Сучасна теория грошей - Рендал Рей
8.1. Функціональні фінанси та повна зайнятість
Держава, яка емітує власну валюту, завжди може собі дозволити найняти незайняту робочу силу. Однак досягнення повної зайнятості може вплинути на рівень інфляції та валютний курс. Крім того, повна зайнятість досягається різними способами: уряд вживає заходів від «насосної прокачки» (додаткові витрати на збільшення сукупного попиту314) аж до прямого найму працівників.
В останні роки багато економістів повернулися до ідеї створення державної програми «Роботодавець останньої інстанції» (РОІ), яка також називається «Гарантована зайнятість» (ГЗ). Ця програма була запропонована у 1930-х як аналог діяльності центрального банку, що виконує функцію «кредитора останньої інстанції». Так само, як монетарна політика центрального банку гарантувала надання резервів у позику будь-якому банку, що не міг їх отримати інакше, фіскальна політика казначейства надавала робочі місця працівникам, які не могли їх знайти. У цьому параграфі ми розглянемо одну версію пропозиції ГЗ / РОІ. Вона узгоджується з підходом Лернера щодо функціональних фінансів, а також допомагає розв’язати потенційну проблему інфляції, якою він переймався.
Ми побачимо, що програма ГЗ / РОІ, по суті, діє як потужний макроекономічний стабілізатор, даючи змогу досягати повної зайнятості (відповідно до визначення) та підвищувати цінову стабільність. Річ у тім, що вона забезпечує ціновий якір — попри те, що дає робочі місця кожному, хто хоче працювати за зарплату, передбачену в програмі, та соціальний пакет. Ми змушені викласти тему стисло, а докладнішу інформацію можна прочитати в літературі, перелік якої подано в посібнику. Про цю програму було б легко написати цілу книжку, але ми можемо присвятити їй тут лише кілька сторінок. Прихильники універсальної програми з надання робочих місць, яку фінансує федеральний уряд, стверджують: немає жодного іншого способу, який забезпечив би роботою кожного, хто хоче працювати. (Кейнсіанські заходи «насосної прокачки» для збільшення сукупного попиту допомогли б досягти повної зайнятості лише тимчасово; вони не можуть забезпечити постійної повної зайнятості, бо дестабілізують економіку, створюючи інфляційний тиск та нестабільні фінансові бульбашки).
Розробка програми
У програмі «Гарантована зайнятість», або «Роботодавець останньої інстанції», уряд обіцяє зробити робоче місце доступним для будь-якого кваліфікованого працівника, що готовий та бажає працювати. Національний уряд забезпечуватиме фінансування універсальної програми з єдиною погодинною зарплатою315 та соціальним пакетом [Wray 1998; Burgess and Mitchell 1998]. Програма мала би передбачати часткову зайнятість та сезонну роботу, а також інші гнучкі умови праці за бажанням. Соціальний пакет підлягав би схваленню в Конгресі й міг би охоплювати охорону здоров’я, догляд за дітьми, вихід на пенсію за віком або соціальне забезпечення, а також звичайні відпустки та лікарняні. Зарплату встановлював би уряд; вона була б зафіксованою, допоки уряд не затвердив би підвищення її рівня — так само, як зазвичай законодавчо регулюється мінімальна зарплата.
Перевага єдиної базової зарплати полягає в тому, що вона обмежує конкуренцію із зарплатами, які платять інші роботодавці316. Роботодавці, які сплачують зарплату трохи вищу, ніж програмна, можуть переманювати працівників з програми ГЗ / РОІ. Таким чином, зарплата в програмі ГЗ / РОІ стає базовою — мінімумом, нижче якого зарплати в економіці впасти не можуть. Це ефективний мінімальний розмір зарплати, оскільки кожен, хто бажає та готовий працювати, може її заробити, погоджуючись на роботу в програмі. Коли немає справжньої повної зайнятості, фактична мінімальна зарплата завжди дорівнює нулю — адже ті, хто не знаходять роботи, не можуть отримувати законодавчо встановлену мінімальну зарплату.
Переваги програми
Серед переваг — скорочення бідності, усунення багатьох соціальних проблем, пов’язаних із хронічним безробіттям (проблеми зі здоров’ям, насильство в подружжі, розпад сім’ї, зловживання наркотиками, злочинність), а також підвищення кваліфікації завдяки навчанню на робочому місці. Форстейтер наголошував на тому, якою корисною може бути програма для економічної гнучкості й довкілля [Forstater 1999]. Програма покращуватиме умови праці в приватному секторі, адже працівники матимуть можливість перейти в програму. Роботодавцям у приватному секторі доведеться запропонувати принаймні не гірші зарплату, соціальний пакет та умови праці. Неофіційний сектор скорочуватиметься, коли працівники офіційно працевлаштовуватимуться й отримають доступ до захисту, який забезпечує трудове законодавство. Дещо ослабне расова та гендерна дискримінація, адже працівники, до яких поставилися несправедливо, матимуть змогу взяти участь у програмі ГЗ / РОІ. Хоча сама програма не може припинити дискримінацію, вже давно визнано, що повна зайнятість — це важливе знаряддя в боротьбі за рівність [Darity 1999].
Деякі прихильники наголошують, що програма з єдиною основною зарплатою сприяє економічній та ціновій стабільності. Програма ГЗ / РОІ діятиме як автоматичний стабілізатор, адже зайнятість у ній зростає під час рецесії та скорочується в разі економічного зростання, що протидіє коливанням зайнятості в приватному секторі. Бюджет федерального уряду стане більш контрциклічним, бо його витрати на програму ГЗ / РОІ так само ставатимуть вищими за рецесії та зменшуватимуться під час зростання.
Крім того, єдина основна зарплата скоротить як інфляційний тиск у період економічного підйому, так і дефляційний тиск у період економічного спаду. На підйомі приватні роботодавці можуть приймати працівників на роботу з бази кандидатів програми, виплачуючи різницю від зарплати програми. Ця база працює як «резервна армія» працевлаштованих, пом’якшуючи зарплатний тиск в разі зростання зайнятості в приватному секторі. Під час рецесії працівники, скорочені з приватного сектору, можуть працювати за зарплату програми ГЗ / РОІ, яка встановлює мінімальний рівень падіння зарплат і доходу. Пізніше ми проаналізуємо це питання докладніше.
Питання макроекономічної стабільності
Як ми вже зазначали, програма ГЗ / РОІ встановлювала б фіксований (але періодично коригований) загальний компенсаційний пакет. Це мало гарантувати, що зарплата в програмі не тиснутиме на зарплати в приватному секторі конкуренцією, яка могла б спричинити їх рух по висхідній спіралі. Така зарплата лише встановлювала б мінімальний рівень, нижче якого зарплати приватного сектору падати не можуть. За аналогічним принципом діє система нижньої межі цін на сільськогосподарські товари — вона не спричиняє росту цін, а лише запобігає їх падінню. Програма ГЗ / РОІ справді розроблена за таким зразком, її можна розглядати як програму резервних запасів, подібну до програми стабілізації цін на вовну, що діяла свого часу в Австралії. (Австралійський економіст, адвокат програми «Гарантована зайнятість» Вільям Мітчелл, зрозумівши, що вона могла б функціонувати, як вовняна програма в його країні, фактично розробив свою пропозицію). Уряд купує вовну, коли ринкова ціна падає нижче рівня підтримки цін, та продає вовну, коли ринкова ціна перевищує цей рівень. За задумом, програма стабілізує ціни на вовну, щоб стабілізувати фермерський дохід і, відповідно,
