Південний комфорт - Загребельний Павло

Ну, ну... Взагалі це місце Племінника. Він не казав?

— Щось ніби згадував. Але я...

— Ну, ну... Вас як?

— Мене? Твердохліб.

— Корифей. А це,— він показав на чоловіка з надутими щоками,— це Сателіт... Будь ласка... А оце...

Тепер Корифей показував уже за колони, де за найближчий столик всідалося четверо, теж ніби приведені на налигачі слідом за Корифеєм і Сателітом. Один миршавенький, з чорним печенізьким чубом, шорстким, як кінська грива.

— Це Пієтет.

Другий — пронозливий блондин, у вельветовому костюмі жіночого кольору.

— Оце Хвостик.

І ще двоє хитрооких, заляпаних фарбою, як погані письменники чорнилом, чимось схожі на їхнього Савочку.

— А це Метрик і Сантиметрик...

Твердохліб чомусь подумав, що Корифей, мабуть, працює на птахофабриці і звик водити делегації, пояснюючи: "Це яйце і оце яйце..."

— Взагалі-то ми всі фундатори,— поважно пояснив Корифей,— а оці імена для внутрішнього нашого вжитку, так що ви вже звикайте.

"Придурюються вони, чи що?" — подумав Твердохліб, але не сказав нічого. Сателіт, виграючи безсоромними рум'янцями на товстих щоках, підхихикнув:

— Племінник як приїде, то буде вам за це місце! Включайтесь у нашу коаліцію — тоді матимете захист і підтримку. Торік ми захистили від нього наше Сонечко — ото була придибенція!

Корифей зиркнув на Сателіта не дуже приязно, і той вмовк і став заливатися борщем.

їли довго, ще довше просторікували, підхоплюючи кожне слово й кожне гмикання Корифеєве, і вже тільки від того обіду обсіла Твердохліба нудьга, що загрожувала небезпеці перейти у відчай. Але треба було триматися. Наталки немає, однак є надія. Оте Сонечко, про яке згадав Сателіт, чи не Наталка?

За два дні Твердохліб довідався про кілька речей: директора тут не любили, зневажали, терпіли як зло конечне. "Абсолютно не наш чоловік,— потихеньку пояснив Твердохлібові Пієтет.— Кажу це вам з симпатії, яку відчув до вас одразу. Він і не Шуляк, а Шулик. Хоч медом — тільки зверху намазаний, а всередині — полин! Це чоловік Президентика! Той понасаджував своїх скрізь..." Твердохліб, ясна річ, не знав, хто такий Президентик. "Не знаєте?" — здивувався Пієтет.— Президентик очолює наше Товариство Любителів. Головна особа — Корифей, це всім відомо, але не буде ж він сидіти в канцелярії, де сидять самі посередності. Ми обрали Президентика — і хай собі. Ми його ще як звемо? Барабанчик. Орендуємо для джазу на п'ять днів щотижня, щоб там по ньому ударник тарабанив своїми паличками, а двічі на тиждень — хай сидить у Товаристві. А хто його слухає? Слухаємо тільки Корифея. Кожне слово з трепетним пієтетом. Я ще й записую..."

— Кожне слово? — не повірив Твердохліб.

— Кожнісіньке! І всі — з трепетним пієтетом. Твердохліб упевнився в своєму припущенні, що попав до людей не зовсім нормальних. Невже Сонечко — це Наталка, і невже тут щось було з нею, і з цим загадковим племінником, і з цими дивними детеелівцями? Від усього цього можна було збожеволіти.

Та детеелівці-комфортівці не дозволяли чоловікові й такої розкоші. Круглий стіл за колонами, виявилося, для всіх був жаданням, мрією всього життя. Сісти з Корифеєм — яке щастя, блаженство! Але допущено тільки Сателіта, який умів вихваляти Корифея так само, як Пієтет, а до того ще й розважав придибенціями. Може, тут додавалися ще рум'янці безсоромності, якими горіли надуті щоки Сателіта, надаючи якоїсь особливої поважності Корифеєвій жовтолицості.

