Серце Атлантиди - Аврора Лав
Ми з Діланом завмерли в дуже інтимній позі, а в себе за спиною я почула розлючене гарчання Скайя.
— Я вб'ю тебе!
Я поспішно схопилася на ноги й рушила у бік вовка. Скай був дуже розлюченим. Ні, він був у сказі. Таким роз'ярілим я його ще ніколи не бачила. Він випустив свого Спірита. Над чоловіком гордо височів чарівний силует білого вовка з блакитними очима. Очі Скайя яскраво горіли у колір його Духу. Це неймовірно красиве видовище. Але зараз було не до милування, зараз це було дуже небезпечно.
— Скай, любий... — я почала повільно наближатися до хлопця, простягаючи до нього руки. — Заспокойся, будь ласка…
Він примружився та кинув на мене гнівний погляд.
— Пробач, принцесо, але хтось мусить пояснити цьому виродку, що буває коли лапають чужу жінку! — Прогарчав вовк.
Одним стрибком він перелетів через мене та звалив Ділана на підлогу. Він силою вдарив його, прибивши до кам'яної доріжки.
— Скай! Припини! — Заволала я від переляку.
На звуки сутички стали сходитися роззяви.
— Нумо, вовк! Не зупиняйся! — З викликом вигукнув чаклун.
— Ділан! — Шикнула я на телепня. — Скай, він не лапав мене! Нічого подібного не було!
Але вовк не звертав на мої слова жодної уваги. Він гордовито навис над чаклуном, міцно тримаючи його за комір сорочки.
— Гррр! Я БАЧИВ як ти торкався неї! — Заволав перевертень. Від його гарчання волоски встали дибки. — Я повідриваю твої брудні рученята!
Мене боляче вдарила хвиля пекучих емоцій, що йшла від хлопця. Зіщулившись, долаючи приступ нудоти й не звертаючи уваги на біль у грудях, я підбігла до хлопців. Всім тілом навалившись на спину Скайя, я почала обережно прибирати його руки з шиї чаклуна.
— Скай... благаю тебе, заспокойся... будь ласка...
— Охолонь, Холланд, — з поблажливістю, але чітко кинув Ділан, лежачи на спині, жорстко дивлячись в очі перевертню, який нависав над ним. — Я не буду з тобою битися.
Але його слова пройшли повз вуха Скайя.
— Я попереджав тебе, Роджерс! Попереджав! — Перевертень загарчав, немов звір, він різко заніс руку і вдарив Ділана по обличчю.
— Ааа! — Заверещала я щодуху. — Скай! Не треба! — Я з усієї сили вчепилася в загривок перевертня й відтягла його від чаклуна. — Любий, тобі потрібно охолонути. Ходімо, будь ласка. — Додала лагідно, заспокійливо погладжуючи хлопця по руці.
Вовк кинув гидливий погляд на чаклуна, що так і залишився лежати, і піддався моїм умовлянням. Я взяла його за руку, і мовчки почала вести геть. Скай сховав свого спірита.
Моє серце з шаленою швидкістю стукало в грудях, у скронях нестерпно пульсувало. Емоції переповнювали мене. Мені необхідно було заспокоїти Скайя, щоб потім опанувати саму себе.
Ми вийшли з галереї, яка вела до зимового саду, та пройшли вже половину внутрішнього подвірʼя, коли почули за своїми спинами окрик:
— Янголятко, ти забула свою сумку.
“Ну, навіщо, Ділане?! Навіщо? Він же зараз вб'є тебе!” — Простогнала я про себе, наїжачившись.
Я навіть думку додумати не встигла, як Скай, відпустивши мою руку, кинувся на Ділана.
Цього разу чаклун не зволікав. Хлопці накинулися один на одного у ближньому бої, нагадуючи двох зчеплених хижаків. Але це був не просто бій - це був танець. Танець, який поєднував жорсткість, грацію і впевненість.
Я знала, що Скай вмілий боєць, і тому дуже хвилювалася за Ділана, але, здається, це було зайвим. Ділан, завжди старанний та дбайливий знавець, виявився майстерним бійцем. Вони обидва були гарні у цій справі. Важко сказати, хто з них був кращим.
Хлопці вправно наносили один одному потужні удари, застосовували болючі захоплення і спритно ухилялися від атак супротивника.
— Що ви дивитесь?! Зупиніть їх, хто-небудь! — Щодуху волала я до натовпу, що зібрався.
Проте вони лише повідкривали роти та з неприхованим захопленням спостерігали за сценою бійки двох самців. Така вистава була нечуваним святом у Квік. Закони та правила Ордо шанувалися та суворо дотримувалися. Уявити страшно, як Ордо покарає цих двох бовдурів.
А хлопці тим часом продовжували лупцювати один одного. Їх одяг уже був значно пошматований. Обличчя Ділана заливала кров, у нього була розсічена губа та брова. Скай злісно сплюнув кров, йому теж добре дісталося, але його рятувала швидка регенерація перевертнів.
— Я попереджав тебе, Роджерс! Попереджав! Вона моя! — З задоволеним й хижим вищиром усміхнувся Скай.
— Енжела не річ! Вона може сама за себе вирішувати. І вона зробила вибір. — Гарчав у відповідь чаклун, стираючи кров з ока.
— Саме так! Вона зробила вибір! Вона обрала МЕНЕ!
— Ахахаха, — неочікувано зареготала чаклун, закинувши голову назад. — Ну-ну. Думай, як знаєш, Холланд.
— Грр! — Вовк різко зривається з місця і втискає чаклуна в землю. — Ти навіть не уявляєш, як же приємно надерти тобі сраку!
Губи Ділана згинаються в іронічній, злій усмішці, і несподівано він завдає сильного удару супротивнику в щелепу. Від неочікуваності Скай відсахується й, втрачаючи рівновагу, падає. В його очах читається злий подив. Тим часом Ділан встає й трохи відступає. Скай різко підводиться, і його настрій змінюється, він вже не такий веселий, як раніше. Тепер він максимально зібраний та зосереджений.
— Йди сюди, покидьку! — Реве вовк, кидаючись в атаку.
Його потужні удари один за одним досягають обличчя Ділана. Ділан нападає, завдає чудового удару праворуч у підборіддя, а потім — аперкот у печінку. Скай кривиться та контратакує. Ділан проводить вдалу комбінацію жорстких ударів.
— Аааааа! Припиніть! Обидва! Скай! Ділан! — Я волала, немов ненормальна.
Скай злетів у стрибку, ногою вдаряючи в живіт супернику. По силі удар можна порівняти з кульовим тараном. Ділана відкинуло назад, подібно до мішка з м'ясом і кістками. Скай знову випустив свого Духа. Бій став нерівним.
— Давай, Роджерс! Покажи себе! — Прогарчав перевертень вишкірившись.
