Квітка війни - Maria PM

За бурхливою рікою Вальден, серед гірських долин і густих лісів, розкинулося королівство Мілтченг. Його землі були родючими, міста – багатими, а люди – вільними та гордими. Але головне, що відрізняло Мілтченг від Лейпцига, – це не сила армії, а сила думки. Тут поважали хитрість, розум і стратегію, а не грубу силу.

Проте за останній рік усе змінилося. Колись це була держава старих законів, де правила рада аристократів, а король був лише символом. Але рік тому минуле Мілтченга було поховане разом із його попереднім правителем. Колишнього короля Реймонда Евернольда було підло вбито. Кажуть, що це була змова. Кажуть, що хтось із Лейпцига підкупив одного з його радників. Та незалежно від того, хто був винен у смерті старого правителя, на трон зійшов його син – Рідл І Евернольд.

Високий, під два метри, Рідл виглядав більше як воїн, ніж як король. Його коротке шатенове волосся завжди було акуратно підстрижене, а блакитні очі – холодними й уважними, наче він завжди аналізував усе навколо. Його зовнішність була аристократичною, але в кожному русі відчувалася сила, яку він не приховував.

Йому було всього 25 років. Але він уже був королем, якого боялися вороги і поважали союзники. Рідл не був схожий на свого батька. Реймонд був людиною компромісів і переговорів. Рідл – людиною змін. Він скасував старі аристократичні ради, що занадто довго стримували розвиток держави, і взяв владу у свої руки. Він змінив армію, зробивши її більш мобільною, швидкою та технологічною. Він відкрив академії для вивчення військової тактики, шпигунства і дипломатії. І найголовніше – він оголосив, що Мілтченг більше не буде королівством, яке просто захищається. Відтепер воно буде королівством, яке грає свою гру.

А поруч із ним завжди був його найвірніший соратник – Джозеф Ванстейн, його права рука.

Джозеф був високим, добре складеним чоловіком із впевненим поглядом і стриманою посмішкою. Він був не просто радником – він був другом Рідла ще з дитинства. Вони виросли разом, тренувалися разом і разом дивилися, як вмирає стара епоха їхнього королівства. Якщо Рідл був гострим розумом Мілтченга, то Джозеф був його мечем. Він командував королівською гвардією, розробляв військові операції та вмів діяти там, де потрібна була не тільки політика, а й сила.

— Що ми знаємо про нареченого? – запитав Рідл, сидячи у своєму кабінеті. Перед ним стояв Джозеф, а поруч – один із його найкращих шпигунів, який щойно повернувся з Лейпцига.

— Поки що ім'я невідоме, – відповів шпигун. – Але Грегор пустив чутки, що це буде хтось із знатного роду. Хтось, хто отримає більше, ніж просто наречену.

Рідл зловив пальцями підборіддя.

— Політичний союз.

Джозеф схрестив руки на грудях і кивнув.

— Так. І якщо Грегор підібрав кандидатуру правильно, Лейпциг отримає ще більше ресурсів та впливу. Це може означати підготовку до нового наступу.

Рідл усміхнувся. Його блакитні очі блиснули.

— Тоді ми повинні дізнатися, хто цей наречений… і чи справді Лілі фон Дрейк вийде за нього заміж.

Джозеф уважно дивився на карту Лейпцига, але його думки були зовсім не про військові плани. Він зустрічав Лілі фон Дрейк. Бачив її на прийомах, стежив за тим, як вона рухається, говорить, сміється. Вона була не такою, як інші дочки знаті – у її очах була жага до життя, бажання вирватися з-під контролю батька.

— Що ти скажеш, Джозефе? – запитав Рідл, помітивши, що його друг замислився.

Джозеф перевів на нього погляд.

— Я скажу, що вона не схожа на інших. Вона не просто піша у грі свого батька. Якщо ми знайдемо спосіб використати це – ми можемо змінити хід цієї війни.

Рідл усміхнувся.

— Ти вже маєш план?

— Я завжди маю план.

Рідл кивнув, і його усмішка стала ширшою.

Гра тільки починалася. І вони мали намір виграти.