Кульчиці (величне гніздів'я гетьманів) - Сушинський Богдан

Сергійчук, — 34 струги донців, на чолі з отаманом Олексієм Ломом, і 30 чайок Івана Сулими, вийшли в Азовське море, де з'єдналися ще з 20 човнами запорожців. Є свідчення, що протягом весни і літа п'ять разів здійснювали сміливі вилазки на турецьке узбережжя. На зво-ротному шляху, повертаючись на Дон, козаки не змогли взя-ти Азов, оскільки турецький султан зміцнив тутешній гарнізон. Запорожці вирішили піднятися Дінцем, а тоді, пере-тягнувши чайки в Самару, дістатися на дніпровські острови. Однак, поки вони перебували на морі, польський уряд спору-див біля впадіння Самари в Дніпро фортецю Кодак, що мала зашкодити розвитку морських походів запорожців.

Враховуючи те, що польський король зайнятий війною зі шведами, довго триматиме на Балтиці своє військо, у складі якого було півтори тисячі реєстровиків "добре із мо-рем обізнаних", Сулима вирішив напасти на Кодак".

До цього варто лише додати, що рейди під стіни Азова та здобуття цілої низки турецьких міст надзвичайно вразили і турків, і поляків. Усім стало ясно, що Україна має ще одного талановитого полководця-мореплавця, і, поки він стоятиме на чолі козацтва, спокою жодній із сусідніх імперій не буде. А щоб ніхто в цьому не сумнівався, Іван Сулима якраз і вирішив зруйнувати польську фортецю Кодак, поява якої не-абияк загрожувала новим задумам гетьмана, адже будь-якого човна, що мав необережність з'явитися поблизу Кодака, міг дістати постріл із кількох гармат. Поляки не дозволяли навіть рибу ловити поблизу фортеці і практично перетнули основ-ний шлях, що ним Січ підтримувала зв'язок із Черкащиною та Київщиною.

Відповідно до рішення польського сейму, в 1635 році, в рекордно короткі терміни, цей фортечний замок було спо-руджено за проектом французького інженера Гільома Лева-сера де Боплана, який перебував на службі у коронного геть-мана Речі Посполитої Станіслава Конецпольського. Поляки дивились на цю, споруджену на високому правому березі Дніпра, — поблизу Кодацького порога, де ріка стрімко повертає на південний-захід, утворюючи різкий вигин, — фор-тецю, як на південний форпост імперії. Отримавши з державної скарбниці сто тисяч золотих, Конецпольський, якому було доручено контролювати будівництво, потурбу-вався, щоб на нього було зігнано тисячі так званих "вибранців" із поміщицьких володінь, та полонених татар.

Як стверджував у своїй праці "Кодак, причини спо-рудження та занепаду твердині" (Львів, 1926) польський історик А. Чоловський, безпосередньо самим будівництвом керував французький офіцер на польській службі, капітан Жан Маріон, який, як стверджують, крім усього іншого, ще й чудово знався на артилерії. Саме його коронний гетьман і призначив згодом комендантом степової твердині, підсиливши волю і владу француза комісарською твердістю польського офіцера Пшияловського.

Про те, якими темпами відбувалося спорудження Ко-дака, свідчить той факт, що рішення про будівництво його сейм ухвалив лише в лютому 1635 року. Ним було велено "спорудити фортецю на Дніпрі, там, де гатьманам нашим (коронним) видасться найбільш зручним, і поставити туди необхідний гарнізон з піхоти і кавалерії, забезпечивши його амуніцією". Так ось, грунтуючись на цьому рішенні, будівництво розпочали на початку березня, а наприкінці липня фортеця вже прийняла гарнізон. Ось так, уміли старожитні майстри зводити подібні твердині, не вдаючись до набридливих довгобудів. Від дня свого заснування, фор-теця набула слави нездоланної. Її залога могла відбити будь-який напад і витримати якнайдовшу облогу. Принаймні так стверджували її будівники та офіцери гарнізону.

Посилаючись на французькі джерела, Голобуцький та-Ким чином відтворює вигляд і могуть польської твердині: " Кодацька фортеця, розташована на узвишші, становила со-бою чотирикутник з виступаючими назовні бастіонами. В окружності фортеця мала 900 саженів (близько 1800 метрів). З трьох сторін її оперізував глибокий рів. З західного боку стіни фортеці стрімко височіли над Дніпром. Звідси підсту-питися до неї було неможливо. Через один із рвів (рови були настільки глибокими і широкими, що нагадували безодні), навпроти єдиних воріт, було перекинуто підйомний міст, по якому проходили та проїжджали у фортецю. Спуск до ріки з північного боку, еще крутіший та урвистіший, до того ж, від підніжжя до самої вершини, був усіяний великими кам'яними брилами. Через зроблений тут прохід, звивистою стежиною, що пролягала поміж камінням, спускалися до Дніпра по воду. Південня сторона, звернена до степу, приро-дного захисту не мала.

Щоб затруднити підхід ворога з цього боку (головним чином кінноти), на великій відстані були розкидано металеві шипи. У дно фортечного рову з цією ж метою було вбито за-гострені дубові кілки. Всередині фортеці розташовувалися землянки ( для гарнізону), з віконницями, затягнутими пузи-рями; дерев'яний, укритий тесом, дім і підвали для пороху та продовольства. Один із підвалів служив темницею".

