Memento - Винниченко Володимир
(Насуває йому бриль. Чупрун не поправляє вже і так і зостається). І пречудово вийде! Він теж вірші пише. Обіщав сьогодні принести свої твори. Називається "В чарах кохання". Назва украдена, але якраз підходить до його. Ну, вірите тепер, що оддам? Давайте. Пошлю ще за монополькою. Хочу буть п'яним...
Піддубний. Чекайте. Я не розумію, навіщо ж вивіска?
Кривенко. Подобається мені цей жанр. А які ковбаси вийдуть! Ну, давайте.
Ч у п р у н. Та дайте, Піддубний! Боже мій, який народ...
Піддубний. Господи! Та хіба я... Будь ласка, ось... Всі!
Кривенко (посміхаючись, помалу встає). Ну, так ви почекайте, я зараз. Пошлю по горілку... (Виходить).
Піддубний (до Антонюка). Та невже він вивіски малює?
А н т о н ю к (жуючи). Умгу! Піддубний. Та навіщо ж? А н т о н ю к. Це вже ви його спитайте. Піддубний. От так штука!
Антон ю к (утираючись). А мені все-таки цей жанр подобається.
Піддубний. Який? Вивіски?
А н т о н ю к. Ні. Жанр вгощення. Здається, він запросив нас сприснуть його картину? Піддубний. Атож.
Антонюк. А скільки у вас позичав на це? Піддубний. П'ять.
Антонюк. Та у мене вісім. А у вас, Чупруне?
Чупрун. Ай, боже мій! Ну навіщо вам оце... От народ! Чугунний ви народ, їй-богу...
Антонюк. Для статистики, олов'яний ви чоловіче... Здається, й у його п'ять. Ітого тринадцять та п'ять — вісімнадцять.
Чупрун. Ну, й вісімнадцять. То що? А картина?
Антонюк. Котику мій, не в суд і осуждєніє говорим Картина чудова, тільки чим же ми винні в цьому? (До Під-дубного). А сто рублів не просив позичить? Ні? У мене просив. В карти, каже, програвся.
Піддубний. Одмовили?
Антонюк. Розуміється. Хотів, було, йому порадить однести лучче гроші на новий свій твір, який повинен з'явиться... Та ну його к чорту. Обидчивий народ ці генії... Скажи, що покинув дівчину, так таких теорій про вільне кохання закатить, що й життю не рад будеш... (До Чупруна). Картина, котику, картиною, а свинство свинством.
Піддубний. Безумовно!
Кривенко (входячи). Зараз буде... (Сідає на своє місце). Хочу все-таки переконатись, що можу буть п'яним... (Дивиться на всіх). Про мене балакали? Видно по пиках... Розуміється, хвалили. Одразу помітно. (Посміхається). Заграйте, Чупруне, якоїсь слізної. Та по-зацькому заплачте... Так хороша, кажете, картина? Слухай, Антонюк... Ти от адвокат. А проте, не варто... Ну, Чупруне, що ж ви? Не бренькайте тільки для себе... Художник повинен свою душу вивертать для всіх. Як рукав кожуха. Дивіться, мовляв, як ловко вивернуто...
Антонюк. Да, котику, картина твоя ловко вивернута. Притягує душу...
Кривенко. Правда?
Антонюк. Недурно маєш прихильників. Може покорить чоловіка й не жіночої нації.
Кривенко. Може, й тебе покорила? А н т о н ю к (серйозно простягає руку). Цілком. Кривенко (не беручи руки). По гроб жизні? А н т о н ю к. Як знаєш, твоя воля не вірить... Кривенко. Я вірю. Тільки яку душу покорила, ту, що в грудях, чи в кишені? А н т о н ю к. Хм!
Кривенко. І я кажу "хм"! Ні, справді, слухай, якби, скажімо, я був засуджений 'через щось на каторгу, дав би хоч п'ятачок на табачок? Генію? Га?
Антонюк. А ти чого туди збираєшся?
Кривенко. Діло там маю. А ти які справи борониш? Які більше оплачуються?
Антонюк (засуваючи руки в кишені і одкидаючись на спинку з комічною поважністю). Справедливі!..
Кривенко. А яка ознака справедливих?
Антонюк. Надія виграть.
Піддубний (сміється). Безумовно!
