. Розплющила очі, коли літак уже здійснив посадку. Я блаженно потягнулась і із задоволенням відчула, як пружно наливаються силою м'язи. Від слабкості не залишилося й сліду, тільки голова трохи боліла. А коли я спустилася на землю і вдихнула жарке повітря Катманду, то всі тривоги магічно зовсім зникли.

До мене одразу підійшов Гліб і вже звично взяв за руку. Чоловік теж виглядав бадьорим та... щасливим.

- Ти ж уперше в Непалі? - Запитав.

- Ага, – я кивнула. - Тобі тут подобається?

Гліб чудово орієнтувався у невеличкому приміщенні аеропорту. Було помітно, що він тут бував раніше, при чому не раз.

- О, це чарівна країна. А знаєш, що в ній найчудовіше? - Очі чоловіка лукаво заблищали, заражаючи мене азартом.

- Навіть не здогадуюсь.

- Те, що відбувається у Непалі – залишається у Непалі. - Перевертень по-хлоп'ячому підморгнув, помолодшавши років на десять, і поцілував мене в лоба.