Артем Гармаш - Головко Андрій

Він планував провести Артема Гармаша дорогами війни. Випробування радянських людей у двобої з фашизмом, зустрічі прозаїка з героями на війні, що з ними довелось "ділити і воїнський труд, і гіркоту поразок, і радість перемог" далі розширювали в часі рамки задуму трилогії. Характерно, що в "Автобіографії", датованій квітнем 1948 р., письменник уже говорить про трилогію як про "кількатомну за задумом роботу" .

З фронту А. Головко повернувся в листопаді 1943 р., разом із передовими частинами Радянської Армії увійшов у Київ, а "з січня 1944 року... почав працювати над більшим твором про Вітчизняну війну, над романом, що тему його й ідейний зміст до певної міри визначає уже одне слово — назва його (поки що умовна) "Батьківщина"? О. Килимник так передає розповідь А. Головка про третю книгу трилогії: "Продовженням роману (трилогії. —В. Л.) має бути третя книга "Батьківщина". Вона за задумом письменника охопить часи реконструкції народного господарства, колективізацію. До речі... вітробалчанин Саранчук, який виступає в другій частині (в романі "Артем Гармаш".— В. Л.) трилогії, в третій частині (тобто в романі "Батьківщина".— В. Л.) буде одним з активістів колгоспного будівництва, головою колгоспу Книга має закінчитися переможним завершенням Вітчизняної війни, в якій діятимуть внуки матері — Катрі"

У 1947—1950 рр. Головко наполегливо працював над першою книгою твору "Артем Гармаш". Перед тим, як повний текст її був поданий для публікації в журналі "Вітчизна" (1951, № 4, с. 15—78; № 5, с. 80—117), з'явилося три його уривки: в "Літературній газеті" від 31 червня 1947 р ("Мати. Уривок") та від 2 березня 1951 р. — "Артем Гармаш. Уривок з нового роману"; в газетах "Радянська Україна" від 4 листопада 1949 р. ("Артем Гармаш. Розділ з другої книги роману "Мати") та "Правда Украины" від 29—ЗО травня 1951 р.-— "Артем Гармаш. Глава из романа".

Окреме видання першої книги роману побачило світ у червні 1951 р.: Головко Андрій. Артем Гармаш. Роман. К., "Радянський письменник". Твір вийшов з друку до Декади українського мистецтва і літератури в Москві. На це видання в періодичній пресі з'явилась злива рецензій. Свої відгуки надрукували (в основному в 1952 р.) В. Владко, О. Килимник, О. Полто-рацький, М Рубашов, М. Шамота, інші письменники й— літературознавці, дехто з читачів. З рецензій і статей, а також із звіту про обговорення першої книги твору в секції прози Спілки письменників України 27 грудня 1951 р., опублікованому в "Літературній газеті" від 3 січня 1952 р., можна зробити висновок, що нова книга А. Головка, якої так чекали читачі, стала позитивним явищем в українській радянській літературі, багатообіцяючим початком нового твору видатного художника слова. Було висловлено й чимало слушних порад і зауважень. Так, В. Козаченко, підсумовуючи обговорення, підкреслив, що в першій книзі нового роману ще "недостатньо розкрита роль робітничого класу в революції, неглибоко показано керівне значення місцевих більшовицьких партійних організацій".

3 Андрій Головко (Коротка автобіографічна довідка).— "Дніпро", 1946, № 1, с. 53.

1953 р. перша книга роману вийшла в перекладі російською мовою і у всесоюзній пресі також дістала позитивну оцінку. А. Кононов у рецензії на твір ("Огонек", 1954, № 20) підкреслив, що роман видатного українського письменника "многоплановый, богатый событиями, дающий (на примере одного лишь небольшого городка — Славгорода) широкую картину гражданской войны на Украине" і що в цілому роман відзначається "несколько скуповатым, сдержанным, но чистым и образным языком".

На той час Головко вже готував нову редакцію твору, внісши в його текст окремі зміни, великі скорочення і ще більші доповнення. Друга редакція першої книги роману вийшла 1954 р. у видавництві "Радянський письменник". Доповнення, зроблені прозаїком, стосуються переважно ширшого показу організуючої і керівної ролі більшовицької партійної організації міста Славгорода, образу російського більшовика-путіловця Кузнецова, а також Артема. Для прикладу наводимо одне з типових різночитань видань 1951 і 1954 рр.

Видання 1951 р.

Федір Іванович розповів, що знав про Артема.

На початку війни працював він уже в Харкові на ХПЗ. В шістнадцятому році під час забастовки потрапив був у в'язницю. Кілька місяців просидів у Холодногірській тюрмі. Потім з тюрми випустили, але на завод уже не прийняли, як політично неблагонадійного. А натомість — у маршову роту і погнали на фронт. Був поранений. Після госпіталю оце вже з лівроку у Славгороді в запасному саперному батальйоні.

— Не знаю, чи зараз у Славгороді,— закінчив Федір Іванович свою розповідь.— Тиждень тому до Харкова у відрядження поїхав. Ну, та, мабуть, вернувсь уже.

— Коли б то! От би зустрітися!— зітхнув Саранчук і довго мовчав потім, поринувши у спогади. Один по одному зринали в пам'яті окремі малюнки з пережитого: незабутні бесіди у Гармашів у свята, юнацькі мрії..." (с. 12).

В и д а п п я 1954 р.

Федір Іванович розповів, що знав про Артема.

На початку війни працював він уже в Харкові, на паровозобудівному. В шістнадцятому році під час забастовки був заарештований. Кілька місяців просидів у Холодногірській тюрмі. Потім з тюрми випустили, але на завод уже не прийняли, як політично неблагонадійного. А замість того — у маршову роту і погнали на фронт. Був поранений. Цього року, вже після революції.

