Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра
П'ять сходинок… Всього лише п'ять сходинок поділили моє життя на до і після. Перших я побачила маму і тата – вони лежали поруч і так рівненько, нерухомі і дуже бліді. Роками прокручуючи ту картину я зрозуміла потім, що їх такими вже привезли.
Трохи далі лежав Джон, йому було чотирнадцять, він дуже любив коней і проводив з ними увесь вільний час, а потім розповідав нам по великому секрету непристойні анекдоти, що чув від конюха. Я їх ніколи не розуміла, але сміялася разом з ним. До того заразний був його сміх.
Ближче до дверей, в якихось неприродних позах лежали, теж поруч один з одним, Герольд і Віктор. Герольду недавно виповнилося двадцять один і в нього вже навіть була наречена, а Віктор на рік всього був лише молодший за брата. Вони обоє дуже темпераментні і схожі по характеру, тому їхні сварки, це як традиція в нашому домі. Якщо день пройшов без сварки, значинь буде сніг влітку. Так тато завжди казав. А тепер от вони лежали пруч і вже більше ніколи не зможуть сперечатись. Тепер їх об'єднувала величезна червона калюжа.
Дана я навіть не одразу помітила, хоча він лежав під самими сходами.
Я ніби опинилася в якійсь бульбашці і до мене погано доходили слова тих чоловіків, що стояли там внизу.
Ніби там вони казали:
– А ось і остання з роду зрадників.
А тут лежить маленький Дан. Щочки його були ще червоні, а очі відкриті і такі якісь здивовані. Напевно теж біг зустрічати батьків.
Там лунав наказ:
– Малу не трогати. Наказ короля.
А тут Дан тримає свою улюблену іграшку, дерев'яну конячку. Тато зробив її для нього своїми руками.
Там чулися чоловічі смішки і єхидне:
– Що? Почекає поки ця підросте?
А тут на животику маленького Дана розростається червона пляма
Там віддають нарази:
– Давайте, забирайте її і посадіть поки до підвалу. Нам ще портальщицю треба спіймати. Вона далеко не піде, бо стара вже для такої справи
А тут, хтось кричить не своїм голосом.
Моя бульбашка лопнула і я зрозуміла, що то я й кричала, а усвідомивши це все, втратила зв'язок з реальністю.
Через десять років я вже давно перестала крутити це в голові, але ж ці сни… Від них просто не можливо сховатись. Я хоч і не спала вже та продовжила валятись на ліжку, відтягуючи момент початку завдання “знайди вбивцю і не спалися перед нею”. Поки що в цьому є лише один позитивний момент – потенційних вбивць лише троє. Бо якби довелося серед п'яти десятків шукати, то можна було б одразу про повішення домовлятись.