Квітка війни - Maria PM

Ніч оповила королівський замок Лейпцигу темним, оксамитовим покривалом. Величні стіни, що вдень здавалися непорушними, тепер тонули в тінях, освітлених лише сріблястим сяйвом місяця. За вікнами її покоїв розкинулося безмежне небо, всипане холодними зорями, що мерехтіли, ніби крихітні осколки розбитого скла. Легкий вітерець ворушив важкі оксамитові завіси, впускаючи до кімнати свіже, нічне повітря.

Ліліана сиділа в кріслі біля вікна, склавши ноги під себе, а в руках тримала листа, що тільки-но отримала. Його поверхня була шорсткою, злегка пахла воском і чорнилом, а посередині красувалася печатка її королівства. Вона не відразу розгорнула його. Щось у глибинах душі підказувало їй, що цей лист — ще один крок до незворотного.

Врешті, зітхнувши, вона пальцями розірвала печатку і розгорнула пергамент.

*"Ліліано фон Дрейк, дочка правиці короля, з волі Його Величності запрошую вас на урочистий бал у стінах королівського палацу Лейпцигу. На цьому балу ти познайомишся з королем Рідлом.  Його присутність стане символом єдності наших королівств. Там ми обговоримо також ваші заручини. Ви маєте прибути до королівського палацу через три дні.

Очікую на вашу присутність.
— Король Лейпцигу."*

Ліліана перечитала листа ще раз, а потім ще і ще. Її пальці стиснули тонкий пергамент, аж він злегка зім’явся в руках. Вона вдивлялася у темряву своєї кімнати, шукаючи відповіді, яких не було. Місяць за вікном горів блідим сріблом, освітлюючи її обличчя, але не даючи тепла.

Це сталося. Остаточно і безповоротно.

Її видають заміж.

Вона завжди знала, що не матиме права вибирати чоловіка за власним бажанням, але все ж десь у глибинах серця жевріла надія, що їй дозволять хоча б спробувати знайти щось схоже на щастя. Але тепер це рішення було ухвалене за неї. Як завжди.

Місяць висів у нічному небі, байдужий до її думок. Зірки мерехтіли десь у височині, й вона ловила себе на тому, що хоче зникнути разом із ними.

"Ти маєш прибути через три дні."

Серце стиснулося. Три дні. І тоді її життя зміниться назавжди.