Ярмарок суєти - Книга 2 - Вільям Текерей

зви­чайно, вона, бідолашна, ревнувала його до мене. Наче я звертала на нього увагу, коли поряд був хтось інший... та годі, не будемо згадувати про ті часи.- Бекі провела по очах хусточкою, обшитою вистріпаним мереживом.- Хіба не дивно,- за мить сказала вона,- знайти в такому місці жінку, що жила і в зовсім іншому світі? Я зазнала стільки лиха і горя, Джозефе Седлі, життя до мене було таке жор­стоке, що часом я мало не божеволіла. Я не можу знайти собі постійного місця, тиняюся світом, не маючи ні спо­кою, ні щастя. Всі мої друзі мене зрадили, геть усі. На світі немає чесних людей. Я була найвірнішою в світі дру­жиною, хоч вийшла заміж на злість, тому що хтось ін­ший... та нащо про це говорити. Я була вірна йому, а він учинив наді мною наругу й кинув мене. Я була найласкавішою матір’ю, мала тільки одну дитину, один скарб, одну надію, одну радість, я з найпалкішою материнською лю­бов’ю тулила свого сина до серця, він був моїм життям, моєю молитвою, моїм... моїм щастям, а вони... вони віді­брали його... відібрали від мене! - Бекі в нестямному роз­пачі притулила руку до серця й на мить сховала обличчя в постіль.

Пляшка з коньяком, що лежала під ковдрою, брязнула об тарілку з ковбасою. Обидві, безсумнівно, були звору­шені виявом такого глибокого розпачу. Макс і Фріц стояли за дверима й здивовано дослухалися до ридань і схлипу­вань місіс Бекі. Джоз теж неабияк розчулився й злякався, побачивши свою давню пасію в такому стані. А вона від­разу почала розповідати свою історію - повість таку чи­сту, нелукаву, правдиву, що кожен, вислухавши її, пере­конався б: якщо коли-небудь ангел у білосніжних шатах спускався з високості на землю і ставав жертвою пекель­них підступів і сатанинської злоби, то це він в образі не­порочної мучениці був перед очима в Джоза - сидів на ліжку, на пляшці з коньяком.

Між ними відбулася дуже довга, дружня й щира роз­мова, під час якої гість дізнався - але так, що це його ні трохи не злякало й не образило,- про те, що серце Бекі вперше навчилося тремтіти в присутності його, незрівнян­ного Джоза Седлі; що Джордж Осборн, звичайно, стра­шенно упадав коло неї і це могло бути причиною для рев­нощів Емілії і невеликої сварки між ними, що насправді Бекі ніколи це заохочувала нещасного офіцера й не пере­ставала думати про Джоза від того дня, коли вперше побачила його, хоч, певна річ, ставила понад усе обов’язки заміжньої жінки, яких вона завжди пильнувала і пиль­нуватиме до своєї смертної години або до того часу, поки нездоровий клімат - він став вже навіть приказкою - того острова, де живе полковник Кроулі, не звільнить її від ярма, яке їй через жорстокість чоловіка несила вже нести.

Додому Джоз ішов переконаний, що Ребека - не тільки найчарівніша, а й найпорядніша жінка, і вже обмірковував різні плани влаштування її добробуту. Необхідно покласти край переслідуванням Ребеки, вона повинна вернутися в товариство, окрасою якого була. Він зробить усе, що треба. Вона повинна кинути це жахливе місце й оселитися в яко­мусь тихому помешканні. Емілія мусить відвідати її і по­дбати про неї. Він порадиться з майором і все владнає. Про­щаючись з Джозом, Ребека зі щирої вдячності аж запла­кала й потиснула йому руку, коли галантний товстун нахилився поцілувати їй пальчики.

Бекі провела гостя з своєї комірчини, неначе милостива володарка родинного замку, а коли гладкий джентльмен зник на сходах, зі своєї нори з’явилися Макс і Фріц з люльками в зубах, і Бекі, жуючи ковбасу з сухим хлібом та попиваючи свій улюблений грог, заходилась розважа­тися тим, що передражнювала перед ними свого гостя.

Джоз надзвичайно врочисто зайшов до помешкання Доббіна й розповів йому зворушливу історію, з якою ми щойно познайомилися, певна річ, не згадавши про те, що вчора ввечері відбулося біля грального столу. І поки місіс Бекі докінчувала недоїдений déjeuner à la fourchette, 199 оби­два джентльмени почали радитись і обмірковувати, як краще їй допомогти.

Яким дивом вона опинилася в цьому місті? Як вийшло, що вона подорожувала сама? Малі хлоп’ята в школі знають з початкового підручника латинської мови, що Авернською стежкою спускатися дуже легко. 200 Обминімо цей відтинок Ребечиного занепаду. Вона тепер не стала гіршою, ніж була в пору своїх успіхів,- просто їй трохи не пощастило.

А місіс Емілія була жінкою такої лагідної, нерозважної вдачі, що коли чула про чиєсь лихо, то відразу всім серцем прихилялася до страдника. Оскільки ж вона сама ніколи не думала ні про які смертні гріхи й не робила їх, то й не мала відрази до зла, властивої обізнанішим за неї мора­лістам. Якщо Емілія розбещувала всіх, хто був поряд з нею, своєю чемністю і ласкою, якщо вона перепрошувала своїх служників за те, що зважувалась турбувати їх дзвін­ком, якщо вибачалася перед продавцем, який показував їй сувій шовку, і кланялася підмітальникові вулиці й хвалила його за те, що доручене йому перехрестя дуже чисте,- а вона й справді, мабуть, здатна була на всі ці дурниці,- то чи могла вона не подобрішати до своєї давньої знайо­мої, довідавшись, що та опинилася в скруті? Вона просто не уявляла собі, що хтось може бути нещасний по заслузі. У світі, де закони видавала б Емілія, мабуть, було б не дуже зручно жити. Але таких жінок, як Емілія, трапляєть­ся мало, принаймні серед правителів. Мені здається, що ця леді скасувала б усі в’язниці, кари, кайдани, бичування, злидні, хвороби, голод. Вона була такою нікчемною істо­тою, що - доведеться нам визнати це - могла б навіть забути смертельну образу.

Коли майор почув від Джоза про сентиментальну при­году, яку той пережив, він, скажемо щиро, поставився до неї далеко не так співчутливо, як бенгалець. Навпаки, його ця новина аж ніяк не втішила; він коротко, але не зовсім чемно сказав про ту жінку, що опинилася в біді, таке:

- То та шелихвістка знов випливла на світ божий?

Доббінові ніколи не подобалася Ребека - від тієї хви­лини, як вона вперше глянула на нього зеленими очима і, не витримавши його погляду, відвернулася.

- Та мала відьма капостить скрізь, де тільки з’явиться,- без тіні шанобливості сказав майор.- Хтозна, як вона досі жила і що робить тут, за кордоном, зовсім сама. Не згадуйте мені про якісь там переслідування і ворогів