Memento - Винниченко Володимир
Докажи. Але не словом тільки...
Антонина. Я боротись не можу... Одна думка, що ти можеш прийти й убить дитину, це одн.е може мене з розуму звести. Я кожну хвилину буду тріпотіти за неї. Ні! О господи!.. Ще таку питку взять на себе... Ні! Нізащо!
Кривенко (пильно, понуро дивиться на неї. Потім ходить. Пауза. Зупиняється і, напружено думаючи, стоїть. Рішуче стріпує головою). Ну, добре! Я даю тобі слово, що нічого без твоєї згоди не зроблю.
Антонина. Моєї згоди ніколи не буде!
Кривенко (якийсь мент мовчки дивиться на неї. Тихо). Значить, я ніколи нічого не зроблю.
Антонина. Одмовишся? Покоришся? Ти?! Не вірю... Не вірю — ти говориш це, щоб спасти мене.
Кривенко. Я коли брехав тобі?
Антонина. Ніколи. Но в даному разі ти можеш вважать за можливе збрехать. (Допитливо дивиться на його). І навіть за потрібне...
Кривенко (усміхаючись). Твій інстинкт робить тебе прозорливою. Занадто лише...
Антонина. Ти покоришся?
Кривенко. Я не знаю, що буде... Може, я примирюсь з тим, щоб ця дитина була вроді memento, щоб була живим нагадом, як не треба робить... Може, я найду в цьому і гарні боки і примирюсь. Я знаю?.. Знаю одно, що смерті твоєї допустить не можу. Це абсурд, більший за дитину. Я вибираю менший.
Антонина (злісно). Ти лукавиш! "Memento"! Не вірю я тобі. Ти украдеш дитину. Не вірю! Ні, ні, нізащо! Я з ума зійду... Хай я — самка, хай це — сліпий животний інстинкт, я помру за його... Годі! Не можу! Memento!..
Кривенко. Даю тобі слово...
Антонина. Не вірю! Ха!.. Знать, пам'ятать кожну хвилину, що ти привела на світ якесь страховище, якесь memento... Господи! (Ридає).
Кривенко (нетерпляче). Так це ж я так думаю! #, а не. ти! Яке тобі діло до мене? Ти думаєш, що генія приведеш. Ну так чого ж ти плачеш! А коли й ти віриш, що це буде страховище, то перебори свій інстинкт і знищ дитину.
Антонина (випрямляючись, витирається). Годі! Покинемо. Цього не буде. Більше ні слова.
Кривенко. Ну, от! Тільки дійди до цього інстинкту, і наче об стіну горохом, все к чорту розлітається. Я тебе питаю, чи ти можеш... (В двері стукають).
Входять Орися, Паша і Бурчак.
Орися (прудко й пильно озирнувши Антонину і Кривенка. Весело). Славна погода сьогодні надворі, Тосю! Вам треба погулять...
Антонина (понуро посміхаючись). Я таки погуляю. (Вмить щось придумавши). От, панове, цікаву історію розказав мені зараз Василь Маркович. Хочете послухать? Слухайте... А кислого купили, Орисю? І коньяку? Чудово! Ми справимо дівич-вечір! Давайте... (Схоплюється і підбігає до їх). Одіткніть, Семене Петровичу!
Бурчак. Антонино Павлівно, вам, їй-богу, не можна...
Антонина. Ого! Мені якраз тепер усе можна! Ну, слухайте, я вам розкажу історію... Прецікава!
Орися шепотом щось питає у Кривенка. Той стискує плечима.
Паша( сердито). Ви, Антонино, лягайте і лежіть. А то ми вас зв'яжемо. Що це за каценямер!
Антонина. Як, як ви сказали? Ха-ха-ха! Каценямер... Це сюди не підходить... Але слухайте... В одному городі... Це було в якійсь газеті. В одному городі один батько задушив свою малу дитину, місяця чи двох. Це неважно... Задушив через те, що вона родилась не такою, як йому хотілось...
Паша. Що значить "не такою, як йому хотілось"?
Кривенко прудко глянувши на Антонину, ходить по хаті.
Антонина. Ну, він хотів, щоб вона вийшла розумна, гарна, здорова, а йому здавалось, що вона буде дегенератом. Він взяв і задушив її.
