Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

    В двері в черговий раз наполегливо постукали .

– Та заходь вже, – роздратовано промовила я, сідаючи в ліжку.

    То була моя помічниця. Я це одразу зрозуміла, бо вона якось так по особливому стукає. Швиденько,  ніби дятел прилетів і довбає деревце.

– Вігесса Адалін. Я не хотіла вас турбувати, але вам дууже треба вже збиратись на обід з королем. Інакше, Жанна мене точно вб'є, – винувато топталася дівчина біля дверей.

– Обід з королем, він для всіх чи тільки для мене?

– Це спільний обід для всіх. Вранці в короля було декілька зустрічей і три дівчини, включаючи вашу сусідку, поїхали додому, – повідомила мені служниця.

         Оце Рейнар спритний. Я тільки відійшла після веселої нічки, а він виявляється вже просіює своїх курочок.

       Зібралася я досить швидко. Одягла світлу просту сукню, а помічниця вмовила мене на складну косу, яку дуже професійно заплела за якихось десять хвилин. Мені навіть сподобалось.

– Ти молодець, зробила так швидко таку красу, – похвалила її я.

– Та це ще що.  От як почнуця бали,  тоді ми вам закрутим таку зачіску… Звісно, якщо ви ще будете тут.

– Побачимо. Ну, веди мене куди треба.

      Виявляється, обід був накритий в саду у тіні  дерев.  Круглі столики на п'ять персон стояли у віддалені один від одного.  За кожним вже сиділи по три, чотири дівчини. 

 – Ну нарешті, вігесса Адалін вирішила приєднатися до нас, – прошипіла мені на вухо Жанна, зупиняючись поряд зі мною. – Як би я обирала, то ви, вігесса, їхали б уже додому, за таке відношення  до відбору.

 – Як добре, що ви тут всього лише простий організатор, Жанна, – відповіла я, ласкаво посміхаючись їй. Щось Поль мені вже більше був до душі. Там хоч харизма якась є, а тут же просто суцільна ядовита змія.

– Займайте вільне місце, Адалін. Так як ви вранці були відсутні, то пояснюю зараз. За столиками може бути не більше чотирьох дівчат. П'яте місце належить королю. Під час обіду він приділить кожному столику рівноцінну увагу, – через зуби пояснила мені Жанна.

      Оце її корчить. Наче я побачення ціле пропустила. При чому, особисто з нею.

    Я почала шукати потрібних мені дівчат. Аріна засідала в компанії трьох своїх посіпак, ой вибачте, нових подружок. Залишались Лана Морте і Елоїза. І там і там було одне вільне місце. Я вирішила присісти біля Елоїзи, так як про Ланочку мала вже деякі думки. А от Елоїза поки що темна конячка. 

     На перший погляд вона звісно справляє хороше враження. З них троїх Елоїза мені особисто імпонує найбільше. Тому я дуже надіюсь, що потойбічний монстр прив'язаний саме до неї.  І якщо вдасться це встановити, то після деяких певно не дуже приємних процедур можна буде закривати відбір. Ех, якби все було так просто. Щоб хоч разок все в моєму житті пройшло гладко. Та навряд чи доля буде на моїй стороні.  Вже не знаю, чим я їй не вгодила. Та любить вона перевірити мене на міцність духу.

– Тут не зайнято, можна присісти? – поцікавилась я дивлячись в очі саме Елоїзі.

– Будь ласка, якщо дівчата не проти, – легко відповіла та, при цьому не забуваючи врахувати думку інших. Впевнена в собі, але не зверхня. Знову плюсик  їй в карму майбутньої королеви.

     Дівчата були не проти, тож я присіла.

– Я щось зранку погано себе почувала, тому пропустила сніданок. Не розкажете мені, що там було? – дружелюбно поцікавилась я. З цією підозрюваною ще можна спробувати подружитись. А от з Аріною навряд чи таке прокатить. 

– Та насправді нічого особливого. Король запросив на приватний сніданок декілька дівчат і вони потім поїхали додому, – почала розповідати Елоїза

– А ще нам повідомили, що твоя сусідка теж ще вчора відправилася додому, – додала краснощока білявка.

– А ми ще їй вчора заздрили. Тут можна вилетіти навіть на побаченні, – важко зітхнула маленька руда дівчина.

      Дивлячись на неї в мене закралась думка, що організатори порушили правила і  протягнули на відбір чотирнадцятирічну дівчинку.

– Може давайте знайомитись. Раз ми опинилися за одним столом, – запропонувала я і не чекаючи від них відповідей почала перша. – Я Адалін Вілльє. Багато років жила відлюдницею, тепер от, намагаюся вливатись в суспільство.

      Я мило посміхнулась Елоїзі, коли вона кинула на мене зацікавлений погляд. 

– Жанна Оторьє, – тільки і сказала повненька блондиночка з червоними щоками. З Жаннами в мене щось не дуже виходить ладити останнім часом, але не будемо відразу ставити на дівчині хрест.

– Сесіль Вірто. Можна просто Сісі, мене так мама з татом звуть, – прощебетала руденька дівчинка. Щось мені підказує, що скоро вона буде поруч з мамою і татом.

– Елоїза… – почала говорити дівчина і зупинилася, якось дивно затримавши подих.

       На горизонті показався король. Я глянула туди лише мильком, бо уважно спостерігала за реакцією на нього Елоїзи. На перший погляд, в її поведінці не було нічого підозрілого. Просто затамувала подих, як і більшість дівчат, при появі красунчика Рейнара. Але я б не була хаврором, якби не помітила її закаменіння. Буквально на декілька секунд вона стала ніби лялька. Не жива. Ось я кліпнула і вона знову нормальна. Посміхається королю, як і всі інші. Цікаво…