Ярмарок суєти - Книга 2 - Вільям Текерей

- Мені найдужче хотілося б,- мовила Ребека,- піти до дитячої кімнати й глянути на ваших любих діточок.

Обидві леді дуже ласкаво перезирнулися й руч об руч рушили нагору.

Ребеці страх сподобалась маленька Матильда, якій ще не минуло чотирьох років, вона сказала, що такої чарівної дитини ще світ не бачив, а дворічного хлопчика - блідого, з сонними очима й великою головою - визнала дивом при­роди, такий він був великий, розумний і гарний.

- Аби тільки мама не так напихала його ліками,- зітхнувши, промовила леді Джейн.- Я часто думаю, що без них ми були б здоровіші.

І леді Джейн та її нова приятелька завели ту щиру розмову про дитячі недуги, які так полюбляють матері, та й взагалі, як мені натякнули, більшість жінок. П’ятдесят років тому, коли автор цих рядків був ще допитливим хлопчаком і мусив після обіду залишати їдальню разом з жінками, розмови їхні, як я пригадую, точилися пере­важно навколо їхніх хвороб, і тепер, спитавши про це двох-трьох знайомих дам, я дійшов висновку, що нічого не змінилося. Нехай мої чарівні читачки самі перекона­ються в цьому сьогодні ж таки ввечері, коли після десерту залишать їдальню і перейдуть обмінюватися таємницями до вітальні. Одне слово, за півгодини Бекі й леді Джейн стали близькими приятельками, а ввечері її милість зна­йшла нагоду сказати своєму чоловікові, що вважає невістку ласкавою, щирою, відвертою і чутливою жінкою.

Легко здобувши таким чином прихильність дочки, наша невтомна жіночка взялася до величної леді Саутдаун. Тільки-но опинившись на самоті з її милістю, вона по­чала розпитувати її про дітей і сказала, що її власного сина врятували - просто таки врятували! - великі дози каломелі, коли вже всі паризькі лікарі махнули на дитину рукою. Згадала вона також про те, що їй часто доводи­лося чути про леді Саутдаун від чудової людини, велебного Лоренса Грілса, священика мейфейрської церкви, куди вона ходить, і про те, як важкі обставини й нещастя змінили її погляди на життя і як палко вона сподівається, що прожиті роки, згаяні на світські розваги й помилки, не завадять їй замислитися про майбутнє. Вона розповіла, як допомогли їй колись релігійні настанови містера Кроулі торкнулася «Пралі з парафії Фінчлі», яку прочитала з великою користю для себе, розпитала про леді Емілі, талановиту авторку тієї брошури, тепер леді Емілі Горнблоуер, що живе в Кейптауні, де її чоловік має великі надії стати єпископом Кафрарії. 25

Але остаточно вона прихилила до себе леді Саутдаун тоді, коли після похорону, почуваючись дуже пригніче­ною і хворою, звернулась до її милості по медичну пораду, і стара графиня не тільки сказала їй, що робити, а й сама, в нічному халаті, дужче, ніж будь-коли, схожа на леді Макбет, прийшла до кімнати Бекі з пакою своїх улюбле­них брошур і власноручно приготованими ліками, які за­пропонувала місіс Родон негайно випити.

Бекі спершу взялася до брошур і, гортаючи їх з вели­чезною цікавістю, завела з леді Саутдаун розмову про них і про спасіння своєї душі, сподіваючись, що цим урятуєть­ся від тілесних ліків. Та коли релігійні теми вичерпалися, леді Макбет не вийшла з кімнати, поки чашка з ліками теж не спорожнилася, і сердешна місіс Родон, удаючи, що вона щиро вдячна, мусила випити ліки під пильним на­глядом невблаганної старої графині. Аж тоді та поблагос­ловила свою жертву на сон.

Благословення не дуже допомогло місіс Родон: вона почувала себе досить кепсько, коли чоловік зайшов і по­чув, що сталося. Він, як звичайно, голосно зареготав, коли Бекі з гумором, що не зраджував її навіть тоді, як ішлося про неї саму, розповіла, як вона стала жертвою леді Саут­даун. Лорд Стайн і син леді Саутдаун у Лондоні теж на­реготалися з цієї історії, коли Родон та його дружина повернулися в Мейфейр. Бекі зобразила їм усю сцену в дійових особах. Одягши нічий халат і чепчик, вона по­важно виголосила їм довгу проповідь про цілющість ліків, які вдавано хворій довелось випити, й так майстерно на­слідувала свою добродійницю, що можна було подумати, ніби це гугнявить сама графиня.

- Покажіть нам леді Саутдаун з її варивом! - вигу­кували гості в маленькій вітальні Бекі у Мейфейрі.

Так уперше в своєму житті стара графиня Саутдаун дала людям привід весело посміятися.

Сер Пітт пам’ятав, яку увагу й шанобу виявляла йому колись Ребека, і був досить ласкавий до неї. Одруження, хоч і нерозважне, дуже пішло Родонові на користь - це видно було з того, як змінилися звички й поведінка полковника,- і хіба не завдяки цьому одруженню так поща­стило самому Піттові? Хитрий дипломат підсміювався про себе, визнаючи, що завдячує свою спадщину Родонові, і розуміючи, що вже кому, а йому нема чого обурюватись цим шлюбом. Поведінка Ребеки, її розмови й ставлення до нього подобалися йому.

Невістка подвоїла свою шанобливість, яка й раніше ча­рувала сера Пітта, й так вихваляла його ораторські здіб­ності, що він аж сам дивувався, бо хоч сер Пітт завжди високо цінував свої таланти, в устах Ребеки вони здава­лися йому просто геніальними. Своїй невістці Ребека пе­реконливо довела, що одружилися вони через Б’ют Кроулі, яка потім так їх обмовляла. Зажерлива місіс Б’ют споді­валася загарбати все майно міс Кроулі й позбавити Родона тітчиної ласки, тому й вигадувала та поширювала різні плітки про Ребеку.

- Їй пощастило зробити нас жебраками,- сказала Ребека з ангельською покорою.- Та хіба я можу сердитись на жінку, що дала мені одного з найкращих у світі чоловіків? І хіба її захланність не досить покарана вже тим, що всі її надії розвіялись і їй не дісталося майно, на яке вона так розраховувала? Ми бідні - вигукнула вона.- Ох, люба леді Джейн, та хіба ми боїмося бідності? Я звик­ла до неї змалку й часто дякую богові, що гроші міс Кроулі допоможуть відновити велич давньої шляхетної родини, належати до якої для мене велика честь. Я певна, що сер Пітт краще використає їх, ніж Родон.

Звичайно, всі ці розмови леді Джейн як віддана дру­жина переказувала серові Пітту, і це настільки збільшило гарне враження, яке справила на нього Ребека, що тре­тього дня після похорону, коли вся родина обідала, сер Пітт, який, сидячи на покуті, розрізав курей, сказав місіс Родон:

- Гм! Ребеко, дозвольте покласти вам крильце?

Очі