Паша. Тільки через те, що йому здавалось? От це стерво так стерво!..
Орися (ліниво розвалюючись на канапі). Фі, Пашуню, які виражанси!..
Паша. Ну, а мати ж що? Вона любила цього убибця?
Антонина. Вона його любила. Але взяла і передала поліції. Був суд, і його засудили на каторгу.
П а ш а. Я б його, анафему, на власних його жилах повісила!
Кривенко. Хоть би ця дитина дійсно вийшла дегенератом?
Паша. Все одно! Родив, то й май! А то люблять кататись, а саночки возить — ні... Ну, ша! Пашка сказала.
Антонина. Ну, а ви, Семене Петровичу? Що думаєте?
Бурчак. Я? Мені здається... Я, звичайно, не можу рішать... Але мені здається, що цей добродій нарушив перш усього право кожної живої істоти на існування... (Прокашлюється). Да, це раз...
Орися. Швидше, швидше!
Б у р ч а к. Це раз. А вдруге, він, мабуть, був ненормальний, патологічний тип, з порушенням і навіть, коли хочете, атрофованим батьківським інстинктом. А то і просто божевільний. Тоді його не на каторгу, а в божевільню. Я, розуміється, не юрист і не психолог...
Орися. А тільки хімік...
Бурчак. І, так сказать... з погляду науки. Але, звичайно, оправдати не міг би... (Витирає долонею лоб). Антонина. Ну, а ви, Орисю? Що скажете? Орися (потягуючись). Я? Про цього добродія? Нічого. Антонина. Як "нічого"?
Орися. Нічого. Може, й так, може, й ні. З погляду одного принципу — добре, а з погляду другого — погано. А я не знаю, як зробила б...
Антонина (зло). І могли б убить, може?
Орися (жорстко). Хто його зна. Може, й убила б, якби хотілось. Переважило б друге хотіння, не убила б. Не знаю.. Во всякому разі не роздумувала б, погано це чи ні з морального чи принципіального боку...
Кривенко (до Антонины). Так само, як ти.
Антонина. Як я??
Кривенко. Розуміється. Сліпий інстинкт чи сліпе бажання... Не все одно? Ну, мені треба йти... Отже, Тосю, ти не міняєш?
Антонин а. Не знаю. Останься. Справимо дівич-вечір, тоді скажу.
Кривенко. Ні, я не можу. Бувайте здорові! Всі. Бувайте.
Антонина. Ну, а ми, значить, будемо коньяк пить! Правда, Семене Петровичу?
Бурчак. Щодо мене, то я не радив би...
Орися. Принципіально?
Бурчак (уперто). Хоч би й принципіально.
Антонина (піднято, нервово регоче). Та не встоїте ж, Семене Петровичу! Не тратьте краще сили, пускайтеся на дно!..
Бурчак. Мені здається, що коли сам не маєш цього принципу, то все-таки можна поважать його у других. І не робить насильства...
Орися (навмисне деспотично, розвалюючись). А я хочу, щоб ви пили!
Бурчак (м'ягко, з ніяковістю). Як вам хочеться, то ви й пийте собі. А мені не хочеться.
Кривенко ніби чистить бриль рукавом, задержується і слідкує.
Орися. Неправда! Хочеться, тільки принцип не дозволяє! Пийте! Одчиняйте пляшку — у вас ножик з штопором. Одчиняйте.
Бурчак. Одчинить я можу, а пить не можу... Антонина. Він ще упирається! Ха-ха-ха!.. Плюньте, Світове питання!
Паша хмуро стоїть коло піаніно й двома пальцями задумливо бере акорди.
Бурчак (одчинивши). От... Уже... Орися. А тепер налийте в склянку і випийте раніше всіх.
Б у р ч а к. Я не буду пить. (Похмурюється, одходить до туалету і закладає руки за спину).
Орися. Не будете? (Злобно, скажено схоплюється). Не будете?! Я вас питаю: не будете?
Бурчак (зі зляканим непорозумінням). Орисю Михайлівно!..
Орися. Ні?? Останній раз: ні? Ну? Швидше!
Бурчак (похмурюється, закусює губу, рішуче іде до столу, наливає коньяку і випиває. Випивши, помалу ставить склянку на стіл, опускається на стілець і тихо говорить) Негарно, Орисю Михайлівно...
