Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

  Я нічого йому не відповіла, лише щиро надіялася, що про вбивство то він не серйозно сказав. І що я такого прямо страшного зробила?

     Біля вігесси Ламірії і її таких же поважних компаньйонок було скучно, але зате спокійно. Шрам точно не наблизиться до мене, коли я в такій компанії. Король же  по черзі танцював з кожною претенденткою. А з трьома основними так і по декілька разів. А я вже відверто чекала коли цей бал закінчиться і потроху поїдала солодощі до чаю, що стояли ближче до мене. 

   Ламірія майже не спілкувалася ані зі мною, ані з своїми товаришками. Хоча, коли я зробила спробу піднятись ( хотіла хоч трохи розім'ятись від довгого сидіння) вона кинула на мене такий погляд, що я швидко перехотіла кудись там іти.  

   Ледве церемонімейстер оголосив про закінчення балу і ми всі дружно поспостерігали за красивими феєрверками, прямо через прозору стелю, я хотіла одразу драпанути до себе у кімнату, щоб хоч переодягтися перед тим як мене прийдуть вбивати.  Але Ламірія затримала мене, схвативши за руку. Я сіла назад а компаньйонки попрощались, зробили реверанси і покинули нас. І от коли ми залишились двоє, Ламфрія тихо, щоб тільки я чула промовила до мене:

– Вчись керувати своїми емоціями. Всередині тебе може бути війна і урагани, а зовні ти маєш бути спокійною і впевненою. Емоції це твоє вразливе місце. І через них люди будуть впливати на тебе. Запам'ятай –  впливати повинна ти і ти зможеш це зробити, тільки коли опануєш  власні почуття.

     Виглядало як настанова для майбутньої королеви, тому я лише поблажливо посміхнулася на її слова.

– Ти можеш посміхатись, Адалін. Та я знаю хто ти. А також, я багато років знаю Рейнара. Тому запам'ятай мою пораду. В майбутньому вона тобі знадобиться. А от  тепер вже можна йти , –  дозволила Ламірія.  Наговорила перед цим всяких загадкових речей і відпустила 

     Я зробила реверанс і в якомусь сум'ятті покинула бальну залу.  Дивно, ніби ж розумна жінка, а несе такі нісенітниці. Я ще розумію коли про щось подібне Яшка говорить. Там ще вітер в голові гуляє. Але ж Ламірія далеко не дурна жінка, вона ж повинна розуміти абсурдність своїх припущень. 

  В кімнаті я не втрачала дарма час. Швиденько відправилася у ванну і переодяглася у домашню, закриту майже по саме горло сукню. А зачіску вирішила поки не чипати і правильно зробила, бо коли вийшла з ванної, король вже сидів у кріслі і тарабанив пальцями об маленький столик біля нього. Злий. А я теж повинна злитись. Що він ходить сюди як до себе в спальню? Ніякої приватності з ним не має. А це ж я ще ніби неув'язнена.

– Може пора вже переселятись до мене, ваша величність, – буркнула я єхидно. 

– Я зроблю краще і поселю тебе до себе, – таким же тоном відповів Рейнар.

– Тоді я точно стану першою жертвою Саврога в цьому замку, – відповіла я присідаючи на своє ліжко.

– І що це сьогодні було, Адалін? – перейшов до іншої теми Рейнар

– Що саме вас цікавить?

– Ти… мене цікавиш ти і твій… образ. Ти вирішила звести мене зрозуму?

      Він прямо робив зусилля над собою, щоб стримувати свій гнів. А я щиро не дуже розуміла чим саме так розізлила його, про що і повідомила короля:

– Я взалагі не розумію ваших претензій до мене. Я обрала сукню з усіх представлених нам для вибору, доповнила дещо образ маленькими деталями і все. Вийшло трохи яскраво, але ж ви не давали ніяких особливих вказівок щодо балу. 

– Тому ти вирішила привернути до себе увагу по повній. Бути найяскравішою на цьому дійстві і заодно звести мене з розуму? 

– З розуму я вас зводити точно не збиралася. Воно все випадково якось вийшло. Спочатку сукню побачила, а інше саме наклалося, – таки почала виправдовуватися я. І чого спитати? Я ж нічого поганого не зробила по суті.

– Добре, можливо в своїх реакціях я винен сам. Але ж усі не просто дивилися на тебе, Адалін. Вони пожирали тебе поглядом. А ще твій вихід і цей вогонь. Та я на долю секунди повірив, що він справжній! А щей Шрам намалювався. Що він від тебе хотів?

– Висловлював мені своє захоплення і обіцяв стати моїм залицяльником, у разі моєї поразки у відборі, – понуро відповіла я, а на останніх словах мене щей тріпануло від огиди. 

– От хрич старий. Треба його кудись відіслати на час відбору, – мислив у голос король.

– А що мені з ним потім робити?

– А нащо ти сьогодні була такою… помітною?

– Я ж не знала, що там він буде.

– Тобто реакція інших потенційних твоїх залицяльників тебе повністю влаштовує? Це ти вже так готуєш для себе перспективи після відбору? – сердився Рейнар, закидаючи мене не зрозумілими претензіями. 

     А я навіть відповідати на це нічого не хотіла, просто теж гордо і сердито глянула йому прямо в очі. Усим видом своїм показуючи, що такі припущення з його боку, як мінімум, не дуже приємні, а як максимум, не допустимі. Може я і хаврор, але ж і жіночу гідність я теж маю.

– Вибач, кажу ж з розуму мене геть звела, – більш спокійніше промовив король. – І де ти тільки взялась на мою голову?

– Так відпустіть мене. Обіцяю, що більше ніколи і не почуєте про мене, – запропонувала я йому.

–  Відпущу, коли виконаєш усі мої завдання. Так що поки ще потерпиш мене.