Ярмарок суєти - Книга 2 - Вільям Текерей

Дійсно, побачивши ввечері освітлені кімнати мадам де Сент-Амур, чоловіків з орденами й стрічками за гральними столами і дам трохи осторонь від них, можна було подумати, що ця пані - справжня графиня. Багато хто так і вважав, і Бекі якийсь час була однією з найблискучіших дам у салонах графині.

Та, мабуть, Бекі відшукали давні кредитори з 1815 року, тому що бідоласі довелося раптово тікати з Парижа; тоді вона перебралася в Брюссель.

Як добре вона пам’ятала це місто! Вона, всміхнувшись, глянула на маленькі антресолі, де колись жила, і згадала родину Голодвірсів - як їхня карета стояла на подвір’ї готелю, а вони відчайдушно шукали коней, щоб утекти звідси. Вона відвідала Ватерлоо й Лекен, де її дуже схви­лював надгробок Джорджа Осборна. Вона зробила з нього невеличкий ескіз.

- Бідолашний Купідон! - сказала Ребека.- Який він був закоханий у мене і який дурний! Цікаво, чи жива ще маленька Емілія? Вона була добра жінка. А той її гладкий брат? Серед моїх паперів десь ще й досі зберігається сміш­ний малюнок того товстуна. Вони були милі, простодушні люди.

У Брюссель Бекі приїхала з рекомендаційним листом мадам де Сент-Амур до її приятельки, графині де Боро­діно, вдови наполеонівського генерала, славетного графа де Бородіно, що після смерті цього героя лишилася без жодних засобів, крім тих прибутків, які давали їй табль­дот і гральний стіл. Другорядні денді й roués, 186 вдови, що вічно за щось судилися, і наївні англійці, яким здавалося, що вони бачать у таких домах «континентальне товари­ство», витрушували свої гроші і їли за столами мадам де Бородіно. Галантні молодики пригощали всіх за обідом шампанським, каталися верхи з дамами або наймали коней для прогулянок за місто, купували гуртом ложі в театр чи в оперу, встрявали в гру, перехиляючись через чарівні пле­чі дам за картярськими столами, і писали додому, до своїх батьків у Девоншір, що їм пощастило за кордоном потра­пити в світське товариство.

Тут, як і в Парижі, Бекі була королевою свого пансіону й володарювала в інших, таких самих вишуканих закла­дах. Вона ніколи не відмовлялася ні від шампанського, ні від букета, ні від поїздки за місто, ні від місця в ложі, але найбільше любила карти ввечері і грала дуже сміливо. Спершу тільки на маленькі ставки, потім на п’ятифранковики, потім на наполеондори, потім на банкноти; потім не мала чим заплатити місячного рахунку в пансіоні, потім почала позичати гроші в юних джентльменів; потім знов розжилася на готівку і перейняла зверхній тон у розмові з мадам де Бородіно, якій раніше лестила й годила; потім зійшла на ставки в десять су й опинилася в страшних злиднях; потім настигли гроші за чверть року, вона роз­рахувалася з мадам де Бородіно й знов узяла карти в руки, ставлячи проти мосьє де Россіньйоля чи шевальє де Реффа.

Хоч як нам прикро, але мусимо признатися, що Бекі, покидаючи Брюссель, не заплатила мадам де Бородіно за три місяці перебування в пансіоні; про цю обставину, а також про те, як вона грала, пила, як стояла навколішки перед англійським священиком, велебним містером Маффом, випрохуючи в нього гроші, як вона упадала коло мілорда Нудла, сина сера Нудла й учня велебного містера Маффа, якого частенько запрошувала до себе в кімнату і в якого вигравала великі суми в карти,- про ці факти, кажу я, та про сотні інших її підлот графиня де Бородіно розповідає кожному англійцеві, що зупиняється в її пан­сіоні, і додає, що пані Родон - просто vipère. 187

Так наша маленька мандрівниця розставляла своє шатро в різних містах Європи, не знаючи спокою, як Улісс або Бемфілд Мур Кер’ю. 188 Їй дедалі більше подобалося таке не­прикаяне життя. Вона стала волоцюгою і приятелювала з такими людьми, що у вас волосся на голові стало б сторч, якби ви їх зустріли.

В Європі немає жодного більш-менш помітного міста, де б не було невеличкої колонії англійських пройдисві­тів - людей, прізвища яких судовий виконавець містер Гемп час від часу виголошує в судовій камері,- молодих джентльменів, часто з дуже добрих родин,- тільки що ті їх зреклися,- постійних відвідувачів більярдних зал і ка­в’ярень, шанувальників закордонних кінних перегонів і гральних столів. Вони заповнюють боргові в’язниці, пия­чать, галасують, б’ються, зчиняють бучі, вони тікають, не сплативши рахунків, викликають на дуель французьких та німецьких офіцерів, вони обігрують у карти містера Бевзі, а діставши гроші, вирушають до Бадена в чудових бричках, вони подвоюють ставки, щоб відігратися, тоді тиняються між столами з порожніми кишенями, обшарпані розби­шаки, злиденні чепуруни, поки ошукають якогось єврея-банкіра, видавши йому фальшивий вексель, або знайдуть ще одного Бевзі і пограбують його. Дуже цікаво стежити за зміною розкошів і злиднів у цих людей. Мабуть, їхнє жит­тя - суцільна велика пригода. Бекі - чи треба нам при­знаватися в цьому? - провадила саме таке життя, і воно їй досить подобалося. Вона їздила з тими волоцюгами від міста до міста. Місіс Родон, якій так щастило, була відома за кожним гральним столом Німеччини. У Флоренції вона жила на квартирі разом з мадам де Крюшкассе. Я чув, що її вислали з Мюнхена; а мій приятель, містер Фредерік Пі­жон, запевняє, що в її домі в Лозанні майор Ледар і ша­новний містер Дюсейс напоїли його під час вечері, а потім обіграли на вісімсот фунтів. Як бачите, ми змушені трохи торкнутися біографії Бекі; але про цю пору її життя, ма­буть, чим менше буде сказано, тим краще.

Чув я також, що коли місіс Кроулі особливо не щастило, вона подекуди давала концерти й уроки музики. Якась мадам де Родон справді виступала у Вільдбаді на matinée musicale, 189 і їй акомпанував пан Шпоф, перший піаніст волоського господаря; а мій спритний приятель містер Пролазлі, який знає кожного й подорожував по всіх усюдах, розповідав, що коли він був у Страсбурзі 1830 року, якась madame Rebecque 190 виступала в опері «Біла дама» 191 й викликала страшний скандал у тамтешньому театрі. Публіка свистом прогнала її зі сцени