Memento - Винниченко Володимир
Ні, спасибі. Я як-небудь...
П а ш а. А то, хочете, піду?.. А ви посидите коло його...
Кривенко (раптом злякавшись). Ні, ні, спасибі. Навіщо? Я вам дуже дякую...
П а ш а. Та ви чого злякались? Боїтесь, що плакать буде? Ач, ніжний який! Привикайте...
Кривенко (натягнуто посміхаючись). Да, не люблю дитячого писку. Головне, не знаю, що з ним робить, як пищить...
Паша. Головою об стінку. Не знаєте?
Кривенко (ходить). Занадто радикально. (Знов підходить до колиски. Нахиляється і дивиться).
Паша. Хоч дивіться, хоч ні, а весь у тата. Ні, справді, здорово похожий на вас...
Кривенко. Ну, от ще! Яка там схожість в півтора місяці?
П а ш а. А от така, що зразу видно, що ваш син. Здорове хлопчя! Антонина певна, що дуже розумний буде...
Кривенко (одхиляється. Ходить). Да... (Тре лоба). Ні, видно, я піду собі додому та ляжу спать. Прийду завтра... Ні, серйозно, хіба таки помітна схожість?
Паша. Просто як дві туфлі з одної кожі. Серйозно, схожий... Особливо нижня частина лиця. Вся ваша...
Кривенко. Хм! (Неспокійно ходить по хаті. Підходить до свого пальта, бере в руки і задумується).
П а ш а. Ви вже йдете? А послухать, як плаче, не хочете? Він уміє...
Кривенко {рішуче одкладає набік пальто). Ні, посиджу ще. Вдома скучно... Тільки от їсти хочеться...
Паша (грубувато, ласкаво). Ех, ви! Мнеться... Сказав би прямо: так і так, мовляв, Пашко, хочу з сином сам побути... Ну, говоріть: чого вам купить? Шинки, ковбаси, сиру?
Кривенко (тихо, приглушено). Так ви хочете піти?
Паша. Господи! Тон який... Ну, чого вам купить?
Кривенко. Чого?.. (Понуро задумується).
Паша. Господи! От питання, подумаєш, життя чи смерті.
Кривенко (швидко зиркає на неї. Поспішно). Все одно, все одно, чого-небудь... Шинки, сиру, все одно. Тільки це, напевно, вам довго прийдеться ходить? Мені ніяково, що я вас заставляю...
Паша. Ну, що там! Десять хвилин, не більше.
Кривенко (не дивлячись на неї). Хіба? Не більше?
Паша (лукаво). Можу для вас і більше... (Ласкаво дивиться на його). Ну, так купить сиру чи шинки? Скоро!
Кривенко. Все одно. Ну, купіть шинки...
П а ш а. Ех ви! Дайте вашу лапу. Я про вас була гіршої думки...
Кривенко (нахмурюється, але руку подає. З чудною усмішкою). А тепер кращої?
П а ш а. Ви — таки батько. Ну, й ша! Пашка сказала і йде по шинку. До побачення. Як буде плакать, тихенько грайте. (Повертається й хутко виходить).
Кривенко якийсь мент ходить, потім зупиняється й прислухається. Зиркає на колиску і починає швидко ходить по хаті, застібає й розстібає піджак, пригладжує чуб, на мент зупиняється і знов ще швидше ходить. Раптом рішуче зупиняється, глибоко зітхає і підходить до колиски. Нахиляється й обережно виймає дитину." Довго, з мукою дивиться на неї, помалу пригортає і ніжно, не одриваючись цілує. Болісно покрутивши головою, знову кладе її назад і суворо, понуро, обпершись ліктями на колиску, задумується. Вмить встає, стріпує головою, озирається і поспішно підкочує колиску до вікна. Губи йому тісно стулені, очі напружено гострі. Одчиняє вікно. В хату вривається вітер і піднімає догори завіси. Кривенко бере дитину, ще раз пригортає, жагуче цілує, щось шепоче і хапливо розмотує пелюшки. Дитина злегка попискує. Ще хапливіше розмотує і, оголивши, виставляє дитину на вітер в вікно. Дитина починає плакати дедалі голосніше й голосніше і переходить в болісний вереск. Кривенко часто озирається на двері, виглядає в вікно. ЗакусивТши губу з виразом суворої муки, не рушиться. Дитина закочується, чути, задихається. Вітер рве завіси і надимає їх. Дитина вмить змовкає. Кривенко злякано, поспішно одтягає її з вікна і нахиляється. Розтеряно озирається. Нахиляється знов. Слухає. На лиці помітно полегкість. Швидко зачиняє вікно, підвозить колиску знов до піаніно і хапливо пеленає дитину. Часто прислухається до неї. Скінчивши, помалу сідає на стілець перед піаніно, обхоплює руками голову і ставить лікті на клавіші. Від цього піаніно нескладно звучить. Чути вітер за вікном. Вмить двері одчиняються, поспішно входить Антонина.
