Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта
- Що!? – відповіли чоловіки знову хором.
- Мені здається, що я, можливо, перевертень, - повторила я тихо і повільно.
- Жартуєте? – недовірливо посміхнувся Андрій.
І водночас із ним Гліб серйозно:
- Чому ти так думаєш?
- Це все, швидше за все, нісенітниця, але одна ворожка...
- Ворожка!? Типу екстрасенс? – не стримав скептицизму стажист.
- Так, не беріть у голову, проїхали... - протараторила я, вже шкодуючи, що вирішила озвучити хлопцям свою підозру.
- Настя, - з натиском промовив Гліб, суворо подивившись на Андрія, - що тобі сказала ворожка?
- Що в мене душа поділена надвоє. Або розірвана – точно не пам'ятаю.
- Стривай... - Гліб з тривогою уважно подивився на мене, - тобто ти думаєш, що можеш бути перевертнем, який втратив звірину іпостась? Як наші деякі нинішні діти, як Женя? В принципі, це частково пояснило б твій дивний запах.
При згадці про запах, я страшенно зніяковіла, ніби Гліб говорив про щось інтимне, але постаралася цього не видати, а лише знизала плечима:
- Чому б і ні? Якщо мій батько перевертень...
- А мати?
Я повторно підняла плечі:
– Я вже ні в чому не впевнена. Можливо, вона приховала це від мене, як і правду про тата.
- Вона може й сама не знати, якщо вона латентний перевертень. Тобто, якщо вона не пройшла ритуал Єднання.
Повисло важке мовчання.
- Що ще казала ворожка?
- Що мені, щоб вижити, треба знайти свого батька.
- Ну, якщо від цього мерзотника залежить твоє життя, то не варто відкладати візит до нього. Ти говорила про сімейну вечерю? Я йду з тобою.
- Серйозно!? – втрутився у нашу з Глібом розмову Тихий. - Ви вірите якійсь там ворожці!?
Хлопець виглядав справді спантеличеним.
- Не якійсь там, а Зінаїді Гаврилівні, - відповів експідлеглому новий ватажок.
Я лише запитливо підняла брову і, посміхаючись, глянула на Гліба. Чи варто дивуватися, що він в курсі наших з Галею пригод?
- А-а, - шанобливо кивнув Андрій. – Все одно треба перевірити. Глібе Юрійовичу, ви ж можете, ну... бабчиними секретними методами?
Гліб Юрійович незадоволено насупився при згадці "бабчиних методів" і негативно похитав головою:
- Ні, Настя відгороджується від мене...
Хто б говорив. Цікаво, а що це за методи?
- То давайте її напоїмо! Може, допоможе!
- Хм, а що? — задумливо глянув на мене Гліб, ніби оцінюючи, скільки в мене можна влити алкоголю. - Знаєш, а може спрацювати.
- Гей! Стоп-стоп-стоп! Я взагалі тут, може у мене краще запитаєте? І взагалі, ви про що?
- Насте, ти ж згодна, що на твою сімейну зустріч треба йти у всеозброєнні. А поки що ситуація така, що ми знаємо про тебе менше, ніж твої новоявлені родичі. – Я кивнула. Що є, то є. - Я вже казав, що намагався дізнатися про твою сутність, ще коли пролазив на твій балкон, але безрезультатно. А от якщо ти будеш трохи п'яною, мені заглянути до тебе в душу буде легше.
- І як глибоко ти збираєшся заглядати? - миттю наїжачилась я. Звичайно, перевірити свою підозру дуже хотілося, а ось перспектива повністю відкритися перед Глібом, чесно кажучи, лякала. Все-таки мої почуття та думки не для чужих очей. Навіть якщо це очі кольору дощу.
- Не бійся, - прочитав траєкторію моїх думок білий вовк. - Я дізнаюся лише, хто ти є і твої емоції зараз. Усі твої моторошні таємниці так і залишаться таємницями. Обіцяю.
І я повірила.
– А без спиртного ніяк? - про всяк випадок уточнила. Я ж відмінниця і таке інше, п'яною навіть на випускному і на весіллі не була.
Гліб обігнув барну стійку і взяв мої руки у свої.
- Подивися на мене, - попросив тихо.
Я підвела погляд. Господи, його очі – моя погибель...
- Ееех! - Андрій перекинув у себе чергову склянку, вириваючи мене з заціпеніння.
Гліб же заперечливо похитав головою і, погладивши на прощання великим пальцем мої зап'ястя, рушив назад за барну стійку.
Ну що ж, хай пробачить мені моя печінка...
- Що ти п'єш? – поцікавилася у стажера. І не давши йому відповісти, махнула рукою: - А, байдуже! Все одно я у випивці не розбираюсь. Налий мені того ж.
Горло обпалило вогнем, з очей виступили сльози... Але потім усередині розлилося блаженне тепло, розчиняючи всі переживання, і я раптом зрозуміла, що напитися - не така вже й погана ідея.
Після другої порції життя стало ще кращим, а Андрій здався найцікавішим співрозмовником. А мені стііільки треба було всього розповісти!
Після третьої світ заграв усіма кольорами веселки і настав час осяянь. Натомість цензура у виразах зникла.
- А цей г*ндон просто не може бути моїм батьком! - натхненно вигукнула я Андрію. – І знаєш чому?
- Чому? - стажер бентежним поглядом спробував сфокусуватися на моїх очах, приготувавшись уважно слухати.
-Тому, що мама мені казала, що мій біологічний батько – хороша людина. А цей Олекса - наволоч рідкісна.
- Мама точно не бреше. Значить, він тобі не батько! Ану глянь на мене, - Андрій узяв мене за підборіддя і повернув голову до світла. Десь у глибині бару я вловила незадоволене ворушіння. Ааа, це Гліб... Може приревнував? Я весело показала перевертню язик. Так йому й треба.
- У тебе ж зелені очі? – перепитав стажер очевидне.
– Зелені. – підтвердила я.
- А у твоєї мами які?
- Карі.
- Ну ось! – переможно вигукнув Андрій. - Я ж говорю: не батько він тобі.
