Гуляй, мажоре. - Тетяна Калинова

     До   самого   вечора   я   була  з  Вірою  на  кухні.   Господиня  не  спускалась,   а  мені  не  хотілось сидіти   в   своїй   кімнаті.  Я   допомагала  Вірі,  чистила  і  різала  овочі,  мила  посуд.  Віра  з  мене  сміялась,  казала  що  для  цього  є  посудомийка,   але  ж,  невже  важко   помити  дві  тарілки  і  одну  каструлю?   Можливо  колись  я  це  зрозумію,  та  поки  що...

       Віра  сказала,  що  вечеря  в   цьому  будинку,  завжди  о  20:00.    Трохи  дивно.   Наче   знов  повернулась  в  дитячий  будинок.  Там   завжди  чітко  о  20:00  була  вечеря,  після  душ  і  відбій.   Схоже  заможним  людям,   теж   потрібні  якісь  правила,  які  вони  самі  собі  придумують.  

         За   проханням  Віри,   я  почала  накривати  на  стіл,  на   дві  персони,  та   здавалось  що  вечеряти   буде  не   менше   п`яти   осіб .   Наче   в   ресторані.  Все   виглядало  дуже  гарно  і   апетитно. Видно  що   кухарка  свою  справу  знає.  Посуд  і  закуски  я  поставила,  а  гаряче  буде  подаватись,  коли  господарі  сядуть  за  стіл.  Це  мені  Віра  розповідає  поки  доробляє  соус.   Я   не  бачила,  з  чого   вона   його  приготувала,   але  він  так  пахне ,  що  такій  дикунці  як  я,  хочеться  засунути  в   тарілку  палець  і  спробувати   його,   мало   того,  він  ще й  виглядає   так,   що   я ковтаю  слину.  Насичено- червоного кольору і  з   шматочками  якоїсь  зелені.   Зачаровано  дивлюсь  в  тарілку,  поки  швидко   несу  його  на  стіл  і  борюсь  з  бажанням , все-таки ,  занурити  в  нього  свій  пальчик,   як  раптом  налітаю  на  когось  і  бачу  як  насичено-червона  пляма ,  розповзається   по  білосніжній  сорочці.  

         -  Чорт!  Ти  що  сліпа?  -  кричить   чоловік,  а  я   не  втримавшись,  проводжу  пальцем  по  плямі  на  його  сорочці  і  облизую  його.  Ммм.  Смакота.  Підіймаю  очі  на  чоловіка,  який  схоже  розгубився  від  моїх  дій  і  замовчавши , стоїть  в  ступорі. Тільки  зараз  розумію  що  сталось  і  свої  дії.

         -  Ой!  Вибачте,  я  випадково.  Тим  більше  це  не  я,  а  ви  на  мене  налетіли.

         -  Тобто це  я  винен?  -  здається  мені , що  він  вже  не  злиться.

         -   Ну,  не  те  щоб  ви,  але  ви  теж. -   він починає  сміятись.

          -   Ти  така   кумедна.  До  речі  хто  ти  така?

          -  Я  помічниця  Маргарити  Петрівни.  Даша.  А   ви?  

           -   Мене  звуть  Вадим.  Я ...  

           -  Я  знаю   хто  ви.  -  перебиваю його ,  знов  переводжу  погляд  на  пляму  і   мало  не  плачу.

           -  Та  не  хвилюйся  ти,  нічого  страшного.

           -  Віра  так  старалась,  шкода,  смачний  був  соус.

           -  Тобто,  ти  засмутилась   не  через  те, що  зіпсувала  мені  сорочку,  а   тому  що шкода  соус? 

           -  В  тебе  ж   мабуть  не одна сорочка.  Зараз  переодягнешся. Тобто  в  вас,  вибачте.

          -   Що  в  вас   тут  сталось?  Ой,  Божечки,  що  сталось ?  -   мало  не  біжить  до  нас   Маргарита  Петрівна.

            -  Не  хвилюйся,  мамо,  це  не  кров.  Це  дуже  смачний  соус. - дивиться  на  мене,  підіймаючи  кутики  губ .  Здається   мені ,  що  він  з  мене  глузує.  А  Маргарита Петрівна  тільки   переводить  погляд, з  сина  на  мене  і  навпаки.

            -  Вибачте,  я  випадково.

           -  Не  вибачайся ,  Дашо,  це  ж  я  сам  на тебе  налетів.  -  він  точно глузує  з мене.  

          -  Добре.  Вадиме,  ти  іди  перевдягайся,  а   я  скажу  Вірі,  щоб  тут  прибрала.

          -  Я  сама. -  кажу  швидко.   Жінка  цілий  день  на   ногах,  а  буде  ще  прибирати,  бо  в  мене  руки  діряві.  -  Я сама  приберу.  - повторюю  спокійніше і  йду  за  тряпкою.

          Поки  я   прибирала,  Вадим  вже   спустився  в  чистому,  домашньому  одязі.  Тепер,  можу  його роздивитись.  Гарний  чоловік,   схожий  на  матір.  Русяве , коротке  волосся,  чорні  очі,  гарна  посмішка.  Вадим  високий,  доглянутий  і  спортивний.  Знов  підіймаю   погляд   до  його  очей і  розумію,  що  впіймана  на  гарячому.  Чоловік  теж  на  мене  дивиться,   мало того ,  він  зрозумів,  що  я  його  розглядала  і  знов  посміхається. Теж мені, красень. Демонстративно хмикаю ,  розвертаюсь   і  виходжу.  Чую,  що  він  сміється.

        -  Звідки  ця   мала,  мамо?    Вона   кумедна. -  чую  на  виході .

        -   Не  ображай   її,  Вадиме.   Дарина,  хороша   дівчинка.

        -   Хм.  Дарина.  Я й не збирався.

      Більше  нічого  не   чую.  Кумедна.  Я   що  тобі,  клоун?   Йду  на  кухню,   вечеряти  з Вірою  і  Володимиром.   Після  вечері ,  Маргарита  Петрівна  попросила  попрасувати  їй  одяг . Сказала  що завтра  ми   з  нею   поїдемо   в   місто,  по  справах.   Виконавши,  іду  в  свою  кімнату.  Телефоную  Олі. 

      -   Привіт  Дашка.   Як  перший  робочий   день?

      -   Клас.  Будинок  супер,  господиня    супер,  робота  супер.  Що - правда ,  в  перший  же   день , зіпсувала  сину  господині ,  сорочку  соусом.

      -  Та   ти  що?  І  що  він,  як? 

      - Ну,  спочатку  розізлився,  та  потім  попустило.

      -  До   чого  тут це?  Я  тебе  запитую ,   чи  він  гарний.

      -  Наче  нічого  такий.

      -  На  скільки  нічого?  Третій  сорт  не  брак,  чи  є   на  що  подивитись?

      -  Є  на  що,   немає  кому.  Ти  ж  знаєш,  Мене   це  не  цікавить.

      -  Дурепа  ти  Дашо.  Коли  ж  має  цікавити,  як  не  в   двадцять? 

      -   Все  Оля,  припини.  Скажи  краще,  ти  була   в  Макса?   Забрав  мажор  свій  гаманець?

      -   Забрав.  Розпитував  про   тебе.  Хто ти і звідки?  Мовляв  хоче  нагородити  за  те,  що  знайшла  і  повернула  його  гаманець.

       -   Хитрий  мажор.

       -  Та  ну   його,  краще  про цього  свого,   господаря  розкажи.

       -  Немає  що  розповідати.   Все,  Оля.  Давай.  Завтра  зателефоную.