Григорій Сковорода - Пільгук Іван
Такою повагою в козацькому роді увінчували жінку, величаючи її царівною степу. Гордився поет цими звичаями, гордився народом, що виховав у собі рицарську честь і повагу до жінки. Хоч запорожці не визнавали жіночих химер і не зважали па їхні сльози, але в побуті козак прислухався до голосу жінки, а зневага до неї була зневагою козацької честі.
Пісня стелиться чарівним плетивом, єднаючись з танками дівочими. Вони то підіймають, то опускають руки, наче лебедина зграя колихається в прозорій хвилі. Парубки зачаровуються тим танком, кожен вловлює рухи своєї царівни, голос якої обзивається відгомоном у серці. Здавалося, що сюди, на простори повитого піснями й закривавленого січами краю, прийшли всі дев'ять стародавніх муз, щоб обійматися з посестрами новітніх часів. Поетичною душею Григорій прагнув збагнути чари, породжувані музами з усіма радощами й негодами, що кладе на них реальне життя...
Не поет, хто збирає крихти біля столу панів і свій спів ладнає на хвалебний мотив. Не поет він, а пігмей серед рабів. Його спів не сягне у віки, на розпутті завмрс. На смітник упадуть мудро сплетені рими брехливих віршів. Не поет, хто не йде на бої проти царства пітьми, не гартує слова, як мечі у вогні. Тільки той, хто віддасть для борні жагу й пристрасть душі, наречеться поетом. Хай терновий вінок повиває чоло, сатаніють нехай владарі від тих слів гомінких, що проймають вогнем темінь ночі страшну. Голос той не завмрс, що віщує весну й заповіти борні. Пом'януть ті слова діти й внуки твої, пізнаючи у них рідну долю свою.
Ніс Сковорода слово істини палке в нужденні оселі селян. З бідняцькими думами та скорботами обіймалося слово мислителя-поета.
В сім'ї Томари мав змогу читати "Московские ведомости", що почали виходити 1755 року, з відкриттям Московського університету. Потрапляли сюди й числа "Трудолюбивой пчелы", які видавав у 1759 році Сумароков. Вловлював опозиційний тон сумароковських творів, у яких засуджувалась кріпосницька жорстокість, викривалось неуцтво та пустоцвіт дворянської знаті. Критичні роздуми викликав "Соп" Сумарокова, що розповідав про щасливе суспільство, засноване на началах розуму. Л яка доля трудівників у цьому суспільстві? Хотів знайти відповідь у надрукованій тут же притчі "Пахарь и обезьяна": "Мужик своим трудом на свете жить родился" — це не відповідь на поставлене питання.
Ще не знаючи "Сна" Сумарокова, під цією ж назвою записав свої спостереження. Тут пригадалися пишноти царського двору, поставали живі картини темряви, жорстокості закріпачення вільного народу. Написаний у Ков-раях "Сон" Сковороди був наскрізь пройнятий духом протесту проти соціальних пороків. Наче бачить він у сні ГТраЖДЙННЯ народу, чує рокіт прокльонів і гніву:
П полночь, ноября 2 1 числа, 1758 гола в селѣ Коврай і.а "а л ось во снѣ, будто я разсматриваю различные охоты житія человѣческого по разным мѣстам. В одном мѣстѣ я был, гдѣ царскіе чертоги, наряды, музыки, плясанія; гдѣ любящіеся то пѣли, то в зеркала смотрѣлись, то бѣгаля из покоя в покой, снимали маски, садились на богатые постели и проч. Оттуда повела меня сила к простому народу, гдѣ такіс же дѣйствія, но особенным образом и порядком производились. Люди шли по улице с скляницами в руках, шумя, веселясь, шатаясь, как обыкновенно в черном народѣ бывает; так же и любовные дѣла сродным себѣ образом происходили у них. Тут, поставя в один ряд мужеск, а в другой женск пол, разсматривали, кто хорош, кто на кого похож и кому достоин быть парою. Отсюда вошел я в постоялые дома, гдѣ лошади, упряж, сѣно, расплаты, споры и пр. слышал. Наконец, сила ввела меня в храм нѣкій обширный и прекрасный... Однако и тут человѣческими пороками осквернено. Сребролюбие с кошельком таскается, и самого священника не миная... От мясннх обѣдов, которые в союзных почти храму комнатах отправляемы были и в который из олтаря многія двери находились, во время литургіи дух шибал до самой святой трапезы".
Засобом іносказань — розповіді про сон — висловив мислитель Сковорода тривожну думку про разючі соціальні контрасти в суспільстві, де гноблення сягає крайніх меж. Саме ці контрасти стають віднині лейтмотивом його творчості. Тепер приносили музи не тільки чарівні пісні, славлячи красоти природи й людської душі. Чув не тільки голос древньої Євтерпи, а пізнавав і терновий вінок Мельпомени. Бачив щорічне зубожіння народу. На зміну козацької вольності приходила епоха кріпацтва. Ще остаточно не сформувалось воно на Україні державними законами. Але час від часу скасовувались вольності в житті народу, занедбувались паростки культури, здобуті ще в братських школах.
Тужними мотивами й протестом обзивалася муза поета...
