Серце Атлантиди - Аврора Лав
— Я так рада за тебе, люба, — я міцно обійняла подругу. — Безмежно рада. Якщо це справжнє кохання, ти робиш все правильно. — На якийсь час я замислилась, погладжуючи по спині вовчицю, що тихенько плакала, а тоді запитала: — Але я вважала, що істинна пара для Спіритів це щось особливе, поза всіх правил та заборон?
— Так і є, — хлюпаючи носом, погодилася подруга. — Просто... Все дуже складно... Якщо хтось дізнається - він матиме великі клопоти. Мені нічого... а ось йому...
— Не треба називати його імені. Я нікому про вас не скажу. Ох, Сібіл, я так рада. Бажаю вам щастя.
••••••
— Скай, та відчепись ти вже від нього! Чим тобі так не догодив Ділан? — Кинула я через плече, забігаючи до ванної кімнати.
— Мене просто дратує цей зірковий хлопчик. З першого дня він поводитися, немов господар світу. Все йому можна, все він знає, все вміє. Тьху. Завжди такий милий та чуйний. Нудить від цієї фальші. Гидко. Звісно, легко з такими зв'язками бути бісовим королем Академії!
Скай та Ділан навчалися в одному колі, так само як і я з Сібіл. І їм часто доводилося перетинатися.
— А ще, те як він дивиться на тебе! Ух... я намагаюся, чесно, намагаюся тримати себе в руках, але це важко. Принцеса, ти навіть не уявляєш наскільки. — Прошипів перевертень зморщившись, прикриваючи очі великою долонею.
Останнім часом Скай був максимально уважним та чуйним до мене. Він намагався не коментувати мої відносини з чаклуном та довіряти мені. Він більше не доводив мені які у нього "великі яйця", і чия я самка. Так, я пробачила його. Для чого? Сама не знаю… Мені було дуже соромно за його вчинок та за те, що я все простила. Я навіть Меган не змогла розповісти про той інцидент. Фактично він взяв мене, не отримавши моєї згоди. І це просто не могло не хвилювати. Проте я пробачила. Навіщо? Скоріше за все, тому що десь у глибині я не вважаю себе гідною іншого ставлення. Звісно, Скай щиро розкаявся. Я це відчула. Йому було так само гидко, як і мені. Проте… те що трапилося не скасуєш.
Вовк практично переїхав до мене до кімнати. Весь свій вільний час він проводив зі мною. Він щиро піклувався про мене, намагаючись виправити страшну помилку. Не скажу, що мене це сильно напружувало, можливо трошечки, як от зараз.
Ось саме зараз він не зміг стриматись та піддався почуттю ревнощів. Я метушилася кімнатою збираючись на зустріч із Діланом, а Скай роздратовано вертівся на ліжку, час від часу кидаючи на мене нервовий погляд. Мене це навіть трохи потішало.
— Припини, Ділан зустрічається з Келлі. А ти все не заспокоїш свою параною. — Лукаво примружую очі. Знаю, що дражню вовка.
Хлопець сексуально загарчав, одним стрибком опинився біля мене, схопив за талію й повалив на ліжко.
— Я, мабуть, залишуся при своїй думці, — стиснувши зуби, прошипів він. Але смішинки в його блакитних очах видавали його грайливий настрій.
Він навис надомною зверху й нахабно почав покривати моє тіло поцілунками. Я дзвінко сміялася, і награно намагалася звільнитися.
— Можливо... ми... займемося... чимось... більш… цікавішим… — у проміжках між посмоктуванням та покусуванням мого тіла, шепотів вовк.
Я вже ладна була здатися. Я часто дихала. Відповідаючи на його ласки, моє тіло звивалося під ним, руки наполегливо вивчали його добре складене тіло.
— Скай... ти невситимий... Припини. — Зібравшись із силами, я відштовхнула цю махіну від себе. — Я вже спізнююся. Тепер мені доведеться йти у такому стані. І в цьому винен тільки ти. — Пирхнувши, піднялася я з ліжка.
Я підійшла до старого фонтану, що знаходився у віддаленій частині саду. Ділан уже був там, він щось малював та розсипав якийсь пил на землю.
— Спізнюєтеся, міс Голден, — хлопець грайливо підморгнув мені.
Тепер ми з Діланом зустрічалися на нейтральній території. Мій Скай, та й і його Келлі не були фанатами наших дружніх зустрічей.
— Перепрошую, містере Роджерс, — відзеркалила я привітання друга. Потім підійшла, обійняла його та поцілувала у щоку.
У мене ніби камінь з душі впав, коли Ділан почав знову зустрічатися з Келлі. Я змирилася з вибором друга, прийняла його й підтримала. І мені самій полегшало від цього. Я вперто ігнорувала всі недомовки між нами, чогось просто не хотіла помічати, а тепер усе просто і ясно.
— Ти просто неймовірний, — відвісила я комплімент чаклунові, озираючись.
Ділан створив закляття яке повністю приховувало нас від навколишнього світу. Звичайно, я гадаю не без допомоги свого брата. Ділан, звісно, дуже талановитий та обдарований чаклун. Я не припиняю захоплюватися його вміннями, наполегливістю та гострим розумом. Звісно, потенціал його Дару є спадковим, але його упертість та старанність у навчанні - це лише його особиста заслуга.
— Як успіхи? — запитав друг, сівши й махаючи мені рукою запрошення.
— Потроху, — зітхнула я, сідаючи поруч. — Всі заклинання працюють, але... не довго і не потужно. Вільям не знає в чому причина... Він каже, що потрібна практика, але насправді він бреше. Я знаю.
— Працюють латиною?
— Ні. Тільки альвхеймською.
— І звичайно ж він про це не знає? — Іронічно хмикнув чаклун.
— Очевидно, — різко пирхнувши, закочуючи очі.
Ми вляглися на розстеленому покривалі, вечірні сонячні промінчики пестили шкіру. Попри те, що на дворі була зима, в Аюнтаменто стояла тепла, сонячна погода. Цілорічне літо. Те, що я люблю. Ділан зосереджено допомагав мені з перекладом нових заклинань.
— Чому ти не хочеш розповісти їм? — Начебто, між іншим, запитав хлопець, зиркнувши на мою каблучку.
— Ділане, я вже втомилася тобі це повторювати, — роздратовано кинула я, заплющуючи очі та відкладаючи книгу. — Я бачу як вони трусяться навколо мене. Що буде, коли вони дізнаються правду? Замкнуть мене в підземеллях? Швидше за все!
— Ха-ха. Це навряд чи, янголятко. — Весело хіхікнув друг.
— Пф… — я знову іронічно пирхнула. — За останні два тижні я була у кабінеті Декана Роджерс чотири рази. Чотири рази! Просто так. Говорячи ні про що... Я не дурна. Я знаю, що всі переживають.
