Кульчиці (величне гніздів'я гетьманів) - Сушинський Богдан

Зважаючи на завзяття та вмілість козаків, С. Конецпольський вирішив відновити переговори. Гору взя-ла поміркована группа під проводом нового гетьмана (М. Жмайла скинули чи вбили) – Михайла Дорошенка".

Зверніть увагу, що, перераховуючи козацьких стар-шин-парламентарів, які прибули до польського табору на пе-реговори, автор статті, написаної здебільшого на основі тих матеріалів та публікацій, які виявилися в розпорядженні кульцинців-емігрантів, Іван Волчко-Кульчицький наголошує, що двоє з них, а саме Левко Бут та Іван Бачинський, належа-ли до роду Сасів. З цього переліку – всього десять осіб — та-кож випливає, що Марка Жмайла серед парламентарів не бу-ло.

Слід припустити, що тривалий час він ще продовжу-вав командувати козацькими флотиліями, які брали участь у походах до турецьких міст-фортець і, можливо, під час одно-го з них хоробро і мужньо, як і належить справжньому козакові-чорноморцеві, загинув.

ШАБЛЯ, ОСВЯЧЕНА РИМОМ

ІВАН СУЛИМА,

ГЕТЬМАН

НЕРЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА,

ГЕТЬМАН ВІЙСЬКА НИЗОВОГО ЗАПОРІЗЬКОГО

Іван Сулима – один із тих

легендарних ватажків, слава і

безсмертя яких стають славою

і безсмертям нації.

Богдан Сушинський

1

Життєпис Івана Сулими ( ? — страчений 1636) – одна з тих романтичних сторінок історії, які поки що не набули ні достатнього осмислення, ні достатнього висвітлення в нашій історичній та художній літературі. Тим часом пригоди, яких подеколи зазнавав цей козацький лицар, просто-таки надзвичайні і здатні вразити будь-чию уяву.

Оскільки "хроніки часів Івана Сулими" ніхто не скла-дав, і про біографію цього козацького полководця теж ніхто з сучасників не подбав, то буквально кожен відомий нам факт із його буремного буття підлягає полемічному осмисленню. Причому найбільше запитань викликає його походження. У присвяченій йому статті "Малої енциклопедії Українського козацтва" прямо зазначається, що гетьман нереєстрових козаків Іван Сулима "за походженням — дрібний шляхтич із Чернігівщини. Тривалий час був управителем маєтків Жол-кевських і Даниловичів поблизу Борисполя. Магнатські ути-ски змусили Сулиму зайнятися козакуванням".

Про "позакульчицьке" походження Сулими мовиться і в низці інших публікацій. Для прикладу, 1884 року в Києві побачив світ упорядкований істориком Олександром Лаза-ревським "Сулиміський архів". Щоправда, історія гербу "Сулимів" у ньому ведеться вже від гетьмана Івана Сулими, та через двох його синів; тобто ми майже нічого принципово нового не дізнаємося про предків нашого запорізького лица-ря. Але все ж таки Лазаревський переконує нас, що догеть-манський родовід Сулимів простежується від часів Київської Русі. І що шляхетства, а разом із ним – і кількох маєтків неподалік Кременчука, що на Волині, він набув, очевидно, ще з кінця XV або початку XVI століття.

За даними цього ж історика, батько гетьмана, Михайло Сулима, тривалий час перебував на адміністративній коро-лівській службі на Подніпров'ї, де виступав одним із заснов-ників нових поселень; із тих, мабуть, які повинні були залю-днювати землі, прикордонні з напівординським Диким По-лем. Що ж до місця народження майбутнього козацького полководця, то, на думку історика, ним слід вважати село Рогощу Любецького староства, розташованого неподалік Че-рнігова.

Проте автори "Історії села Кульчиць і роду Драго-Сасів" переконані, що Сулима походить з Кульчиць і нале-жить до шляхетського роду Сасів. "Тільки за невеликий відрізок часу: 1605-1637 роки, — стверджує упорядник цього збірника Іван Волчко-Кульчицький у своїй статті "На роз-путтях велелюдних", – Запорізька Січ дала для історії зма-гань українського народу чотирьох провідників"; і, поруч із Сагайдачним, Жмайлом та Павлюком, називає: "Іван Сулима – гетьман Війська Запорізького Низового".

Одначе тут-таки стверджує, що Сулима – псевдонім цього чоловіка, який розшифровується таким чином: "Сули-ця" — метальний спис із легким і тонким держаком довжиною півтора метра. Три і більше сулиць, які ще називалися "дже-рад", вкладалися в невеликий колчан – "джид". На родовому гербі Сасів стріла, як зменшена копія сулиці. Звідси – "сули-цю маю" на своєму гербі – "Сули ма – сулима".

Оскільки ні підтвердити, ні заперечити цю версію до-кументально неможливо, то слід визнати, що вона виглядає цілком вірогідною. Щоправда, вдавшись до витлумачення псевдоніму гетьмана, автор чомусь забув назвати, хоча б на рівні ймовірності, його… природне прізвище! Ні, справді, яким воно було? Мабуть, слід припустити, що належало до найпоширеніших у селі – Кульчицький або Сас?

Зокрема, до такого висновку доходжу, знайомлячись із твердженням Волчка-Кульчицького: " Доба Козаччини і гетьманської Української держави показала невмирущість закону спадковості і наступництва поколінь. Пам'ять роду Драго-Сасів, пам'ять лицарської крові зберегла прагнення до волі, до незалежності, до відновлення української державності. Усвідомлення українським лицарством, що во-ни "браття козацького роду", і привело Кульчицьких Сасів під знамена Запорізької Січі, в лави козацької вольності".

