Українська трагедія. Між життям і смертю (перша книга) - Власюк Анатолій

Він розумів, що в їхніх очах виступає у ролі посібника окупантів. Не буде ж він кожному пояснювати, що йому ой як не подобається ця новітня російська політика. Плачевно все закінчиться – і насамперед для російського народу.

Давно він на собі ловив ці погляди насуплених людей, особливо коли знаходився за межами свого храму. Ті, хто ходив на служби Божі до нього, здебільшого були простими людьми, які мало розумілися в політиці, але радше відчували, ніж знали, що відторгнення Криму принесе нові біди Україні. Звичайно, були й ті, які вважали себе росіянами за духом. Будь-який крок великої батьківщини вони сприймали на "ура". Дії Росії та Путіна навіть не підлягали обговоренню. Цих людей отець остерігався найбільше – і не тому, що він робив щось не так, як би мало бути, і боявся, що вони донесуть на нього куди слід. Він не відхилявся від генеральної лінії, але в людських стосунках поводив себе так, як підказували серце і розум. Отець Григорій не давав їм жодних підстав запідозрити в тому, що він не погоджується з політикою Москви. З релігійної точки зору він мусив усе робити так, як казав Кремль, інакше його би давно вже вигнали звідси, незважаючи на вік, а на його місце поставили більшого, за їхніми мірками, патріота.

В кімнаті з'явився заспаний Павло, який прислуговував отцеві Григорію. В його руках уже були подушка, ще якісь причандалля, ніби він наперед знав, що саме цієї ночі мають розбити вікно. Без зайвих слів Павло, якому ось-ось мала стукнути сороківка, став подушкою затикати дірку у вікні, аби холод остаточно не заполонив помешкання. Отець Григорій спостерігав за його вправною роботою, ніби Павло все життя займався тим, що втикав подушки у розбиті вікна. Не дочекавшись закінчення роботи, пішов до спальні, бо все-таки замерз і мріяв зігрітися під ковдрою.

Незабаром у великій кімнаті Павло загасив світло і пішов до себе. Вони так і не перемовилися між собою жодним словом. А що казати, коли й так усе ясно?

Свіже повітря все-таки зробило свою справу, і отець Григорій швидко заснув. Йому нічого вже не було страшно в цьому житті. Він просто змучився від усього і лише чекав, коли Бог покличе до себе.

7

У Моніки був лише один критерій оцінки чоловіків: розумний чи ні. Черговий клієнт міг бути занудою, носити окуляри чи мати живіт. Головне, аби був розумним. І, навпаки, красень з біцепсами і метровим членом не приваблював її, якщо йому бракувало клепки в голові.

Останнім часом двадцятишестирічна приваблива шатеночка полювала на журналістів. Серед них вона знайшла достойні екземпляри розумних чоловіків. Звабити їх було легко, а в сексі вони взагалі виявилися першокурсниками.

Глянувши на сьогоднішню статтю "Путін поступово руйнує Євросоюз і НАТО" у "Вашингтон пост", Моніка зрозуміла, що має справу з черговим клієнтом. З маркером у руках вона взялася студіювати текст, аби потім мала про що говорити на задану тему.

"Неправильно думати, що Крим – це стратегічна мета Москви, – йшлося в газеті. – Путін готовий кинути виклик Євросоюзу і НАТО". Цікаво! Вона виділила це речення.

Наступна фраза теж зацікавила Моніку: "Поки над сусідами Росії висить реальна загроза військового втручання, Путін може зосередити ресурси для запуску Євразійського союзу наступного року. І це буде не відновлення Радянського Союзу, а набагато амбітніший проект".

Моніка зробила паузу, аби засвоїти пройдений матеріал. І хоча в неї були не мізки блондинки, все ж міжнародна політика для непідготовленої людини видалася важкою.

Подальше засвоєння матеріалу просувалося вже не так успішно. Якщо слова про те, що російський експорт військової техніки і нафти допоможе Євразійському союзу зібрати геополітичний капітал далеко за межами Європи, Моніка ще сяк-так розуміла, то в неї почав закипати мозок, коли вона намагалася засвоїти фразу про те, що інший російський експорт – ідеологія – прагне зруйнувати Європейський союз. Мова, зокрема, йде про православну мораль з метою побудувати політичні відносини з крайніми правими партіями. Фашистські союзники Путіна в Європі ставлять під сумнів демократичні засади Європейського союзу і навіть саме його існування. "Очікується, що радикальні праві партії у Франції, Греції, Італії, Угорщині та в інших країнах посилять свої позиції на виборах до Європарламенту в травні і сформують деструктивний анти-європейський і проросійський блок", – писав автор. Це вже було майже за межею її розуміння. На автоматі вона ще прочитала, що усі сподіваються на те, що Путін зупиниться на Криму. Але надія – це не стратегія. Вичікувати і відповідати лише на кожну дію лідера-реваншиста – план, приречений на провал.

Моніка відклала газету і зі злістю відкинула маркер. Серед її коханців ще не було журналістів із "Вашингтон пост". Але якщо вони всі такі хитромудрі, коли звичайна шатенка не може уторопати, про що вони пишуть, то до них краще не потикатися. Найбільше, чого боялася Моніка в своєму житті, – виглядати дурепою і посміховиськом в очах розумних людей. Так що журналістам із "Вашингтон пост" доведеться обійтись без її сексуальних послуг.

