Блискавична для ельфа - Марита Полл

ТАНЯ

Я лягла спати натхненна, але сон, що приснився мені. вибив із колії. А все тому, що спочатку мені снився Араторн, але потім він раптом зник і перед моїм поглядом з'явився гарний чоловік середнього віку. 

— Ну, привіт Таня. - привітався він, знайомим голосом. 

- Уран? Це ви? 

— Так, Танечко, це я. І перестань мені викати, я не в тому становищі. Знаю, що тебе з'їдають купа запитань до мене, і на один відповім зараз. Як у тебе виявилася моя сила? 

Ого! Я й справді часто замислювалася, звідки в мене, звичайної сироти, з'явився божественний дар. Він що мої думки читає? 

— Так от. Як я вже розповідав, я був тим ще гульвісою. У момент, коли я дізнався, що мій власний син хоче мене вбити, одна з моїх смертних коханок носила під серцем дитину. Я сховав свою силу в ньому, у напівкровці, коли Кронос вже прийшов за мною. Вже в тартарі, я чекав, коли ця дитина помре, тому що напівкровки вже народжуються з божественною силою, а в доповненні з Істинною силою бога, такі діти не доживають до п'яти років. 

— Ти знав, що ця дитина помре, і все одно сховав в ній свою силу? Це ж була твоя дитина! – обурення накрило хвилею. 

- Так. Але це ніщо порівняно з тим, якби мою силу отримав Кронос. Я продовжу? - Уран дочекався коли я кивну. — Загалом я чекав тисячу років. Та дитина не померла, а виросла, одружилася і розплодилася. Через тисячу років я зустрів у тартарі, молодого хлопця. Йому виповнилося вісімнадцять, і в п'яній бійці його вбили. Він виявився потомком, тієї дитини. Я зміг забрати свою силу, але вона була не повною. Як виявилося, у хлопця був брат близнюк. Ти Таня, його нащадок. Я зміг втекти з тартару, але в моєму світі мені більше не було місця. Світ належав Олімпійцям, а не Титанам, і правив у ньому мій онук Зевс. Я почав подорожувати світами, шукаючи новий будинок. Вже в п'ятому світі я помітив, що мене переслідує ланцюгова шавка Кроноса, приставлена ​​стежити за мною. Її звали Тінь. 

- Та сама? - не втрималася від запитання. 

- Та сама. Я намагався втекти від неї, але нічого не виходило. І хоч її господаря, давно вже немає в живих, вона продовжувала виконувати його наказ. На ТЕРАН, я прийшов дванадцять століть тому. І навіть із половиною своєї сили, альбіон тутешніх богів, прийняв мене як рідного. Цей світ помирав. Пустеля розросталася як пліснява по цих землях. Їм був потрібен бог неба, а мені нарешті притулок. Але я залишився тут, з іншої причини. Тут жили ті, чия магія схожа на магію Тіні. Темні ельфи. Я зрозумів, що це мій шанс позбутися її, але була проблема. Темними, народжувалися лише чоловіки. Але диво! П'ять столітть тому, народилася вона. Моя Арателла. Але з нею щось було не так, як виявилося, її душа була розділена навпіл. Мені довелося вбити її сестру, щоб вона вижила. 

- О Боже! 

- Не суди мене суворо. Арателла все одно не прожила б і року, як і її сестра. Злий жарт долі. Одна душа на двох. Темна душа.Я зробив те, що зробив, і не шкодую. Арателла була гарною королевою. Справжньою. Ми змогли загнати у в'язницю Тінь, лише з'єднавши мою бурю та її темряву. 

- Зачекай, зачекай! Ти сказав, поєднавши бурю та пітьму?! Чи означає це, що справжній король повинен бути темним, щоб ми змогли зупинити Тінь? 

— Я це й говорю. 

— Ні, Уране, ти не розумієш. Король ельфів, світлий. Перший народжений із близнюків, отримує трон. 

- Цього не може бути. Моє пророцтво не забава, і не думки в голос. Це мої сни. Я не можу контролювати їх. Мене переносить у храм Піднебесних, і я дряпаю на стіні ці пророцтва. Я навіть не усвідомлюю цього. – насупився Титан. 

— Я нічого не маю проти, але, можливо, пророцтво з'явилося не в той час? Чи я, не та блискавична діва? 

- Танечко! Я знав, що моя спадкоємиця прийде в цей світ саме зараз, коли я ослаб, і не можу тримати в'язницю Тіні замкненою вічно. Ашер постарався. 

— Але я померла у своєму світі, і якби не блискавка, яка шандарахнула в мене, і перенесла сюди, від мене залишилося б тільки ім'я та могила поряд з рідними, на якій це ім'я вигроверовано. 

- Таня! Блискавка не просто так тебе... як ти там сказала? Шандарахнула? Так ось, моя магія перенесла тебе і зцілила. Думаєш, як ми, Титани, ніколи не отримували поранень? Це ти закликала силу та блискавку, своїм бажанням жити та любити. Так живи та кохай. Нам час прощатися. 

— Дай мені відповідь на одне запитання. Будь ласка. Як оминути пророцтво? 

— Його не можна обминути, але є дві лазівки, які можуть змінити його… 

— Уран? Уран? Що за лазівки? - закричала я, прокидаючись.

АРАТОРН 

Араторн ліг спати, дуже пізно. Завтра прибуде делегація перевертнів, і темний вирішив перевірити ще раз, чи все підготовлено для їх прийому і підписання договору. Але сон був не спокійним, і чоловік часто прокидався.

Втім, як завжди. Було всього кілька ночей, коли він спав безпробудним сном, а вранці прокидався відпочившим. Всі ці ночі він провів з Татією. Цікаво, чи це близькість дівчини на нього так діє? Адже раніше він не дозволяв своїм коханкам залишатися до ранку, хоч і було їх не так багато. 

Араторн підвівся і накинувши халат, вийшов зі своїх покоїв. Завтра дуже важливий день, потрібно виспатися, щоб бути у формі і нічого не проґавити. Якщо підписання договору зірветься, то у палаці буде спекотно. Вовки не терпітимуть образу. 

Швидким кроком, темний попрямував до покоїв тієї, поряд з якою всі негаразди та переживання, відходили на другий план. Араторн безперешкодно проник у покої дівчини, і до її кімнати. Тільки він міг увійти в ці двері, і залишитись не поміченим навіть для охоронних заклинань. Він сам їх наклав. 

Татія спочивала, та її сон був тривожний. Швидко скинувши халат, і залишившись тільки в легких спальних штанах, Араторн ковзнув під покривало до дівчини, обнявши, притягнув до себе. Він уже майже заснув, як дівчина засовалася, і закричала. 

— Уране, що за лазівка? 

Араторн погладив дівчину по голові, заспокоюючи.