Блискавична для ельфа - Марита Полл

АРАТОРН

На обіді, Татія трималася чудово. Знання етикету, вона продемонструвала чудово, лише одного разу, надто довго затримала погляд на хаймалі. Араторну навіть здалося, що в очах дівчини блиснуло передчуття. 

Аранель хотів заглянути в лист Араторна, де він виставляв командам бали, після того як Татія та інші учасниці з її команди залишили обідню залу. Темний закрив рукою свої записи. 

Після закінчення туру, Араторн та Аранель, вирушили до кабінету темного, де на них уже чекали вовки. Дивно, але Аранель підписав договір, не сказавши а ні слова. Він був гранично ввічливий з перевертнями, і навіть запропонував їм насолодитися королівським садом та ельфійським вином. Невже він прочитав заповіді Арателли? 

Після підписання договору про союз, вовків провели до зали, де на них чекала вечеря. Араторн приєднався до них. 

До себе в покої, темний повернувся далеко за північ, і тому, що був не в тверезому стані, вирішив не ходити сьогодні до Татії. Наступного дня він дізнався, що дівчина вирушила гуляти королівським садом з іншими учасницями відбору. Тому вирішив зайти до коханої ввечері.

ТАНЯ

Дівчата зайшли за мною о дев'ятій ранку, я якраз поснідала і одяглася для прогулянки садом. У садок ми йшли зовсім іншою дорогою, не тією, що вела в альтанку, де ми вечеряли з Араторном. 

Яких квітів тут не було! Садівники постаралися на славу. Квіти, дерева. Від звичайних дубів і гвоздик до таких рослин, назв яких до ладу ніхто не знав… Втім, ці рослини приваблювали своєю ніжністю, витонченістю та водночас силою, яскравістю. А при милуванні квіткою знати її назву зовсім не обов'язково. 

Сад був величезним. Тут було безліч стежок та доріжок. Основні дороги, якими найчастіше хтось ходив, були викладені блідо-жовтим каменем. Клумб не було. Квіти на перший погляд росли то тут, то там без жодного порядку. Але так тільки здавалося. Насправді садівники мали дуже хитру схему посадки всіх рослин. Однак тому, хто про це нічого не знав, здавалося, що квіти тут ростуть самі собою. 

— Таких квітів більше немає ніде і ні в кого. У турботливих руках королівських слуг вони виростали найчарівнішими та найкрасивішими. – розповіла мені Елора. 

Мій погляд привернув маленький витончений кущик, на якому ростуть начебто звичайнісінькі троянди. Але пелюстки їх у сотню, а може бути в тисячу разів ніжніші, ніж в інших троянд, кольори яскравіші, квітка дихає яскравістю та життям. А як вони пахнуть! Цей аромат заповнює весь простір на кілька метрів навколо куща і від цього солодкого запаху паморочиться в голові. 

Траплялися червоні, великі квіти схожі на тюльпани. 

— Їхнє насіння було привезене з дуже далеких країн. Батько подарував їх королю. – зауважила мій погляд Ханан. — У нас у саду, їх набагато більше. Це мамині улюблені квіти. 

Запах у квітів був різкий, але приємний. А самі квіти, незважаючи на насичений, теплий колір здавались якимись холодними і від цього робилися ще прекраснішими. Неначе дуже гарна, але горда і неприступна дама. 

Дерева в королівському саду вражали своєю неприступністю, могутністю. Величезні стволи йшли вгору. Вузолуваті, вони були вкриті жорсткою, іноді дуже порепаною, а іноді неймовірно гладкою корою. Багатьом із цих дерев було більше двох, а то й трьох століть. Листя різних відтінків зеленого. Попадалися навіть такі, у яких листя було червоне, рожеве, бузковате... 

Були й молоді деревця, але й вони вже були дуже сильними і відчайдушно тяглися вгору до сонячного світла. М'яка, смарагдово-зелена трава так і манила пробігтися нею босоніж. Метелики, що літали всюди, теж дивували. Забарвлення крил заворожувало будь-кого. У траві снували туди-сюди жуки та мурахи. Кожен із них був зайнятий своєю важливою справою. На стовбурах дерев можна було зустріти чудових волохатих гусениць. 

Попадалося павутиння, господар якого здавалося, чудово знає, що живе в королівському саду і своє павутиння плів дуже вишукано і старанно. 

Птахи співали, як не співають ніде. Голоси їх були дуже чистими та дзвінкими. Можна було слухати їх годинами. 

Особливо чудово в саду напевно рано-вранці, подумалося мені. Скрізь чарівниця зоря розкидає блискучі крапельки роси, які можуть раптово впасти за комір з дерева і приємно, хоч і несподівано, похолодити шкіру. До того ж солов'ї в цей час ще не замовкають, і можна гуляти по доріжках, насолоджуючись їхніми райськими співами, або звернути на одну з вузеньких стежок, яких у саду було безліч. Ці стежки можуть привести в різні частини саду. Можна вийти до палацу, можна до будиночків садівників, до невеликого озера, а можна забрести в такі куточки, де рідко хто буває і природа майже зовсім дика. У таких закутках, напевно, особливо красиво. 

- А ось і наше місце для пікніка! – захоплено вигукнула Мойра. 

- Пікнік? Ви ж казали, що буде звичайна прогулянка садом? - здивувалася я. 

— Татіє, вже обід, а до палацу повертатися далеко. До того ж, ми ще не весь сад обійшли. - докорила мене Ханан. 

- Твоя служниця в курсі. Тож не хвилюйся, вона все приготувала. - взяла мене під руку Елора і потягла до озера, де на розстеленому на траві покривалі, служниці виставляли їжу з кошиків. 

Серед них була Лейла. 

До третьої години, я була така вимотана, що ноги підкошувалися, а голова гула від балачок дівчат. Пославшись на погане самопочуття, ми з Лейлою поспішили до відведених мені покоїв. 

— Лура Елора і лура Ханан, наче відкриті книги, а ось лура Мойра, явно лукавила, вона часто щось недомовляла, але не брехала. - розповіла Лейла, коли сидячи на дивані, я розминала втомлені ступні. 

- Думаєш вона, щось приховує? - запитала у дівчини. 

- Важко сказати. Але я чула, що її батько розмовляв з королевою про весілля Араторна, на лурі Мойрі. 

- Навіть так!

* * *

Увечері, коли я вечеряла зі своїми служницями за одним столом, Джені злякалася, загострила вушка-пензлики, і загарчала. Ми з дівчатами переглянулися, адже кішка гарчала на стіну.