Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

- Так, дякую. Ще бублики у цукровій глазурі принесіть, будь ласка. І запишіть все на рахунок того азіата, що тільки-но нас поспішно покинув. Адже це можливо?

- Звичайно, мем, - відповів офіціант із легким уклоном.

- Тоді залиште собі щедрі чайові, - променисто посміхнулася я.

Офіціант шанобливо кивнув і пішов.

Я ж двома пальцями взяла філіжанку чаю, неквапливо сьорбнула - мм, саме такий, як я люблю, - і повернулася до перевертнів.

- У вас, мабуть, є до мене запитання?

- Так, не завадить дещо прояснити... - Нарочито спокійно відповів Гліб, застібаючи ґудзики сорочки.

Андрій же завертався в скатертину з порожнього столу - мабуть, він поквапно обернувся і його одяг не вцілів - і навіть не намагався приховати гнівний блиск очей.

- Тоді сідайте за стіл, зараз ще бублики принесуть, - я вказала на вільні стільці і зробила ще ковток чаю. І тільки Бог знає, яких зусиль мені вартувало  приховати тремтіння пальців.