Магія у подарунок - Мiла Морес

Я знову стою на цьому даху, дивлюся на місто з висоти, наді мною лише похмуре нічне небо. Внизу шумить місто, котре все ще не спить, люди веселяться, відзначають чергове свято.

Що тут роблю я? Наважуюсь стрибнути.

І ось я вже лечу вниз. Я просто підійшла до краю і зробила крок уперед. Моя чорна сукня майорить на вітрі, оголюючи ноги до самих стегон, тканина тремтить, ударяючи навіть по обличчю. Перед очима миготять картинки. У вікнах світло, сім'ї вечеряють, їхні обличчя блищать. Я встигаю помітити всіх. Я бачу їхнє щастя і тихо заздрю, продовжуючи падати.

До асфальту залишається кілька метрів, і я сповільнююсь. Вже парю над перехожими, маневрую між будинками. Може знову почати зривати шапки та задирати спідниці? Хоч щось веселе має бути в моєму житті! Вони все одно гадають, що це вітер. Мене для них не існує.

Я роблю це після кожного завдання. Приходжу на цей дах, щоб зістрибнути. Любуюсь виглядом хвилин п'ять і крокую в прірву. Це моє перезавантаження. Так я відчуваю себе знову живою.

Вдома сумна тиша та порожнеча. У моїй бідній квартирці стіни тиснуть. Тільки Феня весело чухає свої пір'їнки.

- Що, знову стрибала, Есма? Коли ти візьмеш мене з собою?

- Ти не пам'ятаєш, що було минулого разу? Ні, Феню, сидіти тобі вдома до кінця століття.

- Я виправлюсь, обіцяю! Хочеш знову покажу Париж?

- Набридло, Феню, я бачила твої картинки тисячі разів. Хочу чогось нового.

- Хочеш у Нову Зеландію? – сприйняв усе сказане буквально.

- Її я теж бачила, але насправді там не була, як і в Парижі, - кажу нудним тоном. - Є варіанти пооригінальніші?

- Тобі не догодиш, Есмо! Я так стараюся!

- Фене, не треба, я втомилася. Це ілюзії. Все залежить від мене, нічого непередбачуваного. Хочу зелене небо – воно зелене, хочу лілову траву – будь ласка! Я втомилася від своїх казок!

- Ну, розважайся, як знаєш.

На моєму обличчі зараз промайнула задоволена посмішка. Я знаю, що мій друг має на увазі. Останнім часом моєю розвагою стали чоловіки. Несправжні, звичайно, теж із передбачуваними звичками, створені моєю уявою та магією. Натомість задоволення я отримую цілком реальне. Фенікс тільки хмуриться, коли я починаю чергову гру з вигаданим хлопцем. Ну, а що мені ще залишається робити? Серед людей я чужа, серед магів – підкидьок. Розважаюсь, як вмію.

- Фень, а якщо я примушу когось виконувати мої бажання, то це буде порушення правил?

- Есмо, ти й сама знаєш, що так.

Була в мене думка і зникла. Хочеться чогось справжнього. Я можу створити все, тому що я маг ілюзій, але задоволення від цього вже не таке, як раніше. Набридло все. Моє життя – суцільний день бабака. Вранці зазвичай працюю, пишу статті для сайтів та журналів. Робота не курна, інтелектуальна, в офіс ходити не треба. Гроші якісь на житло і їжу є. Решту я можу створити. Жаль, що з їжею так не виходить. Все магічне не приносить задоволення. Так що на вигляд я цілком звичайна людина з роботою та мирськими потребами. Тільки якщо браслет на моїй руці видає сигнал, я кидаю все і лечу на завдання.

Зараз я хочу розважитись.

- Фень, сходиш у магазин? Список продуктів на холодильнику.

- Значить, ти таки мене випустиш? – відчуваю радість у його голосі.

- Ні з ким не розмовляй, тільки в магазині, все по суті. Зрозумів?

- Так, господине, - це він жартома, хоча в перший місяць нашого знайомства величав мене саме так.

Дивлюся на свого фенікса, як він перетворюється на мене. Люблю спостерігати за процесом. Як завжди, точна копія. Тільки це не мій природний вигляд, а трохи підправлений варіант. Саме такою мене бачать звичайні люди. Зовнішність я не змінила повністю, залишилася собою, внесла деякі деталі: очі трохи більші, але такі ж зелені; вилиці виражені, обличчя точене; волосся густіше - в моєму рідному чорному кольорі, талія тонша, груди більше (не занадто, звичайно, на трійці зупинилася). Щоправда, цю ілюзію не бачать маги. Для них я така сама, як і була, дівчина з непримітною зовнішністю.

Фенікс – мій талісман. Кожен маг має свою чарівну істоту. Вона наділена магічними силами, але всі вони різні. Феня копіює мій вигляд, керує вогнем і попелом, періодично спалахує, але я цього поки не вмію. Щось є в ньому ще, це мені доведеться ще розкрити. Здібності виникають у міру розвитку. Мабуть, я надто шкодую Феню, ми стоїмо з ним на місці.

- Ну, все, я пішов, - моя копія стоїть на порозі.

- Пішла, Феню. Пам'ятай, що ти зараз Есма. З сусідами не говори. Особливо з тим дивним хлопцем із третього поверху, проходь мовчки. Список не забудь і гроші.

- Все взяв... взяла.

Двері зачинилися. Маю приблизно півгодини. З чого почати? Розставлю свічки. Ні, це не магічний ритуал. Все для створення романтичної ситуації. Мені достатньо махнути долонею, не розчепіруючи пальці, щоб перед очима з'явилося все, що мені потрібне. Це особисто мій жест. Всі маги чаклують по-різному, багато хто вміє робити чудеса лише очима.

Сьогодні вечір швидкої романтики. Камін, хутряний плед на підлозі, м'який диван, і чоловік моєї мрії на ньому. Не приховую посмішку, обожнюю творчий процес створення. Правила я зараз не порушую, якщо що. Все створене особисто для себе і без наслідків ревізії не підлягає.

Мій красень уже сидить у негліжі і манить мене, грайливо посміхаючись. Сідаю до нього на стегна і вже збуджуюсь від дотику до чоловічої фалосу. Пальцями обводжу плечі, погладжую. Він щось шепоче мені на вухо. Всі слова з моєї голови, але слухати однаково приємно. Я керую ним повністю. Усі рухи вгадую наперед, бо їх диктую я. І ось його член уже у мені. Приємно. Рухаюся повільно, насолоджуюся. Сильні чоловічі руки піднімають мене і знову опускають. Я вже не стримую стогін, хочеться кричати. Аби це не закінчувалося…

- Ще, будь ласка, - шепочу штучному коханцю. – Зроби так… так. Продовжуй.

Як мені це подобається. Я живу моментом. Нині я щаслива.

- Швидше, ще швидше, - він підкидає мене долонями, щоб я легко та швидко ковзала на ньому. Груди труться о чоловічий торс, соски відчувають поколювання. Тіло мліє, між ніг горить. – Та-а-ак…