Чупрун (сумно). Ех, народ! Боже мій!..
Кривенко. Так...
В двері стукають.
Кривенко (хутко встає). Монополька прийшла. (Підходить до дверей, одчиняє, бере у когось пляшку і пакунок в папері). Єсть. Ану-бо, Піддубний, вибийте, ви — майстер.
Піддубний. Можна. Давайте-но сюди! (Одбиває сургуч). Тепер... Раз, два... Три! (Б'є дном об долоню. Пробка вилітає). Єсть!
Кривенко (підставляє склянку). Лийте. Ще... Ще... Повну...
Піддубний. Та що ви, слухайте... Кривенко. Лийте, лийте...
Чупрун (дивлячись на їх, сумно). Ех, народ! Ну, й навіщо ото? Ех, боже мій!.. Налийте вже й мені трошки...
Кривенко. Браво, Чупруне! За ваше здоров'я! (Підносить до рота й одним духом випиває всю склянку. Кривиться). Паскудно. Давно так не пив... (Розгортає папір, виймає огірок і жадно кусає). Так... Пийте, люди добрі! ССпіває). "Пийте, гуляйте, добрії люди..." Не знаю далі... Так кажеш, Антонюк, ті справедливості, де є надія виграть?
Антонюк. Іменно ті.
Кривенко. І я так думаю. А тому "що буде, то буде, а ти, Марку, грай"! Правда, Чупруне? Ех, дайте-но сюди бандуру... (Бере бандуру, пробує. Якийсь мент сидить непорушно. 'Стріпує головою і співає, ударивши по струнах):
За Сибіром сонце сходить, гей, там і заходить, гей, там славний Кармалюка десь по світі бродить...
(Зупиняється й говорить). Люблю цю пісню. Сильна й сумна... Чудний наш народ: і сильний, і сумний. Мав героїв, і ніхто їх не знав... Все життя любив волю і все життя жив рабом. Утворив багатства пісні і сам її не знає. І ми самі себе не знаємо... Недурно співаємо:
...що діється на Вкраїні і чиї ми діти...
Плачте, Чупруне — серце козацькеє... (Б'є по струнах і на-півіронічно, напівсерйозно співає):
...що діється на Вкраїні і чиї ми діти...
Антонюк задумливо підтягує. Кривенко співає далі. Чупрун і Піддубний прилучаються. Всі співають.
Зібралися всі бурлаки
до рідної хати,
тут нам мило, тут нам любо
журби заспівати.
Грай которий на бандуру,
бо сумно сидіти,
що діється на Вкраїні
і чиї ми діти.
Катерино, вража мати,
що ж ти наробила:
степ широкий, край веселий
та й занапастила.
Чупрун журливо хитає головою.
Кривенко (раптом сміється). Плюньте, панове! "Все йде, все минає..." (Різко). Все минає! (Кладе бандуру додолу й задумливо кусає огірок).
Всі співають далі.
Кривенко помалу бере ніж, ніби граючись ним, пробує, чи гострий. Потім ліниво встає, підходить до мольберта й зупиняється. Якийсь мент непорушно стоїть, далі спокійно, в'яло підносить руку з ножем і помалу розрізає картину
згори донизу. На губах чудна посмішка. Всі, зачувши згук розрізаної картини, змовкають і хутко озираються до
Кривенка.
Антонюк (схопившись). Що ти зробив?
Кривенко з тою ж посмішкою, апатично, важко підходить до столу, ліниво сідає й кусає огірок.
Чупрун (сплеснувши руками). Господи боже мій! Таку картину?!
Піддубний (приголомшений). Оце, дійсно!.. Антонюк (сердито). Ти сказився? Кривенко. Плюньте, панове... Співайте краще. Я вам потім ще розріжу...
Чупрун і Піддубний, підійшовши до картини, шепочуться.
Чупрун. Господи! Якби я міг таку картину намалювать, я б не пив і не їв... все сидів би коло неї... Таку картину!..
К р и в е н к о. А, ну вас, слухайте... Ідіть до столу. Плюньте...
Антонюк (строго). Вона "Майбутнє" називалась?
Кривенко (все більш і більш впадаючи в апатію). Іменно... Весела картинка, правда? Майбутнє завжди малюється веселим... А іноді... іноді не дуже... (Раптом несамовито, скажено схоплюється, з перекошеним люттю лицем б'є кулаком об стіл, зваливши пляшки додолу, і прутко ходить по хаті).