8

Дональд ненавидів цю жирну жабу – Валерію Новодворську. В списку його особистих ворогів вона займала друге місце – після Володимира Путіна. Новодворська завжди говорила очевидні речі, але подавала їх так, ніби зробила не знати яке відкриття.

Сьогодні, сьомого квітня 2014-го, пішла друга п'ятирічка, коли Дональд вирішив ризикувати своїм життям. До цього його ніхто не спонукав і грошей за це не платив. Він сам добровільно став передавати американцям російські секрети, бо розумів, що ядерна кнопка в руках кремлівського карлика могла спопелити планету.

Нині був своєрідний ювілейчик, і Дональд вирішив побалувати себе улюбленим коньячком. Це був лише правдивий закарпатський, який йому надсилав знайомий із Іршавщини. Разом колись служили в армії, Дональд врятував йому життя. Закарпатець знав, що рятівник нічого від нього не візьме, а ось від правдивого коньячку не відмовиться. Так і надсилав йому це цілюще питво упродовж десятиліть.

Дональд смакував коньяком, закусуючи лимоном, і читав галіматью від Валерії Новодворської. Інколи йому здавалося, що всі матеріали їй дають у Кремлі, аби вона вголос висловила думку, яка мала бути протилежною до того, що говорить і робить Путін. Це робилося для того, щоби побачити реакцію потенційних опонентів і ворогів – щось на кшталт Жириновського, але зі знаком мінус. Володимир Вольфович висловлював прокремлівські ідеї, а потім Путін брав на озброєння ті, які отримували найбільше схвалення з-поміж простого люду. Новодворську ж, на думку Дональда, використовували так само, але Путін брав на озброєння те, що найменше вдаряло по ньому з боку тих, хто погоджувався з думкою цієї єврейки.

І це був другий пунктик у ставленні Дональда до Новодворської – її єврейство. Звісно, ніхто ніколи не зміг би сказати, що Дональд є антисемітом. В його оточенні було багато євреїв, і до всіх він ставився з підкресленою шанобливістю, що приписували його вродженій інтелігентності. Насправді Дональд чудово розумів Гітлера, який знищував євреїв. Він би і сам їх душив день і ніч голими руками. Зараз Дональд не зміг би сказати, звідки у нього взялась оця фізична відраза до євреїв. Можливо, це з дитинства, коли сусідська дівчинка-єврейка Белла впісялась, і він бачив ці жовті трусики, ніби й зараз чув запах сечі – і це в нього перенеслося на весь народ. Коли Дональд зустрічав якогось поважного єврея, то відразу уявляв, що в того обісцяні й засрані труси. Нічого не міг вдіяти з собою, лише з роками навчився майже ідеально приховувати своє справжнє ставлення до євреїв.

Дональд зосередився на сказаному Новодворською. США слухали її з відкритим ротом, і він теж мусив відчувати гарячий струмінь саме сьогоднішнього життя, аби корегувати свої дії й не спалитися перед американцями, особливо перед тими, з якими спілкувався. Іронія долі, але всі вони були євреями. Звісно, він не був з ними в бані і не бачив, обрізані вони чи ні. Але Дональд навчився розпізнавати їх на дух. Смердючий дух єврея пронизував їхні тіла, навіть якщо вони носили білосніжну білизну.

Новодворська виказувала абсолютну впевненість у тому, що проросійські мітинги на Сході України почалися після прямої вказівки Кремля. "Не хотілося б вас засмучувати, – віщала вона, – але скажу правду: проросійські мітинги в Україні закінчаться тільки разом з Росією. Але, озираючись навколо, я розумію: Росія кінчатися не збирається. І мінятися не збирається".

Ковток коньяку, щоби заспокоїтись і не сказати всього, що він думає про Новодворську.

"Не сумнівайтеся, – каже вона, – за першої можливості, коли в Кремлі зрозуміють, що це буде коштувати дешево, Росія займеться південно-східною Україною всерйоз".

Дональд думає, що подібне розраховане на дебілів. Всі ж розуміють, що це недешева забавка, – і Крим, і Південь, і Схід України. То навіщо про це говорити і дражнити гусей? Ні, доволі часто їхня логіка – Кремля, Новодворської, інших братів і сестер по крові – свідчить про те, що у них немає жодної логіки.

"Ніяких проросійських мітингів в Україні не було, поки не надійшло вказівки з Кремля. І в тому числі Крим не звертався ні в ООН, ні в ОБСЄ і не просив міжнародні організації його захистити". Новодворська особливо підкреслює це. "Звідки саме зараз пішли ці настрої? Звідки взявся цей котячий концерт, цей шабаш відьом? Просто над цим попрацювала Росія – джерело усіляких бід, провокацій і занепокоєння. Спеціалізація Кремля – розпалювання громадянської війни на території чужих держав. Зараз у Росії запустили новину, що в Україні розпочалися політичні репресії". Звертаючись до українського читача і глядача, Новодворська каже, що "ваші південно-східні колорадські жуки з георгіївськими стрічками дуже боягузливі товариші, вони вже зрозуміли, що Путін зі своїми танками поки далеко, а в'язниці – вже поряд. Ось нехай зрозуміють і стихнуть".

Дональд розуміє, що Новодворська права – якщо не абсолютно, то в більшості випадків. Одночасно він усвідомлює, що навіть якщо би випив ящик коньяку, все одно не погодиться з нею. Ніколи не погодиться з тим, що кажуть євреї.

А Новодворська впевнена, що Росія активно просуває в Україні план регіоналізації.