Ярмарок суєти - Книга 2 - Вільям Текерей

Розділ LXIV
НЕПРИКАЯНИЙ РОЗДІЛ

Нам доведеться пропустити частину біографії місіс Кроулі, виявляючи делікатність і такт, яких від нас вимагає світ - високоморальний світ, що, мабуть, не стільки бореться з людськими вадами, скільки не любить називати їх справжніми іменами. На Ярмарку Суєти є речі, які ми чу­дово й самі робимо, хоч ніколи не заводимо про них мови; так як аріманці поклоняються дияволові, але ніколи не згадують про нього, так і вихована публіка не любить читати правдивого опису тих вад; вона, як усяка справді витончена англійка чи американка, не дозволить, щоб слово «штани» торкнулося її цнотливого слуху. А все ж, добродійко, і те й те існує на світі й щодня постає перед на­шими очами, не дуже бентежачи нас. Якби ви червоніли щоразу, коли бачите їх, то який би ви мали колір обличчя! Тільки як хтось вимовляє їхні бридкі назви, вашій скром­ності належить тривожитись або й ображатися. Тому про­тягом усієї цієї повісті автором керувало бажання суворо дотримуватись моди, яка тепер панує, і тільки натякати на існування пороку, натякати легенько, делікатно, приємно, так, щоб не вразити чиїхось витончених почуттів. І хай хтось зважиться сказати, що наша Бекі, яка, безпе­речно, мала свої вади, не показана публіці в надзвичайно благородному, невинному вигляді. Автор із скромною гордістю питає всіх своїх читачів, чи він коли нехтував зако­ни ввічливості і, змальовуючи цю сирену, її спів, усмішки, лестощі й хитрощі, дозволяв хоч раз показатися над водою її огидному хвостові? Ні! Хто хоче, може зазирнути в гли­бінь, досить прозору, й поглянути, як він, відразний і слизький, вигинається й рухається поміж кісток, обвива­ється навколо трупів. Та я питаю вас: хіба над поверхнею плеса не було все пристойне, приємне й чепурне? Хіба навіть найгидливіший мораліст Ярмарку Суєти, міг би щось закинути мені? Щоправда, коли сирена зникає, пірнаючи в глибину до мерців, вода над нею збурюється, тоді дарма придивлятися до неї, однаково нічого не видно. Сирени до­сить принадні, коли вони сидять на скелі, бренькають на арфах, розчісують коси, співають і манять вас, щоб ви прийшли й потримали їм дзеркало; та коли ті морські дівки поринають у рідну стихію, то, повірте мені, від них годі чекати добра, і краще нам не бачити, як ті бісові морські людоїдки веселяться і пригощаються своїми не­щасними засоленими жертвами. Отже, будьте певні: коли ми не згадуємо про Бекі, вона в той час захоплена не дуже приємними справами, і чим менше говорити про них, тим, їй-богу, краще.

Якби нам треба було давати повний звіт про її життя протягом кількох років після катастрофи на Керзон-стріт, читачі, певне, мали б підстави сказати, що ця книжка не­пристойна. Бо вчинки дуже шанолюбних, черствих, ласих до всяких утіх людей, переважно бувають непристойні (як і багато ваших вчинків, мій приятелю, хоч ви такі поважні й маєте бездоганну репутацію,- але це я кажу так, ми­мохідь), а що вже вимагати від жінки, яка немає ні віри, ні любові, ні доброї слави? Я схильний думати, що в житті місіс Бекі була пора, коли її поймало не каяття, а щось схоже на розпуку, і тоді вона зовсім не звертала уваги на свій вигляд, навіть не дбала про свою репутацію.

Така abattement 184 і моральний занепад настали, не від­разу; вона зійшла на манівці поступово, після свого не­щастя і після багатьох відчайдушних спроб утриматися на поверхні,- як людина, що, впавши за борт, тримається за дошку, поки є бодай найменша надія, і тільки переконав­шись, що зусилля надаремні, розтулює руки і йде на дно.

Поки Родон Кроулі готувався до від’їзду в довірені йому заморські володіння, Бекі залишалася в Лондоні і, мабуть, не раз робила спроби побачитися з дівером, сером Піттом Кроулі, якого вона вже майже прихилила на свій бік, і до­могтися його підтримки. Якось, коли він і містер Уенгем ішли в палату громад, останній зауважив, що місіс Родон у чорному серпанку крутилася біля парламентського палацу. Вона швидко зникла, коли зустрілася очима з Уенгемом, і, після цього їй так і не пощастило побачитися з ба­ронетом.

Може, в цю справу втрутилася леді Джейн. Я чув, що вона вразила чоловіка своєю рішучістю під час сварки і твердим наміром не визнавати місіс Бекі. Вона на влас­ний розсуд запросила Родона пожити в них на Гонт-стріт до від’їзду на острів Ковентрі, знаючи, що при такому охо­ронцеві місіс Бекі не пробуватиме ввірватися до них у дім силоміць, і пильно вивчала, якою рукою написані адреси на листах серові Пітту, щоб негайно втрутитись, часом би невістка надумала листуватися з ним. Звичайно, Ребека знайшла б спосіб написати йому, якби хотіла, але вона не намагалась ні побачитися з сером Піттом удома, ні писати йому туди; після однієї чи двох спроб вона погодилася на його вимогу посилати всю кореспонденцію з приводу своїх подружніх справ тільки через адвоката.

Річ у тім, що сера Пітта зуміли настроїти проти Ребеки. Невдовзі після злощасної сутички лорда Стайна з Родоном Кроулі до баронета прийшов Уенгем і познайомив його з деякими подробицями біографії місіс Бекі, що не­абияк вразили члена парламенту від Королевиного Кроулі. Уенгем знав про неї все: і хто був її батько, і в якому році вона танцювала в опері, і як вона жила колись, і як поводилася під час свого заміжжя; та оскільки я не сумніваюся, що більша частина його розповіді була брех­лива й продиктована особистою неприязню, то не буду її тут переказувати. Але після цього репутація Бекі в очах шановного землевласника й родича, який колись навіть захоплювався нею, дуже й дуже підупала.

Прибутки губернатора острова Ковентрі невеликі. Ча­стину з них його вельможність відкладав на сплату деяких термінових боргів і зобов’язань, саме його високе стано­вище вимагало чималих видатків, тож кінець кінцем вияви­лося, що він не може виділити своїй дружині більше, ніж триста фунтів на рік; цю суму він і запропонував Бекі з умовою, що вона ніколи не турбуватиме його,- бо як ні, то буде скандал, розлучення, колегія юристів цивільного права. Але й містер Уенгем, і лорд Стайн, і Родон насамперед хотіли, щоб Бекі виїхала з Англії і щоб ця вкрай неприємна справа швидше забулася.

Мабуть,