Орися. Плювать! Так їх, по мордам, проклятих істу-канів!
Кривенко (усміхаючись). Із принципу не п'ю. Бувайте! (Кланяється й іде до дверей).
Антонина. Прощай, Васю! Лийте й мені, Орисю! Паша, ідіть ближче!
Кривенко по словах "прощай, Васю" озирається і уважно дивиться на неї.
Виходить.
Орися (злобно до Бурчака). Ну, чого насупились? Смійтесь! Я хочу, щоб ви сміялись. Танцюйте!
Антонина (з нервовим реготом). Давайте разом, Семене Петровичу! Чого журитись? (Хапає склянку і, розхлюпуючи, піднімає). Будем пить!.. Орисю, беріть! Що там! За погибель істуканів! Урра!.. (П'є, потім шпурляє склянку додолу і регоче).
Орися хмуро і злісно п'є.
РОЗДІЛ III
Ательє Кривенка. Обстановка убога. По стінах картини, етюди, одежа. Умивальник в кутку. Під лівою стіною ліжко, під правою долі, під вікном, простелена шкура, в головах якої подушка. Посередині хати стіл, уставлений пляшками з вина, пива, горілки; склянки, тарілки, папір від закусок. В задній стіні двері в сіни. Коло столу стоїть мольберт, лицем назад. Біля його сидить Кривенко; він без піджака, в вишитій сорочці, підперезаний широким чорним поясом. Крім нього, в ательє Антонюк,
Піддубний і Чупрун. Всі сидять за столом. Антонюк — ясний блондин з холодними очима і дуже червоними губами. Уважно й серйозно їсть. Піддубний сидить верхи на стільці. Довге волосся, худе лице, сирий рипучий бас. Чупрун — меланхолічно-сумно бренька на бандурі, сам прислухаючись до згуків. В брилі.
Піддубний. Безумовно, чудова річ! Безумовно! Кривенко (ліниво). Правда, я — талан?
Антонюк мовчки зирка на його.
Піддубний. Ви геній! Це я вам без жартів кажу. Хоч в морду мені плюньте... Такої картини ще ніхто не намалював. І не намалює! Безумовно! Без-зу-мовно не намалює! Це — картина, яка...
Кривенко (насуває на лоба Чупрунові бриль, з чудною посмішкою до Піддубного). Правда, не намалює?
Ч у п р у н . (кротко, виправляючи бриль). Не треба...
Піддубний. Нізащо не намалює! Це вже хай собі як знають, а не намалює. Хоч в морду мені плюньте! Це картина, яка...
Кривенко. Невже? (Знов насуває бриль Чупрунові).
Чупрун (кротко). Ну, не треба...
Кривенко. Значить, вип'ємо. Правда? (Бере в руки одну пляшку). Коньяк... Не хочу коньяку. Хочу простої... (Струшує другу пляшку). Порожня... Жаль. А я ще не п'яний. Чуєш, Антонюк? Я ще не п'яний.
Антонюк. Я більше грошей не дам.
Кривенко. Талантові — й не даси?
Антонюк. Навіть генію.
Кривенко. Так... Ну, так Піддубний дасть. (До Під-дубного). Правда?
Піддубний. Грошей? Зараз! (Хапливо лізе в кишеню, виймає гаманець і робить заклопотане лице). Хм! От свинство!.. У мене зосталось тільки два рублі. А мені ще треба...
Кривенко. Плювать, давайте два! Ну, нічого, давайте. Оддам. Зараз прийде мій закажчик, візьму й оддам. Зараз... (дивиться на годинник) без чверті три. В три повинен прийти. Чудовий закажчик! Неодмінно хоче буть похожим на Шевченка... Маю заказ від його: вивіску і патрет. Гроші, значить, будуть.
Антонюк. Вивіску?
К р и в е н к о. Та ще яку! Бик, свиня і баран, а навкруги ореолом його фамілія із ковбас. А над усим вроді корони сальтісон...
Антонюк (строго). Дурня валяєш!
Піддубний (з непорозумінням). Сальтісон?
Кривенко. А потім патрет його... Обов'язково щоб був похожий на Шевченка. Принесе навіть такий самий кожух і шапку, як у Шевченка. І зроблю! Чого геній не зробить! Правда, Чупруне?..
