Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

У мене в голові зі скрипом заворушилися шарніри, намагаючись вловити думку мого безцінного візаві. Безрезультатно.

- Поясни, - вперше в нашу п'яну балаканину вклинився Гліб.

- У цього Олекси очі блакитні, так? У Настиної мами – карі. А в неї, - кивок у мій бік, - зелені. Так не буває. Це ж генетика. У Настиного батька очі можуть бути теж зеленими, або карими. Але аж ніяк не блакитними чи сірими. Окрім того, звідки ти взяла, що його звати "Олекса"? Імені тобі його ж ніхто не називав, правда ж? Це все ти сама додумала через слова мами.

– Ну точно! Я ж відчувала! - На мій переможний крик озирнувся навіть одинокий гість із ресторану. - Упс, - засоромилася я і прошепотіла: - Вибачте.

- Ти серйозно? Запам'ятай цю думку, стажер. Протверезієш - поясниш докладніше, - проігнорувавши мої п'яні вигуки, попросив Гліб.

- Ось самі й запам'ятайте. Або погуглить - там все не так уже й складно. А нам із Настюхою Валеріївною треба знову чарки наповнити.

Гліб примружився, знову взяв мої руки в свої, спробував упіймати мій веселий погляд - і лише важко зітхнув:

- Наповнюй.

І знову поїхало: сміх, анекдоти Андрія, безглузді тости...

А потім бац - я розплющила очі і насилу озирнулася: я в нашій кімнаті в готелі, за вікном - ніч. Піднялася на ліктях - у голову немов ударили кувалдою - і зі стогоном повалилася назад.

– Краще без різких рухів, – глибокий, стомлений голос.

Гліб?

Я, послухавшись мудрої поради, плавно повернулася на звук. Чоловік сидів на стільці біля трюмо, спершись на коліна ліктями і крутив у руках грановану склянку з бурштиновою рідиною. Від вигляду спиртного мене пересмикнуло і я не стримала слабкий стогін.

- Як я тут опинилася? - прокашлявшись, поцікавилася в перевертня. Боже, горло пекло не менше, ніж від піску в пустелі за Гранню.

- Ти відключилася, і я переніс тебе, - чоловік відкинувся на спинку стільця і ​​нарешті підняв на мене тяжкий погляд. Ну, дуууже важкий. Мене просто втиснуло в ліжко.

Дивно... Я звичайно, розумію, що нести п'яну мене ще те задоволення, але невже через це варто так засмучуватися!? І тут я згадала, що пиячила вчора не просто так, а з певною метою. Невже він щось з'ясував?

- Є новини?

Гліб мовчки кивнув головою. Схоже, слова з нього доведеться діставати кліщами.

- І які?

– Їх три. Перша - прийшло запрошення на твою сімейну вечерю. За дві години ми маємо виїхати. Друга - ця вечеря не особливо сімейна, бо стажер мав рацію: той чоловік генетично не може бути твоїм батьком. Отже, він, певно, і не Олекса навіть. А ім'я своє навмисно від тебе приховав. Це все ще неточно, звісно, треба перевіряти.

Що!? Справді? Так це ж чудово! Інтуїція просто верещала, що Гліб правий і що перевірки лиш підтвердять його правоту.

Я відчула величезне полегшення. Але Гліб мою радість не поділяв - отже, вся справа в останній звістці.

– А третя? - Із завмиранням серця допитувалася я.

Гліб потер перенісся і втупився у свою склянку.

- Ти справді перевертень, Настя. І ти ірбіс – кішка.