Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

- Це не серце, а кінчик хвоста скорпіона, - дивлячись у нікуди, тихо поправив мене.

Що? Хвіст? А сам скорпіон, виходить, де? Ще глибше? Але щоб знати такі подробиці, треба було бачити Катерину голою...

Андрій теж підозріло примружився: мабуть, він дійшов до такого ж висновку.

- Це твоя колишня наречена? - раптова здогадка злетіла в мене з язика, перш ніж я встигла її як слід обміркувати.

От чорт, адже це не може бути правдою...

Замість відповіді Гліб потягнувся до стакана стажера і залпом його осушив. Навіть не скривився. Потім сперся на барну стійку і втупився в порожню посудину, задумливо спостерігаючи, як перекочується по краях крапелька спиртного. По обличчю чоловіка неможливо було прочитати нічого, як я не намагалася зрозуміти хоч одну його емоцію. Я спробувала підбадьорливо йому посміхнутися, але моя посмішка розбилася вщент, натрапивши на невидиму, але міцну стіну, якою Гліб відгородив своє серце від усього світу... і від мене.

Господи, як же боляче і гірко... Сльози зрадницьки підступили до моїх очей і я ледь не заплакала - після безсонної, але такої насиченої ночі було важко тримати емоції у вузді. Потрібно було терміново перервати мовчання, що уже надто затяглося... І я сиплим голосом сказала те, що, в принципі, говорити не планувала, поки не буду повністю впевненою:

- А ще я, здається, перевертень.