А за Німан виступали полки бойові. На полях Пруссії відбувались бої. Зазвучали й козацькі пісні про походи за Німан. Відгомони боїв чулися й на Переяславщині. Розпочата 1756 року війна затяглась надовго. Єлизавета Петрівна, підтримуючи австрійську імператрицю Марію-Терезію, кинула війська на Пруссію. Розігралась велика всеєвропейська війна. Пруссію підтримували Англія та Португалія, а до австрійсько-російського союзу приєднались Франція, Саксонія, Швеція, Іспанія. Велась боротьба за поділ колоній, за владицтво в Європі.
На козацькі частини покладався полководець Румянцев. Довелося й переяславцям лаштуватися в похід. Часом хтось повертався інвалідом і розповідав про те, як російська армія стикається на підступах до Берліна і як кладуть козаченьки на чужині свої голови.
Часто Григорій розповідав селянам про воєнні події. Знайомив з ними й свого учня Васю, прищеплював йому любов до літератури. Тому радив Степанові Томарі передплачувати газети та журнали.
А найбільше віддавав своє дозвілля складанню віршів, поповнюючи збірку "Сад божественных пѣсней". Користувався знаннями піїтики, що вивчав її в академії. А тепер ще простудіював праці Тредіаковського та Ломоносова, в яких висвітлено основи силабо-тонічної системи віршування. Але поняття прекрасного він не запозичав, прагнучи тонічну систему віршування цілком узгодити з народною піснею, знайти спільника в козацькій думі та народних псалмах. На цьому грунті відбувались внутрішні змагання, боротьба, бо книжні традиції ще тяжіли над поетом. Болючим було для нього питання мови. Народна мовна стихія полонила його, але не могла перемогти книжних традицій, сприйнятих ще в академії.
Коли навчався в ній, то переважало викладання латинською мовою. Такі авторитетні просвітителі, як Галя-говсі кип, Ііаранович, Гізель, писали свої полемічні твори польською мовою. А в церквах відбувалися служби цер-ковнослов янською. Цією ж мовою писалися канонічні й інші книги. Точилась мовна боротьба між прихильниками католицизму й православ'я. А в надрах народу розвивалась говірка, що ставала основою національної мови. Вона крила в собі невичерпні джерела духовного розвитку. Цією мовою народ розмовляв, співав, складав перекази. З розвитком народних рухів міцніли засади національної мови.
Продовжуючи традиції своїх попередників — Феофа на Прокоповича та Георгія Кониського,— поет Сковорода потрапив у складну ситуацію щодо мови і став на шлях реформування церковнослов'янщини, наближаючись до народної стихії. Але повної мовної реформи не зміг здійснити у складних історичних обставинах. Одначе своїм наближенням до народної мови він відкривав двері для наступників, що остаточно утвердили в літературі національну мову.
У питаннях мови Сковорода дотримувався того ж принципу, що й у філософських шуканнях: "Пізнай самого себе". У писані трактати, вірші, байки, притчі Сковорода, дотримуючись книжних традицій, вносив, проте.
багато слів, виразів, прислів'їв з народної мови. Сучасники, які твердо дотримувались основ церковнослов'янського правопису, вважали не тільки за змістом, а й за формою писання Сковороди єретичними. Жанрово різноманітна його творчість далеко виходила за межі писаного на папері. Справжньою народною мовою він в усній передачі ширив неоціненні перлини, що не зберегли за собою авторства, але відіграли велику роль у духовному житті народу. Значення Сковороди полягає не тільки у створенні писаної літератури, а й усної передачі, що вливалася в багатий український фольклор. Полум'яний пат-ріот-иародолюбець, гуманіст і мислитель часто писав вірші у творчих змаганнях. Осмислюючи філософські питання в аспекті найновіших відкрить, він поширював свої естетичні уподобання. Його філософські погляди єдналися з поетичною творчістю.
Народний оптимізм, матеріалістичні погляди на природу, протест проти сваволі можновладців, відтворення голосу гноблених — такими мотивами проймаються естетичні поняття Сковороди. Разом з своїм народом він помислами й прагненнями линув у майбутнє, підносячи все, що утверджує народну мудрість. Речником складної, суперечливої і багатої на події епохи став поет-мислитель.
Сковорода належав до тих небагатьох у той час освічених, мужніх духом людей, що в умовах посилення соціального й національного гноблення залишалися зі своїм народом, поділяли з ним скорботи, пробивалися зоряними шляхами крізь ніч, простуючи назустріч світанкові, його слово, присвячене народові, будило до життя, до пізнання явищ соціальної дійсності. Ще не все міг матеріалістично осмислити поет, не завжди послідовно визначав взаємність таких категорій, як дух і буття. Але у своїх помислах і шуканнях він був революціонером думки, революціонером у протестантських виступах. Його слово ламало застарілі канони, єдналось з традиціями запорозького волелюбства, з досягненнями наукової думки.
Від свого народу — великого носія ідей гуманізму, братолюбства, чесноти — сприйняв поет погляди і сторицею відплачував йому поетичними скарбами. Критицизм у ставленні до церковних канонів, обрядів, духівництва стає визначальним у його творах. Він називає біблію "дурною і нескладною дудою", а церковнослужителів "блевотою", "лжепророками". У невтомних шуканнях, у роздумах, життєвих негодах народжувалась лірика, в якій прославлялася корисна праця, розум, чесноти, тру-долюбство.
Григорій Савич не розлучався з музою, живучи на Пе-реиславшииі.
