Григорій Сковорода - Пільгук Іван
Пройшла пані Вишневська, не звівши голови. А в сотниківни іскрами бризнули з променистих очей сльози, покотившись по зблідлому обличчю...
Закрилась важка брама. Ще чув за нею помірний ритм ходи та шурхотіння чернечого вбрання, наче завмирав десь плескіт хвилі, збриженої пливом лебедів. Хотів би ти, стиснувши кулаки, грюкнути в нездвижену браму. Мовчали уста, кричало болем серце. Ой ви, брами, муровані стіни заґратованих споруд! Доки думка людська буде розбиватись об вашу незрушну твердінь? А ви, уярмлені невільниці суворих законів і звичаїв, не тамуйте своєї сердечної пристрасті! Вернітеся з того страшного ясиру, благословенного хрестом владик у копищах пітьми і рабства душ людських!..
Сутінками крилися мури. Костокрилі кажани снували химерні плетива навколо брами, граючи в піжмурки з миготливими зорями, що їх щедро дарувала ніч...
Лише другого дня Ковалінськнй зустрів змарнілого свого учителя. Не розпитував про його тривогу. Наповнене враженнями серце поніс непривітаний мандрівник на простори тихоплинних річок Слобожанщини. Довго ще оманним маревом поставали перед ним дві звабливі у своїй скорботі невільниці; тривожили уяву провидця людської долі.
ОСНОВИ "ДОБРОНРАВІЯ"
Щоб здійснити веління імператриці про поширення освіти серед шляхетської слобожанської молоді, харківський губернатор Щербиніи турбувався про викладання в запроектованих при колегіумі додаткових класах. Нова дисципліна — основи християнського добронравія — вимагала високоосвіченого викладача. Таким, на думку Щербииіна, міг бути Сковорода. Цей вибір здавався губернатору доцільним. Треба виховувати панську молодь, підносити її культуру. Хай дворянство і на окраїнах імперії набуде належної освіти. Такої думки дотримувалась сама імператриця. Адже зміцнювати диктатуру дворянства належить не тільки адміністративними заходами, а й культурною перевагою привілейованого класу. На засадах християнського добронравія має бути заснована його етика. Губернатор знав мудрість і високі моральні якості Сковороди і вважав, що під належним контролем той зможе викладати нову дисципліну.
Повернувшись з подорожі до Києва, Григорій Савич одержав запрошення читати цей курс. Але справа затрималась на три роки, бо на перешкоді ширення освіти на Слобожанщині став епіскоп, який писав у сенат доноси на губернатора та інших осіб, вважаючи, що в розвитком наук множиться крамола, навіть серед дворянства.
Нарешті аж у 1768 році додаткові класи були відкриті. Директором їх призначено цивільну людину — полкового осавула Горленського. Цього ж року помер епіскоп Крайський, почивши на десяти торбинках золота, які він завжди клав під себе в ліжку, дбаючи про "духовне спасіння", а для "тілесної насолоди" тримав у кам'яниці "усопших преподобних" такі дорогі різносортні напої та вишукані яства, що ними вистачило б пригощати сотні подібних йому "святобожпиків". Неспроможний був "святий ревнитель" мракобісся відвернути "гріховного" призначення Сковороди викладати у додаткових класах, бо це відбулося в останній день його пасторсько всепо-рочпого життя, що стало прообразом для розвінчування "святих отців" у творчості мислителя-протестанта.
А якими несподіванками позначить свою діяльність новий шеф Харківського колегіуму Самуїл Миславський, що посів бєлгородську єпіскопську кафедру після смерті всеревнителя темряви Крайського?
Враховуючи занадто консервативні позиції свого попередника, Самуїл Миславський, що мав високу освіту, здобуту одночасно з Сковородою в Київській Академії, пішов іншим шляхом, аби вислужити авторитет та урядову прихильність. Він прагнув іти в ногу з вимогами катери-нинської епохи, добре розуміючи гру імператриці в ролі "освіченого монарха". Розсудливий епіскоп повернув до педагогічної діяльності засланого друга Сковороди викладача Кордета, сприяв збагаченню бібліотеки колегіуму новими виданнями, включаючи навіть "Философические предложения" Якова Козельського.
Хитрий і далекоглядний епіскоп, дбаючи за свою репутацію, стримано поставився до кандидатури Сковороди, бо знав, що це зроблено з відома губернатора Щербині-на, з яким Миславський намагався тримати приязні стосунки. Удаючи справжнього прихильника науки, він приглядався до волелюбного професора, вибираючи час, щоб запустити в свого давнього недруга приховане "жало скорпіона".
Після запрошення губернатора Сковорода готувався до курсу добронравія, щоб понести слухачам нові проповіді гуманізму. Замість давно відомого катехізису, він осмислював світський виклад основ добропорядності людини. З цією метою були написані трактати, що лягли в основу його лекцій: "Убудшеся видѣша славу его", "Да лобжет мя от лобзаній уст своих!", "Начальная дверь ко христіанскому добронравію".
Наставники колегіуму вважали, що правила добронравія мають бути зведені до вивчення десяти заповідей
закону божого з відповідними коментарями. Але гума-ніст-мислитель по-іншому розумів своє завдання. Писаних підручників з цієї дисципліни не було. Сковорода користувався своїми трактатами, усвідомлюючи, що дослівне тлумачення кожної заповіді властиве людям обмеженим, тупим. Саме такі буквоїди приносять велику шкоду, посідаючи пости, де належало б стояти людям розуму.