Про те, з яким невдоволенням сприйняли в козацькому середовищі появу цієї фортеці, свідчить одна з козацьких, саме їй присвячених, дум…

Не хотіли пани-ляхи

Попустити й трохи,

Щоб їздили в Січ бурлаки

Тай через пороги, —

Спорудили над Кодаком

Город-кріпосницю

Щей послали в Кодак військо,

Чужу-чужаницю…

Чи знав Сулима, якого, після повернення на Січ, нереєстрові козаки обрали гетьманом, що становить собою ця фортеця, який її потенціал і в чому полягають слабкі місця? Відповідь на це запитання може бути такою: гетьман збирав будь-яку інформацію про кодацький замок, яку тільки вдава-лося зібрати. Існують відомості, що, ризикуючи життям, Су-лима, в супроводі полковника Бурляя та кількох козаків, сам виїжджав на розвідку, коли поляки ще тільки завершували спорудження фортеці.

Як стверджує Голобуцький, гарнізон фортеці складав-ся всього з двох сотень іноземних найманців, драгунів ( тобто солдат, які вміли воювати і в кінному, і в пішому строю). Але важко повірити, щоб гарнізон фортеці, в якій було чимало гармат, і яка, до того ж, постійно розсилала роз'їзди по на-вколишніх степах, складався всього з двохсот осіб. І це при тому, що вона була розрахована на тисячу людей. Так само важко з'ясувати, скільки ж бійців перебувало під команду-ванням Сулими. Якщо вірити щоденнику шляхтича білорусь-кого походження Філіпа Обуховича, їх було всього вісімсот, у той час як у "Львівському літописі" мовиться про три тися-чі.

Знову ж таки, важко повірити, що гетьман наважився б штурмувати таку цитадель, маючи всього вісімсот козаків. Я схильний думати, що з восьми сотень складався загін запо-рожців, а понад дві тисячі набралося селян-повстанців, утіка-чів із волості. Не слід покладатися і на свідчення автора про-екту фортеці та її інженера-будівника Боплана, який історію взяття фортеці виклидає досить спрощено: "Вождь бунтівних козаків Соліман (Сулима), повертаючись з моря, побачив, що цей замок не дає йому вернутися додому, i здобув його…".

Одного погляду досить, щоб збагнути, що в Боплана все занадто вже спрощено. Сулимі ще слід було зібрати но-вий загін, розвідати обстановку...

Так от, маючи під своїм проводом до тисячі досвідчених козаків та значний загін повстанців, Сулима вночі наблизився до Кодака. Його розвідники познімали вар-тових. Обвідний рів козаки теж тихенько позакидали в потрібних місцях в'язками хмизу. Одне слово, поки поляки отямились та вийшли на стіни, щоб боронити фортецю, коза-ки вже були там. Увесь гарнізон у нічному бою поліг.

Ось як описує цей штурм у своєму історичному оповіданні "Над Кодацьким порогом" Адріан Кащенко: "Без гомону, без галасу, то дряпаючись на скелі, то припадаючи до землі, наближалися козаки до окопів з боку Дніпра і з боку байраку; з поля Сулима тільки оддалеки поставив три сотні вершників, щоб переймати втікачів. Чують польські вартові, що за окопами почали погукувати сичі, та й дивуються, звідкіля їх така сила налетіла, а того й не гадають, що то не сичі, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопів. Враз по тому гаслові у рівчаки полетіли в'язанки хми-зу, і кожний курінь почав накидати собі через рівчак греблю, щоб нею перейти до валу… І поки вибухнув з польського боку перший постріл, козаки вже накидали собі греблі й бурхливими потоками посунули на шанці...

Прокинувся полковник, посхоплювалися й жовніри, але, поки всі з несподіванки прочуняли та вбралися й узброїлися, козаки вже лізли через стіни. Маріонові не по-щастило упорядкувати свій полк, і він похапцем посилав на окопи жовнірів купками, хто скоріше узброївся… Та вже не помоглося, бо Сулима з двома куренями дерся на фортецю з північного боку, а з півдня вже лізли запорожці, що прибули з Бурляєм…".

Як ви вже зрозуміли, це — дещо олітературена версія подій. А ось як викладає їх у свой суворій, далекій від ліричних відступів, монографії "Запорізьке козацтво" В. Го-лобуцький: "Темним вечером 3 серпня 1635 року козаки на чолі з Сулимою підійшли до фортеці. Дочекавшись півночі, коли все життя в фортеці завмерло, кілька смільчаків підкралися до сонних вартових, які не чекали нападу, і зняли їх. Проте один із вартових устиг подати сигнал тривоги. Про-кинувшись, драгуни взялися за зброю. Але було пізно: по приставних драбинах козаки вже проникли до фортеці. Неза-баром гарнізон Кодака було повністю винищено. Вціліло лише п'ятнадцять людей, які знаходилися в роз'їзді. З темниці козаки визволили двадцятьох невільників".

Одначе козакам мало було здобути фортецю, Сулима наказав знищити її, зрівняти з землею. Відтак, за його нака-зом, усі гармати і вся інша зброя були вивезені з Кодака на Січ, а по тому всі рови козаками були засипані, все, що мог-ло горіти – було спалене, а склад з порохом висаджено в повітря. Вибух виявився настілки сильним, що каміння з фортечних будівель долітало до Дніпра.

Я переконаний, що знищення такої могутньої фортеці, розташованої, по суті, в самому центрі запорізьких козацьких територій, слід вважати стратегічною помилкою Сулими. Так чи інакше, а основним методом боротьби повстанців з поля-ками був, так би мовити, "табірний метод", тобто при наближенні поляків, вони негайно споруджували табір з возів та земляних валів, "окопів", і намагалися утриматися в ньо-му.