Серце Атлантиди - Аврора Лав

Ми з Діланом завмерли в дуже інтимній позі, а в себе за спиною я почула розлючене гарчання Скайя.

— Я вб'ю тебе!

Я поспішно схопилася на ноги й рушила у бік вовка. Скай був дуже розлюченим. Ні, він був у сказі. Таким роз'ярілим я його ще ніколи не бачила. Він випустив свого Спірита. Над чоловіком гордо височів чарівний силует білого вовка з блакитними очима. Очі Скайя яскраво горіли у колір його Духу. Це неймовірно красиве видовище. Але зараз було не до милування, зараз це було дуже небезпечно.

— Скай, любий... — я почала повільно наближатися до хлопця, простягаючи до нього руки. — Заспокойся, будь ласка…

Він примружився та кинув на мене гнівний погляд.

— Пробач, принцесо, але хтось мусить пояснити цьому виродку, що буває коли лапають чужу жінку! — Прогарчав вовк.

Одним стрибком він перелетів через мене та звалив Ділана на підлогу. Він силою вдарив його, прибивши до кам'яної доріжки.

— Скай! Припини! — Заволала я від переляку.

На звуки сутички стали сходитися роззяви.

— Нумо, вовк! Не зупиняйся! — З викликом вигукнув чаклун.

— Ділан! — Шикнула я на телепня. — Скай, він не лапав мене! Нічого подібного не було!

Але вовк не звертав на мої слова жодної уваги. Він гордовито навис над чаклуном, міцно тримаючи його за комір сорочки.

— Гррр! Я БАЧИВ як ти торкався неї! — Заволав перевертень. Від його гарчання волоски встали дибки. — Я повідриваю твої брудні рученята!

Мене боляче вдарила хвиля пекучих емоцій, що йшла від хлопця. Зіщулившись, долаючи приступ нудоти й не звертаючи уваги на біль у грудях, я підбігла до хлопців. Всім тілом навалившись на спину Скайя, я почала обережно прибирати його руки з шиї чаклуна.

— Скай... благаю тебе, заспокойся... будь ласка...

— Охолонь, Холланд, — з поблажливістю, але чітко кинув Ділан, лежачи на спині, жорстко дивлячись в очі перевертню, який нависав над ним. — Я не буду з тобою битися.

Але його слова пройшли повз вуха Скайя. 

— Я попереджав тебе, Роджерс! Попереджав! — Перевертень загарчав, немов звір, він різко заніс руку і вдарив Ділана по обличчю.

— Ааа! — Заверещала я щодуху. — Скай! Не треба! — Я з усієї сили вчепилася в загривок перевертня й відтягла його від чаклуна. — Любий, тобі потрібно охолонути. Ходімо, будь ласка. — Додала лагідно, заспокійливо погладжуючи хлопця по руці.

Вовк кинув гидливий погляд на чаклуна, що так і залишився лежати, і піддався моїм умовлянням. Я взяла його за руку, і мовчки почала вести геть. Скай сховав свого спірита.

Моє серце з шаленою швидкістю стукало в грудях, у скронях нестерпно пульсувало. Емоції переповнювали мене. Мені необхідно було заспокоїти Скайя, щоб потім опанувати саму себе. 

Ми вийшли з галереї, яка вела до зимового саду, та пройшли вже половину внутрішнього подвірʼя, коли почули за своїми спинами окрик:

— Янголятко, ти забула свою сумку.

“Ну, навіщо, Ділане?! Навіщо? Він же зараз вб'є тебе!” —  Простогнала я про себе, наїжачившись. 

Я навіть думку додумати не встигла, як Скай, відпустивши мою руку, кинувся на Ділана.

Цього разу чаклун не зволікав. Хлопці накинулися один на одного у ближньому бої, нагадуючи двох зчеплених хижаків. Але це був не просто бій - це був танець. Танець, який поєднував жорсткість, грацію і впевненість.

Я знала, що Скай вмілий боєць, і тому дуже хвилювалася за Ділана, але, здається, це було зайвим. Ділан, завжди старанний та дбайливий знавець, виявився майстерним бійцем. Вони обидва були гарні у цій справі. Важко сказати, хто з них був кращим.

Хлопці вправно наносили один одному потужні удари, застосовували болючі захоплення і спритно ухилялися від атак супротивника.

— Що ви дивитесь?! Зупиніть їх, хто-небудь! — Щодуху волала я до натовпу, що зібрався.

Проте вони лише повідкривали роти та з неприхованим захопленням спостерігали за сценою бійки двох самців. Така вистава була нечуваним святом у Квік. Закони та правила Ордо шанувалися та суворо дотримувалися. Уявити страшно, як Ордо покарає цих двох бовдурів.

А хлопці тим часом продовжували лупцювати один одного. Їх одяг уже був значно пошматований. Обличчя Ділана заливала кров, у нього була розсічена губа та брова. Скай злісно сплюнув кров, йому теж добре дісталося, але його рятувала швидка регенерація перевертнів.

— Я попереджав тебе, Роджерс! Попереджав! Вона моя! — З задоволеним й хижим вищиром усміхнувся Скай. 

— Енжела не річ! Вона може сама за себе вирішувати. І вона зробила вибір. — Гарчав у відповідь чаклун, стираючи кров з ока.

— Саме так! Вона зробила вибір! Вона обрала МЕНЕ!

— Ахахаха, — неочікувано зареготала чаклун, закинувши голову назад. — Ну-ну. Думай, як знаєш, Холланд.

— Грр! — Вовк різко зривається з місця і втискає чаклуна в землю. — Ти навіть не уявляєш, як же приємно надерти тобі сраку!

Губи Ділана згинаються в іронічній, злій усмішці, і несподівано він завдає сильного удару супротивнику в щелепу. Від неочікуваності Скай відсахується й, втрачаючи рівновагу, падає. В його очах читається злий подив. Тим часом Ділан встає й трохи відступає. Скай різко підводиться, і його настрій змінюється, він вже не такий веселий, як раніше. Тепер він максимально зібраний та зосереджений.

— Йди сюди, покидьку! — Реве вовк, кидаючись в атаку.

Його потужні удари один за одним досягають обличчя Ділана. Ділан нападає, завдає чудового удару праворуч у підборіддя, а потім — аперкот у печінку. Скай кривиться та контратакує. Ділан проводить вдалу комбінацію жорстких ударів.

— Аааааа! Припиніть! Обидва! Скай! Ділан! — Я волала, немов ненормальна.

Скай злетів у стрибку, ногою вдаряючи в живіт супернику. По силі удар можна порівняти з кульовим тараном. Ділана відкинуло назад, подібно до мішка з м'ясом і кістками. Скай знову випустив свого Духа. Бій став нерівним.

— Давай, Роджерс! Покажи себе! — Прогарчав перевертень вишкірившись.