— Це, мабуть, під час літнього наступу Корейського?

— Ні, ще раніш. В перші дні Лютневої революції. І не в бою навіть. У німецьких окопах, під час братання з німцями. Своя артилерія на-крила.

— Це так своя!

— Як бачиш! Після госпіталю оце вже з півроку у Славгороді в запасному саперному батальйоні. Не знаю, чи зараз у Славгороді,— закінчив Федір Іванович свою розповідь.— Тиждень тому до Харкова у відрядження поїхав. Ну, та, мабуть, вернувсь уже.

— Коли б то! От би зустрітися! — зітхнув Саранчук і довго мовчав потім, поринувши у спогади" (с. 19).

—

Факт участі Артема у братаннях з німецькими солдатами, який додав прозаїк у друге видання першої книги, прояснює читацькі уявлення про той період його життя, який не потрапив у пряму сюжетну розповідь. Включаючи додаткові відомості в текст, письменник користувався, як правило, прийомом ретроспекції, "вкладаючи" в уста одного персонажа інформацію про іншого.

У 50-х роках А. Головко продовжує працювати (взимку — в Києві, а влітку — переважно в Ірпені, Лубнах, Кончі-Озерній) над другою книгою роману, публікуючи в періодиці ряд розділів: "У Вітровій Балці"—

"Радянська Україна", 1958, 16, 18 лютого; "Трудна любов"—"Україна", 1958, № 6, с. 18—22; "Артем Гармаш"—"Літературна газета", 1958, 4 липня; "Артем Гармаш"—"Радянська культура", 1958, 16 жовтня; "Артем Гармаш"—"Радянська Україна", 1959, 20, 23, 25, 27, ЗО грудня; "Вождь народний"—"Радянська культура", 1960, 14 квітня; "Повернення Артема"— "Україна", 1960, № 7, с.18—22. Повністю текст другої книги роману "Артем Гармаш" був надрукований в журналі "Вітчизна", 1960, № 8, с. З—77; № 9, с. 7—66, а наприкінці 1960 р. до Декади української літератури і мистецтва в Москві окремим виданням вийшли разом обидві книги роману: Головко Андрій. Артем Гармаш. Роман. Кн. 1, кн. 2. К., "Радянський письменник", 1960. Видання мало присвяту: "Дружині моїй Надії Головко присвячую".

У 1962 р. письменник вносить зміни в це видання — додає сім нових розділів (XXII—XXVIII), які попередньо планувались як початок третьої книги. Надруковані вони в № 11 журналу "Вітчизна" з таким "переднім словом" автора: "У 1960 році в журналі "Вітчизна" № 8,9 було опубліковано другу книгу роману "Артем Гармаш". Зараз я працюю над третьою книгою В процесі роботи виявилось, що значна частина тексту (не тільки "вітробал-чанські" розділи, а й весь епізод—"Зустріч Артема з Христею в с. Попівка") краще "монтується" з другою книгою, аніж з третьою. Це й спричинило відповідну композиційну реорганізацію твору: відтепер друга книга друкуватиметься лише з цими додатковими розділами..."

Нова редакція роману (1962 р.) набула широкої популярності серед читачів, нею глибоко зацікавились літературознавці. Грунтовно проаналізував твір Л. М. Новиченко в статті "Світлий талант" (1965), надрукованій в "Літературній Україні", а пізніше в його книзі "Не ілюстрація — відкриття" (К., "Радянський письменник", 1967, с.161 —181). 1962 р. у видавництві "Советский писатель" вийшов з друку авторизований переклад твору, здійснений Т. Стах і Н. Головко. У березні 1969 р. письменник за роман "Артем Гармаш" (у двох книгах) був удостоєний Державної премії УРСР Ім. Т. Г. Шевченка. "Користуючись нагодою,— сказав А. Головко, одержуючи премію,— хочу запевнити, що й надалі, поки б'ється у грудях серце, не покладу свого пера — знаряддя праці і зброї водночас, а буду в міру своїх сил наполегливо працювати на благо, на щастя народу" .

1 Вручення премій імені Т. Г. Шевченка.— "Літературна Україна", 1969. 28 березня.

У середині 60-х років письменник мобілізував усі сили на завершення роману. "Что и говорить,— пише А. Головко в "Автобиографии",— работы еще много, и уже вечереет... но я не отчаиваюсь. Верю, что в ближайшие годы закончу наконец эту большую работу, основную работу всей моей жизни. Но хочу закончить хорошо, то есть с наибольшим приближением к замыслу. Ибо только при таких условиях и может быть оправданной та смелость, с которой я еще в молодости взялся за эту большую тему, и достигнуто душевное удовлетворение теперь, уже на склоне лет,— от сознания исполненного долга" . Письменник "без особливої охоти" говорив у той час про свою працю над романом. "Коли закінчу весь твір, тоді і говорити можна. А зараз... Хоч вони мені, як батькові діти, рідні — і Артем, і Мирослава, Христя, Орися, Грицько Саранчук, Тиміш Невкипілий... та часом не дуже мене слухають. Мені самому шкода, що в Орисі трапився розрив з Грицьком і вона вийшла заміж за Тимоша Невкипілого. Та є, крім пись-менникового бажання, об'єктивна логіка розвитку художнього образу..." . А ще якийсь десяток років тому письменник сам не йняв віри, що існує насправді така "об'єктивна логіка...". У листі від 15 серпня 1955 р., надісланому дружині з Лубен, де Головко писав другу книгу роману, є таке зізнання: "Колись, читаючи у своїх колег про те, як вони працюють над своїми творами, як своєвільно часом поводяться їх герої, я тільки посміхався скептично...