Григорій Сковорода - Пільгук Іван

За три дні нескорений професор був у приятеля під Бєлгородом у тихому селі Стариці.

В обійми своїх просторів прийняли його ліси і діброви з прозорими дзвінкими ручаями, задумливими вербами й зеленими луками. На лоні природи щедро привітала поета незрадлива муза:

Ах поля, поля зелены, Поля, цвѣтами распещренны! Ах долины, яры, Круглы могилы, бугры!

Ах вы. вод потоки чисты!

Ах вы, берега травистьЦ

Ах ваши волоса, вы, кудряеые лѣса!

Жайворонок меж полями, Соловейко меж садами; Тот, выспрь летя, сверчит, а сей на вѣтвях свистит...

133

А когда взойшла денница.

Свищет в той час всякая нгнца,

Музыкою воздух растворенный шумит вкруг.

Только солнце винпкпет. Пастух овцы выганяет

И на свою свиріль выдает дрожливий трѣль.

Пропадайте, думы трудны.

Города прсмноголюдиыі

А я с хлѣба куском умру на мѣстѣ таком.

У творчому піднесенні Сковорода на Слобожанщині писав вірші, банки, філософські трактати, в усній передачі ширив мотиви народних пісень, вносячи до них свої додатки й зміни. Сліди його творчості позначилися в чумацьких та козацьких піснях. Приписують йому й авторство популярної пісні "Ой годі нам журитися", що набула пізніше різних варіантів.

Саме в слобожанських піснях чимало залишив поет дарів своєї музи. Він при кожній пагоді навіщав тут пам'ятні історичні місця. В Мерефі, зокрема, мав нагоду слухати перекази про народженого тут Івана Сірка та пісню про Сірчнху-Іваниху.

В городі Мерефі жила вдова,

Старенька жона

Сірчиха-Іваниха.

Вона сім літ пробувала,

Сірка Івана в очі не видала...

Захоплювався Сковорода й живописом. Малював він переважно олівцем а натури або з біблійної фантастики, підкреслюючи вигаданість подій, його малюнок Ноєвого ковчега на горі Арарат виразно відзначається саме такими рисами. Ковчег стоїть на неприступному шпилі; навколо спадає вода після "всесвітнього потопу". Не біблійний голуб, а якийсь велетенський птах кружляє над ковчегом. На обрії пробиваються промені сонця, вигракічі! неселкою. Малюнок обрамлено колом, наче у вікні ВИДНО далечінь. У такому ж колі намальовано і "Скелю серед моря з голубом". Тут скеля подібна на якусь велетенську істоту, на голові якої тримається голуб. Навколо морський безмір. Ці малюнки пов'язані з філософським пізнанням світу, його таємниць. Сковорода додавав їх до своїх філософських трактатів.

Слобожанщина привабила поета-мислителя самобутністю звичаїв, пісень, легенд. Сюди не сягала влада польських магнатів, не було поживи для єзуїтів. Селяни кохалися в хліборобській праці, скотарстві, бджільництві. Здавна славилися добротним пивом ґуральні. Розвивалась шкіряна та ткацька промисловість. Тут Григорій Савич знайшов багато друзів, які гостинно зустрічали його і випроводжали. Залишав мандрівник по собі згадки й перекази, в яких розповідалося про його добрі вчинки, про пригоди дивного життя...

ВІДГОЛОСИ ПОДІЙ

гетьман Кирило Розумозський доручив своєму помічникові академіку Григорію Теплову — вихованцю і позашлюбному синові Феофана Прокоповича — скласти проект відкриття Батуринського університету. 1760 року проект було написано за зразком кращих європейських університетських програм. Велике значення надавалось вивченню в ньому мов, математики, фізики, астрономії, права, медицини, філософії, літератури, для чого передбачалось відкрити дев'ять професорських кафедр.

Цього заходу не могли не вітати прихильники розвитку світських наук, до яких належав і Сковорода, підтримуючи боротьбу прогресивних діячів проти теологічного догматизму та застарілої схоластики, що гальмували розвиток передової думки. Вісті про відкриття університету широко рознеслись по всій Україні. Вже були

вжиті заходи щодо матеріальної бази нового культурно-освітнього закладу. Мали відійти до нього маєтності Ба-туринського монастиря, який передбачалось закрити, щоб в його приміщеннях розмістити університет. Ці заходи окрилювали новаторів у науці. Відкривалися можливості й Сковороді поширити свою діяльність. Він добре знав автора проекту університету, бо зустрічався з Тепловим, перебуваючи у придворній капелі, де вихованець Прокоповича на той час уже прославився своїми музи-кальио-вокальними здібностями, добирав мотиви до романсів.

Відкриття університету затрималось, бо Кирила Розумовського покликали до двору імператриці Єлизавети, яка тяжко захворіла. Подорожуючи в столицю, він зупинився з Тепловим у Москві для вивчення досвіду роботи в університеті.

Прибув у Петербург Кирило Розумовський перед смертю імператриці. Тут його надовго затримали. Ставши імператором, Петро Третій доручив йому очолити воєнний похід на Данію. Розуміючи безглуздість цієї воєнної авантюри, Кирило Розумовський приєднався до тих осіб, що замишляли вчинити переворот, і взяв участь у його здійсненні. Імператрицею була проголошена Катерина Друга. Перший її маніфест складав за наказом Кирила Розумовського академік Григорій Теплов.