Мудрець сягав у закони життя глибше й дальше за тих, кого нагороджено непорушною владою. "Весь мір спит... Спит глубоко, протянувшись... А наставники, па-сущыи Ізраиля, не только не пробуживают, но еще поглаживают: "Спи, не бойсь! МѢсто хорошое..."
Так починав Григорій Савич викладати нову дисципліну, в якій висловлював свої погляди, заперечуючи догматичне церковне вчення. "Род лукавый и прелюбодѣй-ной, плотскаго знамянія ищущий! Вот кваснины ученія фарісейского!" — проголошує Сковорода і ставить питання: "Что есть истинный человѣк?.. Слушай, хрістіанине, с твоим языческым сердцем! Долго ль тебѣ лежать на земли? Будеш ли ты когда-нибудь человѣком?"
Вступні лекції виливалися у проповіді, що закликали звільнитися від ланцюгів схоластики: "Любезные ученики, не бойтеся! Поднимайтесь дерзновенно к тому, на которого лице не могли вы за ужасом смотрѣть на ФаворѢ. Слушайте, что говорит: "Дерзайте! Мир вам!"
"Дерзновенними" висловлюваннями починав лекції Сковорода, користуючись своїми трактатами. Мислитель-гуманіст своєрідно тлумачить заповіді та біблійні канони, додаючи свої судження та вносячи багато афористичних висловлювань: "Благодареніе блаженному богу о том, что нужное здѣлал нетрудным, а трудное ненужным... Царствіе божіе внутрь нас. Щастіе в сердцѣ, сердце в любви, любовь же в законѣ вѣчнаго... Щастіе ни от небес, ни от земли не зависит", "Бог и щастіе, не далече ОНО. Близ есть. В серднѣ и в душѣ твоей".
Сковорода розвиває одну з основних філософських тез свого вчення: "Весь мір состоит из двух натур: одна — видимая, другая — невидимая. Видимая натура называется тварь, а невидимая — бог... Что касается до видимой натуры, то ей также не одно имя, напримѣр: вещество, или материя, земля, плоть, тѣнь и проч.".
У змаганні матеріалізму з ідеалізмом Сковорода намагався знайти закономірності. Саме слово набуває то матеріалістичного осмислення, то стає духовною ознакою: "Слово плоть бысть и вселися в ны". Мислитель підносить примат розуму, що є визначальним у духовному житті народів, стає засобом спілкування між ними: "Сей чист-Ьйшій, всемірний, всѣх вѣков и народов всеобщий ум тлил н.ім, как источник, всѣ мудрости и художества, к ирог.ожденію житія нужныя.
Но ничем ему так не одолжен всякий народ, как тем, что он дал нам самую высочайшую свою премудрость, которая природный его есть портрет и печать..."
У ньому питанні Сковорода не тільки перегукується з європейськими просвітителями, а й висловлює свої оригінальні судження. Його життєвий досвід, зв'язок з народом, що свою мудрість перелив у живе слово, дозволяли робити сміливі висновки про сутність життя і пізнання духовних істин.
Судження гуманіста підтверджуються практичними спостереженнями. Такий новаторський розгляд біблійних канонізованих тверджень викликав роздуми слухачів, штовхав на критичне сприймання церковного вчення. Сковорода вживав багаті синонімічні поняття суті слова "бог". Таке тлумачення віри в бога крило в собі народні традиційні поняття людських чеснот, уявлення про вічність буття, невмирущість прагнень до пізнання у всій складності матеріальних і духовних явищ. Мислитель виступає речником народних понять і уподобань.
Щоб збагнути найскладніші явища, Григорій Савич часом оселявся під Харковом то у Бабаях, то в Гужвинському. Тут він міг на лоні природи урівноважити себе, бо в Харківському колегіумі знаходились "рабські серця"— так він називав ретроградів, кар'єристів. Часто Григорія Савича можна було зустріти по шляху від Харкова до Бабаїв. Якось він сів перепочити віддаля від шляху й імпровізував мелодію на флейті... На шляху показався розкішний губернаторський екіпаж. Губернатора супроводив вершиик-ад'ютант. Екіпаж зупинився, і до Григорія Савича швидко під'їхав на коні ад'ютант, гукнувши:
— Пан губернатор запрошує вас до екіпажа!
— Передайте губернатору, що я не знайомий з ним,— спокійно відповів Сковорода і продовжував награвати на
флейті.
За хвилину знову прискакав вершник і звернувся доброзичливо:
— Григорію Савичу, вас запрошує до себе Євдоким Олексійович Щербинін!
— Євдокима Олексійовича знаю. Людина розумна,— Сковорода підійшов до екіпажа. Тут зав'язалась розмова.
— Чесний чоловіче,— звернувся Щербинін,— чому не візьмеш ти собі якогось відомого стану?
— Шановний добродію!— відповів Сковорода.— Світ подібний до театру; щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, то беруть ролі за здібностями. Дійову особу в театрі не по знатності ролі, а за вдалість гри хвалять. Я довго розмірковував про це і після багатьох випробувань себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім невисокої, простої, безтурботної, самотньої. Я цю роль обрав, узяв і задоволений.
Доброзичливо поглянув на нього губернатор і звернувся до осіб, що супроводили його:
— Це розумна людина! Він щасливий. Менше було б на світі дурощів і незадоволень, якби люди так мислили,— Щербинін відвів Сковороду осторонь від присутніх і звернувся стиха: —Але, друже мій, може, ти маєш здібності до іншого стану в співжитті кориснім, але звички, погляди, упередження...
— Якби я відчув цього дня,— заявив Сковорода,— що можу без боязкості рубати турків, то негайно прив'язав би гусарську шаблю і, надівши на себе ківер, пішов би служити у війську.