Всі ще більше вражені. Перезираються. Довге мовчання. Чупрун боязко озирається, шукаючи очима бриль.
Піддубний (обережно перестріває Кривенка). Пане Кривенку, може б, вам спати лягти?
Кривенко (зупиняючись, похмуро зирка на всіх). Вибачте, панове... І не думайте, що я божевільний. А проте, як знаєте...
Антонюк (пильно слідкуючи за ним). Може, ми тебе стісняємо?
Кривенко. Да... Я краще б на самоті... Вибачайте... Піддубний (клопотливо). О, що ви! Ми розуміємо... Безумовно, що... Бувайте здорові. Вибачте, коли що...
Кривенко мовчки стискує всім руки.
Антонюк (серйозно й діловито). Слухай, запиши: Перехресна, № 3. Злотковський.
Кривенко непорозуміло дивиться на його.
Антонюк. Чудовий лікар по нервовим... Запиши й піди.
Кривенко усміхається.
Антонюк. Нічого, запиши. Сьогодні посміхаєшся, а завтра підеш. Я вже знаю. Перехресна, № 3, Злотковський. До побачення. Я завтра забіжу. (Виходить).
Чупрун і Піддубний. До побачення. (Виходять).
Кривенко ходить деякий час по хаті. Підходить до картини і довго, важко дивиться на неї. Торкає пальцем. Потім, озирнувшись, нахиляється! цілує її.
Різко одходить і лягає на шкуру, безсило витягнувши руки. Двері без стуку одчиняються, і входить К о з о л у п. Товстий, коротенький чоловічок з куцим носом, товстими червоними щоками, кругленькими оченят ками Несе в руках клунок
Кривенко (сердито піднявшись). Хто там? А-а, це ви! (Встає).
К о з о л у п. Це — я, це я... Доброго здоров'ячка вам у хаті! Полежуете? (Дивиться на стіл). Ге-ге-ге! Тут у вас тее-то, як його?.. Хе-хе-хе!
Кривенко (нервово-весело). П'янствую! Роздягайтесь. (На клунок). А це кожух і шапка? Такі ж самі?
К озо луп. Такі саменькі... Прямо як дві каплі води... Уже нічого не пропустив. Тільки знаєте, що я надумався? Оце я приміряв і дививсь на Шевченка... Так ніс у мене ніби трохи не такий... Га? Як ви думаєте?
Кривенко (серйозно). Нічого! Ніс підправимо Все підправимо. Ніхто й не скаже, що то ви...
К о з о л у п. Е, ні! Ви вже так зробіть, щоб похоже було
Кривенко. А ми підпишемо: "Степан Софронович Козолуп, ковбасник і письменник України". Шикарно вийде? Га?.. Підписано ж під Шевченком?
Козолуп. Ну да, воно, звісно, не без того... Тільки все-таки... як би так, щоб, значить, всяке знало, що то — я... Ну, скажемо, хто читать не вміє...
Кривенко. І той угадає... Одягайте кожух. Подивимось.
Козолуп (поспішно розв'язує клунок. Одягає кожух) Трохи душно тепер. Ну, та потерпіти можна... Отак... У Шевченка отут ніби трохи розстібнуто...
Кривенко. Зараз побачимо. (Знімає з стінки портрет Шевченка й ставить поруч з Козолупом). Тепер сядьте. Шапку одягніть. Отак. Зсуньте на лівий бік. Чудово. (Одходить трохи назад). Не руштесь. Похмурте брови... Побільше важності. (Козолуп надуває щоки, хмурить брови). Так. Тепер зовсім, як рідні брати... Тільки ось що я вам скажу, вийшли краски в мене зараз, прийдеться вам дати мені ще грошенят..
Козолуп (чухається). Хм! Це вже не той... Ні патрета, ні вивіски ще, а гроші давай.
Кривенко. Це називається аванс, дядю...
Козолуп. Та то вже собі хай, як хоче, називається, а гроші грошима.
Кривенко. Та й не мало: сто рублів.
Козолуп (прудко встаючи). Сто рублів?! Та бійтеся бога, за віщо?
Кривенко. За патрет.
Козолуп. Без вивіски?
Кривенко. Ну, хай з вивіскою.