Але з перших днів царювання Катерини Другої почалися конфлікти Кирила Розумовського з найближчим фаворитом імператриці Григорієм Орловим, який, взявши на себе здійснення таємної змови проти Петра Федоровича, прагнув усунути від царського двору тих, хто міг би стати на перешкоді задуму знищити царя. Діяльність Розумовського була обмежена, що негативно позначилось і на заходах до відкриття університету в Батурині. Катерина Друга, ставши 1762 року імператрицею всеросійською, почала здійснювати політику дворянської диктатури і посилила гноблення підвладних імперії народів.

136

Війна з Пруссією на той час завершувалась перемогами. Командуючий армією Петро Олександрович Румянцев тримав уже в своїх руках ключі від Берліна. Імператриця Катерина вітала полководця, прославленого у так званій "семилітній війні", і знайшла для нього нове поле діяльності. Якщо Румянцев зумів отримати ключі від Берліна, то в ці руки можна віддати й владу на Україні, відібравши гетьманську булаву від Кирила Розу м о всь кого.

Це все сталося несподівано для гетьмана. Він, навпаки, мріяв про зміцнення своєї влади і збирався возвести рід лемешівської Розумихи в незмінне успадковане гетьманування. Вже готував свого сина, щоб до його рук передати гетьманську булаву. 1763 року полковники Гор-ленко та Хованський склали супліку про надання Розу-мовським спадкоємства родової влади гетьманів. Але київський митрополит та печерський архімандрит відмовились її підписати. На раді козацької старшини у Глухові ухилились від підпису супліки і генеральний суддя Дублянський, обозний Кочубей, осавул Скоропадський, бунчужний Апостол. Інші представники старшини підписали супліку, яку було відвезено імператриці Катерині. Незабаром вона видала таємну інструкцію генерал-прокурору Вяземському, в якій говорилося: "Коли в Малоросії гетьмана не буде, то треба прагнути, щоб вік й імена гетьманів щезли".

10 листопада 1764 року Катерина дала сенату указ про організацію Малоросійської колегії — замість гетьманської влади на Україні. Головою колегії призначався граф Петро Олександрович Румянцев. Цього ж року указом імператриці утворені Новоросійська та Слобідсько-Українська губернії.

З перших років імператорства Катерина стає на шлях приборкання "інакомислячих" та боротьби з вільнодумством. У маніфесті 4 червня 1763 року вона повелівала приборкувати тих, хто ширить "неспристойньїе умствования", які "спокойствию нашему и всеобщему вредны". Такі крамольники, на думку імператриці, "заслуживают достойную себе казнь".

Сказала своє владне слово імператриця і про приборкання непокірних кріпаків. Указ 11 липня 1763 року, підписаний Катериною, оповіщав: "...ежели впредь последует какая от крестьян помещикам непокорность и посланы будут воинские команды, то сверх подлежащего по указам за вины их наказания, дабы чувствительнее то им было, взыскивать с них и причиненные по причине их непослушания казенные убытки, дабы другие, боясь сего, к тем ослушаниям не приставали..."

Незабаром за цим було оголошено й указ про заборону надсилати супліки та різні скарги на ім'я імператриці. Такі справи мали надходити у відповідні урядові установи. За порушення такого порядку оскарження незаконних дій наказувалося винних притягати до відповідальності. Всі ці укази лицемірно супроводжувались посиланнями на "природное наше великодушие", "природное наше человеколюбие"... Маніфести, укази, повідомлення про мандрівки, гостювання імператриці з деталями її обідів та прогулянок друкувалися на перших сторінках "Санкт-Петербургских ведомостей" та "Московских ведомостей". Не могли вони не викликати обурення гуманіста-мисли-теля.

Ускладнення, які виникали у діяльності Сковороди, крили в собі глибокі причини. Він належав до тих, хто ширив "непристойные умствования", за термінологією маніфесту імператриці Катерини.

Читав Сковорода повідомлення в "Санкт-Петербургских ведомостях" і про "благодійства" монархині. В одному з номерів газети за 1764 рік сповіщалося про відвідини нею будинку Ломоносова. Такою поведінкою імператриця намагалась показати себе прихильником науки та мистецтва. Вона загравала з французькими просвіти-телями-енциклопедистами, листувалася з ними. Своїми зв'язками з Вольтером, Дідро, Даламбером, Моитеск'є імператриця набула слави, до її голосу прислухалися в Європі. Вона уміла робити благодійні жести, якими багатьом засліплювала очі.

У часи великої скрути просвітителя Дідро російська владарка трону закуповує в нього за 15 000 ліврів бібліотеку, залишає її на схорону в того ж Дідро і сплачує йому за збереження книг по 1000 франків на рік. Це викликало захоплену похвалу Вольтера: "Хто міг би уявити 50 років тому, шо прийде час, коли скіфи стануть так благородно винагороджувати в Парижі доброчинність, знання, філософію, з якими так негідно обходяться в нас". Вольтер пишався наданим йому званням академіка Російської Академії наук.

Всі ці доброчинності імператриці не захоплювали Сковороду. Він у свій час добре придивився до царської величності та придворних порядків, знав, що навколо трону крутяться, як на каруселі, фаворити, временщики, авантурники й пройдисвіти. За благодійними жестами крились темні сторінки підспудної історії. Катерина вживала всіх заходів, щоб приховати історію з своїм чоловіком Петром Федоровичем, якого з її відома задушили найближчі фаворити.

Щоправда, імператриця припустила деякі необережності.