Блискавична для ельфа - Марита Полл

— Араторна… — прошепотіла я, бліднучи. 

А що я можу ще подумати? Перевертні цілі й неушкоджені, на них цей туман не діє взагалі. А єдиний, кого вже зрадили і намагалися одного разу вбити, щоб розв'язати війну з цими перевертнями, це темний ельф Араторн. 

— Хіба він не у вас? – здивувався Квіл. 

— Востаннє, я його бачила вчора, на обіді по етикету. 

— Його нема ні в покоях, ні в кабінеті. – зрадів кіт. 

Араторне, любий, де ж ти? Сама думка, що з темним… Моїм темним, могло щось статися, зводила з глузду.

Кількома годинами раніше

АРАТОРН 

Араторн вийшов з кабінету і попрямував у покої Татії, обмірковуючи ідею, що раптово відвідала його, запропонувати Херліфу пополювавти завтра з самого ранку. До початку третього туру відбору вони якраз встигнуть повернутися. 

З роздумів, темного вивів сіро-жовтогарячий туман, що стелився по підлозі, але досяг чоловіка до пояса. 

- Що за…? - вилаявся темний, але згадавши про кохану, прискорив крок. 

Араторн відчував магічні хвилі. Сумніву немає, попрацював сильний маг. Але хто? І кому це потрібно? Темний майже досяг крила, де поселили всіх учасниць відбору, як прямо на його очах, один за одним почали падати охоронці. Араторн наблизився до одного з них і приклав два пальці до шиї чоловіка. Пульс, хоч і слабкий, але прослуховується. Живий, це добре. Потрібно поспішати та вивести Татію, за межі палацу. 

Але підвівшись, темний відчув запаморочення та слабкість у ногах. Араторн з усіх сил намагався йти, але слабкість сильнішала, і в якийсь момент вона досягла піку. Чоловік похитнувся і повільно почав осідати на підлогу. 

Думка, що туман виділяє отруйні випари, які паралізують та присипляють, прийшла надто пізно. Лежачи на підлозі, Араторн почув кроки, що наближалися. Хотів покликати на допомогу, але не зміг вимовити й слова. Тоді темний спробував підняти руку, але знову зазнав невдачі. 

Останнє, що запам'ятав темний, була постать у чорному балахоні, яка схилилася над ним, а потім, піднявши його, закинула собі на плече. Його кудись понесли. Потім накрила темрява. 

***

Араторн повільно приходив до тями, відчуваючи як затекли м'язи. Але перша думка, що відвідала його, була не про те, де він перебуває, а про Татію. 

Чи ціла дівчина? Або як і всі інші, лежить зараз на підлозі непритомна? 

Повільно розплющивши очі, Араторн побачив лише темряву. Спробував підключити свій темний зір, що дає змогу бачити вночі, але не зміг. Проморгавшись, він почав розрізняти силуети. 

То була печера, величезна, сира, темна. Він спробував сісти, щоб огляд був кращим, але відчув на зап'ястках пута. Піднявши руки, він почув залізний брязкіт, що підтверджує, що він бранець. 

Араторн спробував закликати силу і позбутися кайданів, але магія не відгукнулася. Блокатор магії. Значить метою був він, а не Татія. На серці відлягло, але за секунду воно зайшлося в шаленому ритмі. Що, якщо його усунули, тільки для того, щоб дістатися до дівчини без перешкод? Потрібно якось вибиратись. 

Араторн підвівся, хитаючись, і спробував вирвати ланцюги зі стіни, до якої вони кріпилися. Марно. 

— Я бачу, Великий і Могутній Араторн, прийшов до тями? Ось і чудово… - почув темний незнайомий голос із глибини печери.