Так само предметом особливих пожадань був величезний трикімнатний люкс, який займав Корифей у "Південному комфорті". Збиралися там нечасто, але — найближчі, найдовіреніші. А так: то в Сателіта, який відзначався хлібосольством, то в Хвостика, що був легендарно скупий, але потайки заманював до себе з Києва якихось жінок і тоді шепотів одному-другому: "Приходь з бу-тилочкою на женщин". У Хвостика на шиї якісь рубці, ніби у вола від ярма. Мозолі від залізних ярем шлюбу, казав Хвостик, який поміняв уже чотири чи п'ять жінок. Чи не цей нікчема заманив сюди Наталку?

Метрик і Сантиметрик недарма обляпані були фарбою. Обидва художники. У "Південному комфорті" творили "Полотно перебування". Чийого? Запитання риторично-недоречне. Тільки Корифей мав тут значення, і тільки йому мало все слугувати. Писав картину Метрик, а Сантиметрик розтирав йому фарби, тягав підрамник з напнутим полотном то "на пленер", то "в інтер'єр", найголовніше ж — компонував, розташовував, розставляв і розсаджував ділових осіб довкола центру цього шедевра — тобто Корифея. Твердохліба теж затягнуто, бо так зволив Корифей.

— Я вам таке містечко виберу, таке! — виплямкував перед Твердохлібом Савоччиним ротом Сантиметрик.— Я вас так прилаштую, що будете, може, й попереду всіх! Передній план, задній план — все це балачки і туман! Туман і туман! Ми з Метриком зробимо як? У вас задній план може стати ще переднішим, ніж найпередніший! Ви не вірете? Я вам відкрию таємницю. Нікому не відкривав — тільки вам! Ви чули про сюрреалізм? Чули? Ну, так ми творимо наш, соціалістичний сюрреалізм! "Полотно перебування" — це перший твір нового стилю.

Що ми тут бачимо? Перше: дуб з квітами. І в кожній квітці портрет Корифея. Далі: молода жінка спить у постелі з вертольотом. З ілюмінаторів вертольота визирає хто? Вгадали — Корифей! Дикий кабан з ножем у зубах підкрадається до столу, за яким сидить хто? Корифей, а з ним Сателіт. Пієтет гойдається в гамаку з газети. В газеті чий портрет? Корифея, це ж ясно. То де тут передній, а де задній план? Обернена перспектива, як на візантійських іконах! Ми й вас кудись... Ви не знаєте, як ми працюємо! Ми працюємо, як чорти! День і ніч, день і ніч! — Твердохліб делікатно зауважив, що вночі, мабуть, недостатнє освітлення.— Освітлення? — закричав Сантиметрик.— Ви думаєте, нам потрібна електрика? Та боже ж мій! Ми тільки при свічках! Як голландці. Щоб була справжня класика!

Ще Сантиметрик не втулив Твердохліба в композицію "Полотна перебування" як його знайшов Пієтет і попросив для дуже важливої розмови.

— Давайте до вас. Надійніше,— сказав він.

У Твердохлібовій кімнаті Пієтет умить обнишпорив чіпким поглядом усі закутки, зазирнув до лоджії, здивувався:

— Не бачу ні спінінга, ні пляшечок, самі книжки... І ви отак цілий місяць?

— А що?

— Це в нас тільки Президентах усе з книжками. Ну, а цим ні поваги, ні пієтету. Це не Корифей, ні!

— Я теж не корифей,— засміявся Твердохліб.

— Ми вже трохи розвідали. Ви даремно скромничаете. Юрист — це звучить! Звичайно, в нас не те. У нас суцільна добровільність, а в юриспруденції обов'язковість і примус, але чоловік з таких сфер між нами — ого! І ваш підпис для нас — як з неба!

— Підпис? Що за підпис? — Твердохліб нічого не розумів. Пієтет поклав на столик аркуш паперу, надрукований

на машинці. Внизу синиш карлючки підписів.

