В тіні обману - Тетяна Котило

– Я доп'ю. – він взяв з її рук пиво та відпив, наче воно було щойно придбане. 

Єву ця ситуація збентежила та викликала відчуття, яке не знала до тепер.

Вона сиділа, схрестивши ноги та стежила за тим, як Ярема вміло витягає рибину за рибиною. На його руках виступали міцні м’язи по яких хотілося провести пальцями, аби дізнатися, які вони на дотик. Дрібні крапельки поту стікали по скронях. Спека цьогоріч не жаліла ні кого. Єва, маючи в сумочці віяло, скористалась ним. Штучно створений вітерець бодай трішки полегшив її стан. Якщо не зважати на задуху, Єві подобалося це місце. Тихе та далеке від людей.

Після улову Ярема запропонував Єві зайти до його будинку та випити холодного лимонаду, на що жінка погодилась. Іван думає, що вона в салоні краси або ж на масажі. Вона й справді збиралася туди, але останньої секунди звернула з дороги й направилася до будиночка Яреми. Саме Іван, не підозрюючи ні в чому дружину, сказав в якійсь з розмов, де зупинився його приятель. 

– То ти справді моряк? – ні то запитала, ні то ствердила, побачивши тематичні книжки, які лежали на журнальному столику.

– Не сумнівайся. 

– А, що твоя дружина? Їй, мабуть, не легко. Чекати місяцями.

– Не легко. Тому вона покинула мене. – відповів, мов відрізав, втім Єва не розгубилася.

– А мені видається це романтичним.

– Це перший рік, романтично, а потім. – Ярема запнувся. Не любив тему розлучення, адже, якби він не ставився з розумінням до рішення дружини, однаково було задіто його чоловіче его.

Чоловік дещо неакуратно помістив нарізані часточки апельсина в графин, а потім почав діставати лід з контейнера, який щоразу вислизав в нього з рук. Єва наблизилася до Яреми, аби допомогти йому. І без того важке повітря стало в’язким. Його кинуло в жар. Волів би звинуватити у цьому спеку, втім, причиною була не вона. Він відчув дотик жіночих пальців, які торкалися його руки. Ярема витер піт з чола, продовжуючи іншою рукою витискати кубики льоду. “Зараз би цей увесь міст скинути на себе”, – мислив, ховаючи очі. Єва наполегливо витискала крижані кубики та закидувала одна за одною в посудину. Її обличчя було попри зосередженість, розслабленим. Покінчивши з лимонадом Ярема дістав з кухонної тумбочки дві склянки. Коли роззирнувся, то ледь не випустив їх прямо на підлогу. Єва кутиком рушника витирала шию. Її волосся прилипло до спітнілого обличчя, а очі були заплющеними. В роті Яреми пересохло, він усвідомлював, що не має жодного права витріщатися на дружину свого друга, але нічого із собою не міг вдіяти. Якоїсь миті його ніби ударило важким по голові й він швидко заговорив.

– Забув, у мене ще є деякі справи. Лимонад на столі. Двері просто зачиниш, тут ніхто не зайде.

Єва залишилась стояти з розкритим ротом, не зрозумівши, що це щойно трапилось. Нічого не залишалося, як піти геть. Вже за кермом свого автомобіля вона лаялася на себе, адже приперлася без запрошення до стороннього чоловіка, аби що? Аби дізнатися більше про його життя, бо своє не цікаве, чи можливо звабити, бо бракує гострих відчуттів? В будь-якому випадку вчинила не обачно, не обдумано. Тепер не вистачало, щоб Іван ненароком дізнався про її походеньки. Чоловік запевняв дружину, що не стежить за нею, бо довіряє, як самому собі. Що ж, тепер вона зможе перевірити так це чи ні насправді.