Артем Гармаш - Головко Андрій

Мали кружною дорогою, через Піски, добратися до Чумаківки і там чекати, замаскувавшися під подорожніх, ідо стали на привал,— перехопити їх і, відбивши у конвоїрів, забрати з собою в ліс. Решті (всім сотням загону) віддавши наказ бути напоготові, Кандиба разом із Коржем подався в його табір, щоби взяти участь в похороні бідолахи Свирида Прядки,— там же, в урочищі Запсілля, на місці знайдення його останків, — без зволікання і непотрібного розголосу...

Роман "Артем Гармаш" у трьох книгах сприйнятий читачами і критиками як вагомий внесок класика української радянської літератури в розробку теми революції і громадянської війни, як безперечне досягнення соціалістичного реалізму. "Один з найбільших і найкращих в українській радянській літературі творів про громадянську війну" роман "Артем Гармаш" став логічним підсумком напружених ідейно-естетичних шукань прозаїка, реалізувавши його концепцію революції. А революцію він розумів як творче, народне дітище. Вирішуючи проблеми "уже не внутрісільського, а загальнонародного, в повному розумінні слова, історичного масштабу" даючи об'єктивний соціально-історичний аналіз недавнього революційного минулого країни, роман "Артем Гармаш" усім своїм змістом і пафосом звернений до сучасної людини, до нашого спрямованого в майбутнє повсякдення.

Подається за вид.: Головко Андрій. Артем Гармаш. К., "Дніпро", 1972.

1 Гребінка — залізничний вузол, з 1959 р. — райцентр Полтавської області. В романі "Артем Гармаш" переважно згадуються справжні населені пункти України, за винятком кількох, в тому числі міста Слав-города, прообразом якого стало м. Кременчуг, та села Вітрова Балка, своїми ознаками подібного до с. Сорочинці.

2 Гайовий. — У перших публікаціях уривків з твору (в 30-х роках) замість Гайового був персонаж на прізвище Кофман. За задумом письменника Гайовому (Кофману) відводилось одне з центральних місць у романі. Але у зв'язку з тим, що твір не повністю завершений, Гайовий і Сав-чук з'являються тільки на початку його. їхні партійні функції у Славгороді виконують Федір Бондаренко і Мирослава Супрун.

3 Всеукраїнський з'їзд Рад — верховний орган державної влади УРСР з часу її утворення (грудень 1917 р.) до прийняття Конституції УРСР (1937 p.). Тут ідеться про Перший Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів з участю частини селянських депутатів, що відбувся в Харкові 11 — 12 (24—25) грудня 1917 р. З'їзд був скликаний у Києві 4 грудня 1917 p., але через зрив його роботи Центральною радою делегати-більшовики та інші представники трудящих переїхали до Харкова.

У роботі з'їзду взяли участь близько 200 чоловік, більшість становили більшовики. Від імені українського народу з'їзд палко вітав перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, схвалив зовнішню і внутрішню політику Комуністичної партії і Радянського уряду РРСФР У резолюціях "Про організацію влади на Україні" і "Про самовизначення України" було проголошено Україну Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. З'їзд обрав ЦВК Рад України в складі 41 члена (з них 35 більшовиків), оголосив Центральну раду поза законом і доручив ЦВК Рад негайно поширити на території Української Радянської Республіки всі декрети і розпорядження Радянського робітничо-селянського уряду Російської Федерації.

4 Центральна рада — контрреволюційна буржуазно-націоналістична організація, яка виникла па Україні в березні 1917 р і тимчасово захопила владу в листопаді 1917 р. її центральним виконавчим органом спочатку була Мала рада, а з червня 1917 р. Генеральний секретаріат Соціальну базу Центральної ради становили куркульство, поміщики, міська буржуазія і дрібнобуржуазна націоналістична інтелігенція. Вона по суті була в одному контрреволюційному таборі з буржуазним Тимчасовим урядом. Центральна рада вороже сприйняла Велику Жовтневу соціалістичну революцію і після перемоги Київського жовтневого збройного повстання

1917 р. підступно захопила владу п свої руки, а 1(14) листопада проголосила себе єдиною владою на Україні, яку в своєму першому універсалі демагогічно назвала "Українською Народною Республікою" (УІІР). Ставши на шлях боротьби проти Радянської влади, встановила режим жорстокого терору, підтримала антирадянський заколот генерала Каледіпа па Дону Трудящі України з допомогою російського народу розгромили Центральну раду, яка, уклавши з німецькими імперіалістами Брест-Литовську угоду

1918 р., в березні 1918 р. повернулася до Києва в обозі німецьких загарбників. 29 квітня 1918 р. окупанти, перекопавшись, що Центральна рада неспроможна придушити революційний рух, замінили її маріонетковим "урядом" гетьмана П. Скоропадського.

0 "Вільне козацтво" українські націоналістичні військові формування 1917—1918 рр., підпорядковані Центральній раді.

Педагогічний музей одна з найзначиіших споруд українського радянського архітектора Павла Федотовича Альошнна (1881 — 1901), містився на вулиці Володимирській, діяв до березня 1917 р.

