Відлюдько - Інна Земець

        Ранок починється з вереску мобілки. Нелька, хай їй грець! Восьма ранку!

     - Марі, як там твої хащі? Як бенефіс? За кілька днів жодного повідомлення! Сподіваюсь, ти була зайнята чимось приємнішим за будяки?

     - І тобі доброго ранку, бездушне стерво. Я тут чудово спала, насолоджуючись тишею і планувала робити це ще кілька годин. Ти таки навчиш мене вимикати телефон на ніч.

      - Відколи це ти в своїх Горбах пізніше сьомої встаєш? Завжди підскакуєш до восьмої і розповідаєш про цілюще сільське повітря, що сповнює твої вітрила енергією. А тут не вітрила, а кокон простирадл з яких ти не хочеш вибиратись. Ти в депресії?

     - Зовсім ні, настрій на диво чудовий. Одне діло з Дімою провернула, як зустрінемось буде чим тебе розважити. А решту часу спілкуюсь із сусідом. Вчора до світанку засиділись, та ти відновити сили не даєш.

В слухавці дивна тиша, що дійсно вражає – мовчить Нелька лише тоді, коли…сімейна справа, буду чемною. Мабуть в голові коліщатка шалено крутяться, щось надумала вже. Повзу на вернаду улячи телефон до вуха.

        - Нелька, ти мене розбудила щоб помовчати?

     - Та ні. То розкажи, як там твій сусід? Ласий шматочок, вже скуштувала? Як смакує? – відчуваю капосну посмішку у запитанні.

       - Через тебе зараз знову себе дурою виставлю, - починаю шепотіти я .

       - Він шо, поруч?! – переходить на здивоване шипіння подруга, - Вгадала?!

    - Ні, але як виявилось – акустика тут така гарна, що майже кожне слово треба добре зважувати і промовляти пошепки. Нашу минулу бесіду він пречудово чув, тож подякував мені і за живу виставу, і за аудіоверсію.

       - Та ну тебе! Таки роззнайомились? І який він?

    - Класний! Старший на три роки, журналіст за освітою. Зараз працює за фахом, віддалено, на англомовне видання.

       - А з себе який?

      - Високий, міцний, мужній,  бородань, волосся темно каштанове, сірі очі, з графітовими крапочками, заздрісно довгі вії, навколо очей сіточка зморшок – часто примружує очі. У нього око було травмовано, тепер ліва зінниця завжди трохи розширена. Тож не вурдалака який – просто у темряві очам зручніше. Дуже веселий і уважний співрозмовник, - шепочу я ставлячи кавоварку на вогонь, - Як був ураган, світло звісно зникло, то прийшов рятувати і  запросив у гості. О, до речі, треба його одяг повернути, бо вимокла і довелось переодягатись. Дуже приязний, має чудове почуття гумору. Поки вчора готували вечерю, помітила, що у нього красиві руки, такі як ти любиш – з гарно окресленими звивистими судинами, що аж з під шкіри випинаються. Естетично, маю зізнатися. Як приїдеш, попросимо його замісити тісто для лавашу на шампурах, знаю – ти таке видовище оціниш, не дарма не даєш Петру хлібопічку купувати. О, і парфум у ного – Мефісто! Стопудово впевнена. Ще один плюс у карму – поважаю цей аромат. Ще й готує смачно. Теревенимо з ним другу добу підряд, позавчора чай пили, вчора вино, вранці зустрічаємось на традиційну каву і…  

        - Теревените?! Просто теревените?  

        - А що ти сподівалась почути?

      - Ну, зважаючи на те, що ти ним причарована і згадуючи вашу нестандартну історію знайомства, очікувала, що вже трохи обмінялися тілесними рідинами або що.

       - Ой, припини! Відкрий очі і виринай з брудних фантазій.

    - Це ти їх заплющ і трохи пофантазуй. Розумієш, як просто знайомишся з сусідом, історія має звучати так: «Приємний хлопець, на вигляд трохи старший за мене, приємно побалакали». Ти ж у найдрібніших деталях описуєш мені чоловіка якого вже досить добре знаєш. Теревенять вони… Мефісто, естетичні звивини судин, сіточка зморшок. Поцілувати намагався?

      - Ніна, не всі дивлячись на особу протилежної статі одразу мають секс на думці.

      - Ого! Ніна, не Нінель? Сердишся на мої слова, чи  на те, що не цілував?

    - Так, серджуся, але тільки на тебе. У ці дні я вперше за довгий час почувалася добре. Могла б просто порадіти за мене.  

      -  Та я й радію, бо чую, що він тобі дуже подобається.

      - Так, але не так як тобі твій Петро!

    - Але і не так як Дімка, наприклад! Його ти не нюхала і очей не вивчала. Та й вранішню каву традиційною не зробили.

      - А шо там нюхати? Тютюн і мікс дешевих парфумів його трьох останніх дівчат? Очі як очі – зелені, нахабні, стріляють іскрами на всі боки. І кавою він називає розчинне бозна шо три-в-одному.

      - Нагадай мені, твій останній, як його – Максим? Які у нього були очі? Я пам’ятаю твій опис з одного слова – блакитні. А яким парфумом користувався? Теж пам’ятаю, цитую: «Якийсь мікс мускусу і деревини». Все, що я про нього знаю – досить непоганий коханець із напруженим робочим графіком схожим на твій. Ви свої стосунки облаштували просто додавши у свої розклади щотижневу зустріч в ліжку. Жодного разу, ти не описувала його в деталях, не вихвалялася його талантом байкаря чи раділа почуттю гумору. Хоч раз сиділа з ним до ранку балакаючи про різне? Теж ні. Не довби мені мозок, сусід у неї класний. Він тобі більше ніж просто симпатичний, а ти якусь дурню мені париш!

      - Я не мушу все це вислуховувати. У мене був гарний настрій, а ти його псуєш. Я не маю потреби у твоїх порадах, мені комфортно і не треба мене підштовхувати до дурниць, про які я навіть думаю. Іноді, Ніна, дорослі люди просто спілкуються, знаходячи одне одного приємними співрозмовниками і це – нормально.