Антонина (зобанивши Кривенка, що раптово підвівся, стурбовано шукає очима по хаті й злякано говорить). А де ж Паша?
Кривенко (мертво). Пішла мені купить шинки... А н т о н и н а. Як же вона покинула дитину? Я ж прохала її... (З легким підозрінням дивиться на його). Ти сам був тут? Кривенко. Як бачиш.
Антонина (вдивляючись у його). Та чого ти такий? Що з тобою? Блідий, страшний... Ти здоровий?
Кривенко. Ні, щось погано себе почуваю...
Антонина. Простудився? Але ж яка Паша свиня! Я ж прохала її... (Хапливо скидає капелюх, пальто, рукавички, кидає все на стілець і біжить до груби. Гріється). Дитина спала добре?
Кривенко. Добре.
Антонина. Не плакала?
Кривенко. Ні.
Антонина. Не пішла таки й сьогодні я в театр. Так чогось мені страшно, тоскно стало на улиці, що я покинула їх коло самого театру і побігла назад. А ти ж чого не на вечорі?
Кривенко. Так. Мілевич не скінчив ще... (Тре лоба). Ну, знаєш, я, мабуть, піду... Щось морозить мене. Мабуть, застудився десь...
Антонина (тривожно). Може, зварить тобі чаю з малиною? Це хутко. Ти підожди трохи, я зроблю тобі... (Підходить до його). Бідний! Справді, Васю, не ходи... Вітер такий... Ще більше застудишся. Вигляд у тебе зовсім поганий.... Жар є? (Хоче попробувать рукою лоб його).
Кривенко (ухиляючись). Ах, та нічого серйозного.
Антонина. Ну, як же нічого серйозного? Видно ж. Неодмінно треба тобі чаю з малиною. Я це зараз... Одну хвилинку. (Нашвидку підбігає до колиски, зазирає і біжить до себе в кімнату).
Кривенко напружено, неспокійно слідкує за нею. Як тільки вона виходить з кімнати, теж підходить до колиски і прислухається. Одхиляється. Важко,
хвилюючись ходить.
Антонина (прудко входить, несучи в руці дитячу сорочечку. З несмілим, радісним захватом) Васю! Подивись...
Кривенко (дивиться). Ну?
Антонина. Ех, ти! Ти подивись, яка вона велика! Це прямо дивно, що у двохмісячної крихтоньки така велика сорочечка. Це прямо велетень якийсь буде. Тобі неприємно?
Кривенко. Ні, чого ж?..
Антонина. Але ти так чудно якось... (Раптом). Скажи, Васю... Тільки правду... Скажи: ти вже привик до його хоч трохи? Хоч трошки любиш? Скажи!
Кривенко (з мукою). Ах, Тосю, ти завжди в такий час питаєш... (Вмить злісно, болісно кричить). Люблю!! Чуєш, люблю! Задоволена?.. (Антонина вражено дивиться на його. Він зразу хмуро заспокоюється). Вибачай. Я хворий... Піду я...
Антонина (тихо). Чудний ти... (Іде до колиски, обертаючись). А як він музику любить! Не знаю, що буду робить, коли виїде Орися і забере піаніно... (Нахиляється над дитиною і враз вся одкидається назад). Господи! Що з дитиною?! Вона вся горить! (Нахиляється). Хрипить як! Боже мій!.. Вона вся розмотана. Хто чіпав її?.. Весь горить!.. (Зразу повертаючись до Кривенка). Що ти зробив йому?! Що ти зробив?! Говори! (Наступає на його).
Кривенко. Заспокойся, ніхто йому нічого не робив.