Рада Народних Комісарів (РИК) — найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади, Уряд СРСР, союзних і автономних республік. Перший Радянський уряд (РИК РРФСР) на чолі з В. І. Леніним був створений па Другому Всеросійському з'їзді Рад 25—27 жовтня (7—9 листопада) 1917 р. У березні 1946 р. Ради Народних Комісарів перетворені в Ради Міністрів СРСР, союзних і автономних республік.

Українські есери — члени Української партії соціал-рево-люціонеріз (УПСР), створеної в квітні 1917 р У грудні 1917 р. ліве крило її виділилось в окрему партію лівих есерів. Програма УПСР являла собою суміш ідей ліберального народництва з буржуазним націоналізмом. Соціальна опора партії — куркульство. Есерам належала більшість у Центральній одаді, головою якої був ідеолог УПСР М. С. Грушсвський.

"Селянські спілки"— низові організації Центральної ради на селах України в 1917—1918 рр.

Установчі збори — виборна установа, яка після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. мала вирішити питання про державний устрій в країні. Буржуазний Тимчасовий уряд був змушений декларувати скликання Установчих зборів, оскільки ідея їх користувалася популярністю у народних мас ще з часів революції 1905—1907 рр Склад обраних 12(25) листопада 1917 р. Установчих зборів не відповідав дійсному співвідношенню сил у країні, більшість належала меншовикам та есерам, які намагалися протиставити їх Радянській владі. Відмовившись затвердити декрети Другого Всеросійського з'їзду Рад про мир, про землю, про перехід влади до Рад та інші, Установчі збори продемонстрували свою контрреволюційну сутність і були розпущені 6(19) січня 1918 р. декретом ВІДВК-"Просвіт а"— культурно-освітня громадська організація на Укра їні, заснована 1868 р. у Львові з метою поширення освіти серед народу (створення шкіл, хат-читалень, бібліотек тощо). З кінця ХЇХ ст. більшість "Просвіт" стали осередками пропаганди українського націоналізму, але в окремих випадках їхню діяльність спрямовували прогресивні діячі У 1917 1920 рр. буржуазно-націоналістичиі елементи намагалися використати "Просвіти" для амтирадянської пропаганди 3 появою нових культурноосвітніх установ "Просвіти" припинили своє існування (початок 20-х років; на Західній Україні в 1939 р.)

"М аніфест Раднаркому до українського народу з ультимативними вимогамидо Центральної рад и"— державний акт Ради Народних Комісарів РРФСР, яким ще раз визнавалась національна незалежність українського народу і викривалась контрреволюційна суть Центральної ради. Написаний спеціальною комісією на чолі з В. І Леніним 8 грудня 1917 р. Маніфест вимагав від Центральної ради припинити дезорганізацію загального фронту, не пропускати жодних військових частин на Дон, Урал та в інші місцевості, сприяти революційним військам у боротьбі проти кадетсько-каледіпської контрреволюції, припинити роззброєння радянських військ та Чсрпопої гвардії на Україні. Трудящі України виступили на підтримку маніфесту.

Винниченко Володимир Кирилович (1880—1951)— український письменник і політичний діяч, активний учасник і один з керівників націоналістичної контрреволюційної Центральної ради та Директорії. Один з редакторів журналу "Дзвін" (1913—1914), про націоналістичні позиції якого писад В. І. Ленін. Після розгрому Директорії емігрував за кордон.

Петлюра Симон Васильович (1879—1926)—один з верховодів буржуазно-націоналістичної контрреволюції і керівників Центральної ради (1917) та Директорії (1918, з лютого 1919 p.— голова її), лідер Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП).

Столи пін Петро Аркадійович (1862—1911)—російський буржуазний державний діяч, міністр внутрішніх справ і голова Ради міністрів царського уряду. Ініціатор і керівник аграрної реформи, названої столи-пінською, суть якої полягала в тому, що селянам дозволяли виходити з общини на хутори і одруби. Примусове землевпорядження і переселенська політика Столипіна мала на меті ліквідацію малоземелля при збереженні поміщицького землеволодіння, прискорення класового розшарування села, створення в особі куркульства додаткової соціальної опори самодержавства. На ділі реформа зазнала невдачі. Клас куркулів збільшився, але й зросло соціальне незадоволення політикою царизму серед селянства. Столипін був убитий агентом охранки.

16 Великий шлях — Ромоданівський, або Чумацький шлях, систе-

ма ґрунтових доріг на Полтавщині, якими чумаки їздили на південь (у Крим

та на Азовське узбережжя) по сіль і рибу.

17 Дарниця — лівобережна частина Києва. За дореволюційних ча-

сів була дачною місцевістю, належала до Броварської волості Остерського

повіту Чернігівської губернії. В писемних джерелах уперше згадується

1509 р. Щодо походження назви існує кілька версій, з яких найбільш імо-

вірною є, що тут за часів Київської Русі великим князем Київським прийма-

лися зарубіжні посли, які приносили дари.

18 Лук'янівка — історична місцевість у Києві. Почала заселятись

в середині XIX ст. мешканцями Подолу, що страждали від розливів Дніпра.

Назву дістала, ймовірно, від імені києво-подільського цехмейстра Лук'яна

Олександровича, якому тут належали значні земельні ділянки. На Лук'янівці

за царату знаходилась тюрма для політичних в'язнів.

Каледін Олексій Максимович (1861 —1918)— генерал російської армії, керівник козачої контрреволюції на Дону.