— Ось. Лист до інстанцій. Заява. Протест. Я вам усе поясню. Але тут трепетність і пієтет. А могла бути трагедія. Значить, так. Слухайте мене уважно. Учора ввечері ми зібралися... Ви ще не знаєте, а для нас це... Одним словом, ми всі зібралися у Корифея... Вечір — незабутній. Історичний, коли хочете. Розмови, рівень, мудрість, висота! Господар стомився, і ми... Не можна було його лишати, але хто ж знав? Пішли всі, навіть Сателіт... А в каміні горіли дрова... Кілька палаючих поліняк упало на підлогу.-

Корифей, утомлений нами, заснув... І мало не сталася трагедія,.. Почав тліти килим, могло спалахнути все... Ну, тут почули, прибігли, загасили... Все обійшлося. Але. Я кажу: але! І всі ми кажемо: а що, як пожежа, і?.. Про це страшно подумати! І от я склав листа до інстанцій з протестом і вимогою. Чому таке нехлюйство? Чому досі в каміні не поставлено решітку? Чому ніхто не дбає про здоров'я і безпеку Корифея? Чому? Тепер ми збираємо підписи всіх, хто сьогодні в "Південному комфорті", щоб завтра відіслати лист... Я прочитав листа Корифеєві, він схвалив і заохотив, і я з трепетним пієтетом збираю під-гіиси... Сьогодні ввечері понесемо до Корифея, щоб він перевірив, а вже тоді відправимо. Вас він теж запрошує до себе. Після вечері. Ви ще не були, але тепер побудете. І переконаєтесь, що це незабутнє. Ось тут підписуйтесь, і я побіжу далі... Вам дати ручку чи у вас своя?

— Бачите,— Твердохліб ніяк не міг знайти відповідних слів,— тут якесь непорозуміння... Я не можу брати відповідальність...

— Відповідальність? — різонув його печенізько-половецьким усміхом Пієтет.— Про це можете не турбуватися! Ми все беремо на себе! А вже коли ми щось беремо, то тут не треба нічиєї помочі.

— Справа не в тім,— Твердохліб попри всю делікатність все ж не забував про свою непоступливість.— Я звик підписувати не сам, а щоб підписували мені. Ви розумієте? Протоколи. Професійна звичка. А тут... Я не хочу втручатися у ваші справи, ламати ваші звичаї, але... Запрошення до Корифея приймаю з вдячністю, але підписати... Ви мені даруйте — не можу. Не маю права. А з правом, ви ж самі розумієте, мені доводиться дуже часто...

Пієтет війнув на нього печенізьким чубом, мовби хотів зітнути Твердохліба і весь його рід земний.

— Шкода, шкода! Ми так сподівалися. Юрист у цьому листі — це сила. Корифей оцінив би. Але дивіться, дивіться... Ви ще не знаєте нашого Корифея!

Він справді його не знав, хоч і сидів за тим самим столом у їдальні. А хто знав?

Коли зібралися після вечері в люксі Корифея, розсілися довкола каміна, в якому знов гоготіло полум'я, затиснули в п'ястуках настирливо всунуті Сателітом гран-чаки з "Київською" (звареною на меду за стародавніми рецептами) горілкою і Корифей милостиво кивнув Пієтетові, той схопився, тріпонув печенізьким чубом, кволо прокричав:

— Товариство! Хто ми і що ми? Нас багато, але що з того? В нас різні імена, але кому до них діло? Наше ДТЛ величезне, воно охоплює всю республіку, і чи можна міряти все Товариство одним іменем? Та ось я називаю тільки одне ім'я, але воно вичерпує всі наші знання і уявлення про ДТЛ, і тому ми вимовляємо його з трепетним пієтетом... І я...

— Ми сьогодні вип'ємо чи не вип'ємо? — загорлав Сателіт.— Хто як, а я за нашого великого Корифея? Вря! Вря! Вря!

Всі пили і приказували. Корифей вдоволено мружився, простяг руку, щоб узяти лист-протест, про який став виспівувати Пієтет, заглибився в його читання.

Читав довго і прискіпливо, перевіряв підписи, просвічував на вогонь, мовби якийсь цінний папір.