Антонина. Брешеш! Ти отруїв її! Господи! (Кидається знов до дитини). Вона без пам'яті... Васильку, Васильку, крихтонько моя малюсінька! Що тобі пороблено? Що пороблено тобі, дитинонько ти єдина?.. Хрипить... (Кидаючись до Кривенка). Що ти зробив йому, страховище ти, говори зараз! Говори, а то я тебе вб'ю тут!.. (Дико шукає очима по хаті). Заріжу, задушу!.. Господи! (В одчаю хапає себе за голову).
Кривенко (мертво). Говорю тобі, нічого їй не робив... Застудився прямо, мабуть...
Антонина. Застудився? Брешеш! Ти отруїв його! Отруїв! Ти навмисне вислав Пашу... От чого ти хворий... О, звірюко! Безумець! Я поліцію покличу!.. (Хоче бігти до дверей).
Кривенко (хапає її за руку, суворо). Схаменись, що ти робиш! Ніякої отрути не було тут!
Антонина. А що було? Що? Говори!
Кривенко. Нічого! Безумна жінко ти! Застудилась дитина. І замість поліції лікаря поклич. Прощай. (Хоче йти).
Антонина (хапаючись за його). Ні, ти не підеш! Ти не підеш! Тепер ніякий лікар не поможе — ти отруїв її!
Кривенко (зупиняючись, дивиться їй в лице). Слухай, Антонино, пусти й не роби безумств. Пошли за лікарем, кажу. Пусти, я піду.
Антонина (хрипло). Ти не підеш!
Кривенко. Ти хочеш, щоб я насильно пішов?
Антонина. Я кричать буду!
Входить П а ш а з пакунком в руці. Здивовано зупиняється.
Антонина (кидаючись до неї). Що ви зробили з дитиною?! Навіщо ви покинули його?! Паша (злякано). Що таке?
Антонина (в дикій розпуці). Що? Підіть, подивіться, вона горить вся, лежить без пам'яті! її отруєно!.. Ось він, це страховище, батько, отруїв її!.. О!! Я збожеволію, я уб'ю себе, я... Господи! (Ридає).
Паша (біжить до колиски). Та що таке? Дитина була зовсім здорова...
Антонина (схоплюється, біжить за нею й сильно одпи-хає її од колиски). Куди! Застудить хочете ще? Не смійте! Убивці!.. Убили... О! (Ридає. Знов до Кривенка, люто). Що ти, проклятий, зробив їй?!
Кривенко (рішуче прямує до своєї одежі. Одягаючись). Нічого. Пашо, біжіть краще за лікарем. Не можна гаять часу.
Паша. Правда. Я зараз, зараз! (Розтеряно й хапливо біжить з хати).
Кривенко. Прощай, Тосю. Завтра прийду. (Виходить).
Антонина припавши до колиски, в розпуці ридає і б'ється головою об край її.
Картина 2
Там же.
Двері в кімнату Антонини розчинені. В ній видно край колиски і постаті Антонини та Орисі, які клопотливо миготять.
В кімнаті біля столу сидить Кривенко. Руки схрещені на грудях, лице мертво-кам'яне, губи тісно стулені
Долі валяється бавовна, мокрі ганчірки, на столі й стільцях пляшечки від
лікарств, на піаніно лежить рушник. Посеред хати таз з водою. Чути хапливу, одривчасту розмову Антонини, Бурчака й О'рисі. З дверей в сіни хутко входить Паш а,несучи в руках щось загорнуте в біле.
Кривенко (помалу повертаючи до неї голову). Паша, я вас питаю, як йому?
Паша, мов не чуючи, злісно задирає голову догори і, не обертаючись до
його, проходить в Антонинину кімнату. Кривенко якийсь мент дивиться їй вслід і знову непорушно сидить, мертво
дивлячись перед себе. Шамотня побільшується. Чути голос Орисі і ніби навздогін слово "моментально"! В цей же мент швидко виходить звідти Бурчак і йде в
сіни.
Кривенко (глухо до його). Йому гірше?
Бурчак, не одповідаючи, з ніяковістю нахиляє голову і поспішно виходить. Кривенко довго дивиться вслід йому, потім глибоко зітхає і закусює губу. Вбігає Орися, бере з підлоги таз і, не глянувши на Кривенка, біжить
— назад.
Назустріч їй вибігає з рушником у руках П а ш а і пробігає в сіни.