Відтак автори збірника впевнені, що в ті ж часи, що й Сагайдак, Жмайло та Сулима, серед козаків діяли інші пред-ставники року "Кульчицьких Сасів" — Левко Бут (Гут), Кос-тянтин Вовк, Іван Бачинський…". Як би там не було, а в славних Кульчицях, як і по навколишніх селах, до нашого часу живуть перекази про "кульчицького гетьмана Івана Су-лиму". З цього приводу, у збірнику, зокрема, читаємо: " У Кульчицях переповідали, що наш земляк Іван Сулима, коли повертався з Рима, заїжджав до рідного села".

Ну, про те, з якої нагоди Сулима опинився в Римі та що приховується за твердженням " повертався з Рима", ми ще поговоримо. А поки що важливо віздначити, що зараз об'єктивно маємо дві історико-географічні версії походжен-ня гетьмана: "кульчицьку", тобто з конкретною прив'язкою до нині існуючого села; і "рогощинську", або дещо узагаль-нину – "чернігівську", в яку вбирається поняття цілого краю. Й оскільки поки що документально ми не здатні підтвердити жодну з них, пропоную дотримуватися найвірогіднішої в даній ситуації версії: що походить він все ж таки із Кульчиць, або принаймні доля ще в дитинстві занесла його до цього се-ла, тому що стійкі, породжені родово-фольклорною пам'яттю, перекази про "кульчицького гетьмана Сулиму" просто так, безпричинно, на пустому місці виникнути не могли.

Втім, існує ще один варіант, котрого дотримувався український письменник-історик, священник, який більшу частину свого життя прожив в еміграції, Володар Буженко (псевдонім Володимира Зінька, 1922 – 2008), автор повістей "Пустельник на Зеленому Клині", "У степу Червоної землі", "Іван Сулима", монографії "Історія Церкви"… Так ось, у творі "Іван Сулима", якого він назвав "історичною повістю з козацьких часів" (Торонто, Канада, 1961 рік), якраз і йдеться про те, що в 1625 роцу, в розпал повстання під проводом Марка Жмайла та Михайла Дорошенка, майбутній гетьман Іван Сулима господарював у своєму маєтку в Кульчицях.

" У тому часі, — читаємо в повісті Буженка, — Сулима весь час жив у Кульчицях. Розвів порядну господарку. Часто бував у Львові та при тому вів культурну працю. Заснував у своєму селі школу для дітей і підготовлював молодь для братських шкіл і на Січ. Поступово Сулима проводив у життя свої погляди на унію. З часом переконався, що український народ, так би мовити, власною інтуїцією схиляється до єдності з Римом. Тепер залишилося йому ще з'ясувати при-чини тієї протиунівської пропаганди, що її вели деякі передові українці того часу".

На жаль, з'ясувати рік його народження; так само як і заклад, в якому він навчався, – це могла бути Львівська братська школа, або Острозька школа-академія, — дослідникам поки що не вдалося. Єдине, що можна припус-тити, що освіту він здобув непогану, бо керувати маєтками канцлера Речі Посполитої, головнокомандувача польських військ Станіслава Жолкевського – того, що свого часу при-душував повстання Северина Наливайка; тобто великими маєтностями великого магната, міг лише чоловік освічений і тямущий; який, до того ж, як сподівалися Жолкевські та споріднені з ними Даниловичі, відданий їм і Польщі.

До речі, в своїй історичній повісті Володар Буженко дакладно відтворює той життєвий шлях, який привів Сулиму в маєтки великих землевласників. Причому дуже важливо, що викладає він ці події, вдаючись до конкретного датуван-ня.

"Отак, при родинних справах, настала весна 1628 року Божого. Сулима у своєму кульчицькому господарстві слідкував за розвитком подій. І він бачив, що козацтво набирає щораз більшої сили та починає вже просто полякам диктувати. Це його дуже тішило, як теж і те, що справа унії на добрій дорозі. Хоч упав від сокири переслідувачів, засліплених білоруських братів своїх, полоцький архієпископ Йосафат 1623 року, проте кров його не була марно пролита. Минулого року навернувся до католицької віри сам головний противник св. Йосафата єпископ Мелетій Смотрицький та почав акцію за з'єднання. За такий надійний хід справи кож-ного дня Іван із подругою життя та дітьми спільно молився перед іконою Пречистої Діви — за правдиве католицьке пра-вослав'я українського народу".

Перериваючи цитування, хочу звернути увагу на ха-рактерну деталь: через увесь свій твір Володар Буженко, священник греко-католицької церкви, демонстративно про-водить думку про те, що Сулима був палким прихильником греко-католицької, тобто уніатської, церкви. І це в той час, коли запорізьке козацтво в масі своїй завжди виступало про-ти уніатів та уніатства, як проти засобу ополячення та ни-щення істинно православної віри. Саме під цими гаслами запоріжці йшли в бій, під ними багатотисячні повстанські aрмії українців виступали проти польських визискувачів та їхнього ополячення в Україні.

Можливо, я не став би акцентувати на цьому увагу, як-би не подія, яка відбулася згодом, маю на увазі вручення йо-му золотого медальйончика з портретом Папи Римського. Ще один факт — автор точно датує перебування Сулими в Куль-чицях: 1625-1628 роки. Й ось тут саме час з'ясувати, що ж, за версією Володара Буженка, сталося 1628 року; чому Сулима залишив свій кульчицький маєток?

"Однієї літньої неділі, — пише автор, — Сулими сиділи в садку та розмовляли, а дочки бавилися на веретці, коли у во-рота постукав козак.